Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – особистість особливого культурно-історичного типу, він один із найбільших мислителів України XVIII ст.. Видатний педагог, філософ, поет, музикант, він читав в оригіналі твори Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура і Плутарха, Сенеки, Марка Аврелія, Цицерона, Горація і Вергілія. Знавець Біблії і християнської теології, він зробив величезний вплив і на сучасників, і на наступні покоління, його ім’я з любов’ю і пошаною вимовляли в Україні.
     Зростав Григорій Сковорода в сім’ї козацької родини, де панувала чесність, побожність, миролюбство. Початкову освіту отримав у сільській школі і в мандрівних дяків. З ранніх літ виявив схильність до науки, знань і до Богопочитання.
     Григорій Сковорода жив так, як йому підказувала власна сутність, не поступався своїми переконаннями, розглядав їх як духовні концепції особистого життя. Він вірив у добрі основи людської натури та могутність освіти, незалежно від станового походження, національної приналежності і віросповідання.
     Моральна досконалість і моральний катарсис згідно вчення Сковороди є обов’язковими умовами християнського життя. Визначальна сфера самоствердження особистості – споріднена праця, праця за покликанням. Феномен постаті Григорія Сковороди – самопізнання і внутрішня згода з волею Бога в поєднанні краси тілесної і духовної. Власне життя він вів згідно свого вчення, яке проповідував і підтверджував практикою.
     Науку про людину, як особу, Сковорода вважає вищою з всіх наук, тому і щастя людини розглядає через її внутрішній світ, сердечну чистоту і духовну рівновагу. Християнський антропологізм, етику і метафізику, основи містики Сковорода вивчав аналізуючи зміст Біблії, людську природу та її буття.
    Сковорода прославляв високі моральні якості людини: природний розум, доброту, чесність, скромність, працьовитість. Виступав проти схоластичного навчання, відстоював позиції загальної освіти для всіх станів суспільства.
    Джерелом педагогічних поглядів Сковороди були традиції народної педагогіки – народна мудрість, виражена в байках, легендах, притчах, піснях.
    У своїх учнів виховував любов до краю, до народу, ввічливість і вдячність батькам, вчителям, благодійникам. Виховання чесної особистості і гідності: праця згідно природних нахилів є основою педагогічної системи Сковороди. Перше місце у вихованні дітей надає батькам і сім’ї, завдання виховання – зберегти здоров’я та навчити вдячності.
     Сковорода створив персональну систему навчання і виховання, свій стиль і форму мислення. Духовне виховання він визнає невіддільним від наукової освіти, вчить гармонійному розвитку серця і розуму, приділяє увагу естетиці, радить учням поряд з наукою займатись музикою – одним із найчистіших джерел насолоди.
     Освіта, за переконаннями Сковороди, має бути загальнодоступною для всіх. Вихованню і освіті мають підлягати діти всіх станів суспільства.
     Особистість Григорія Сковороди вивчали чимало дослідників. Сьогодні існує близько п’яти тисяч праць з його вчення, навчання і виховання. Велика кількість дослідників розглядали вчення Сковороди з різних сторін, з різноманіттям присудів та інтерпретацій.
     Після проголошення незалежності України вчення Сковороди і його спадщина отримує нову інтерпретацію у площині моралі та моральності, практичні, цінності виховання особистості в педагогіці, психології, філософії, богословії, політиці, естетиці. Ці науки самодостатні і відносно незалежні одна від одної, але кожна з них може використати особисті настанови вчення Григорія Сковороди.
     Його вчення надихає на відродження, на підняття національної самосвідомості. Сила волі й духу його особи сильніша від природного єства почуттів. Інтелектуальна свобода дозволила йому бути самим собою, вільним і незалежним від офіціозу. Подвиг Григорія Сковороди, як неповторної особистості – продумане і прожите життя у послідовності досягнення своєї мети. «Світ ловив мене та не спіймав» – заповів Сковорода написати такі слова на власній могилі. Своєю творчістю він зумів протистояти цілому тогочасному суспільству. Це є зразок для тих осіб, хто хоче бути іншим не тільки для людей України, Європи, але й для світової практики.
     У XX ст. з’явились нові науки, концепції і теорії навчання та виховання. Вважаю, що у поєднанні з концепціями Сковороди вони створять нові можливості у вирішенні проблеми сучасності: людина і її світ.
     Етичні і педагогічні погляди Сковороди, особиста творчість і свобода були несумісні з тогочасною офіційною ідеологією. Його було звільнено з посади викладача. Останніх 25 років свого життя Григорій Сковорода стає мандрівним філософом, без сталого місця проживання і постійної роботи. Він здійснив паломництво до святих місць – Києво-Печерської лаври та Сергієво-Троїцької лаври, проживав у Сінненському Покровському монастирі.
    Обходив Сковорода села і містечка лівобережної України і сусідні області Росії. Там, де він жив, весь час навчав, – створив своєрідний «мандрівний університет», серед простого люду роз’яснював і поширював Святе Письмо.
    У цей період припадає розквіт його творчості. Він написав 18 творів, здійснив 7 перекладів з латинської на українську і російську мови. Трактати, діалоги, бесіди, притчі супроводжені його листами-присвятами.
    На світанку в неділю 9 листопада 1794 року (22 жовтня за старим стилем) у маєтку поміщика Андрея Ковалевського в селі Іванівка Золочівського району Харківської області Григорій Савич Сковорода помер. Нині це село носить назву Сковородинівка. Тут знаходиться його могила і Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди.
   Заповіт Сковороди було виконано, на могильній плиті епітафія – «Світ ловив мене та не спіймав».