Музи ніколи не мовчали, коли гриміли гармати. Для справжніх митців  натхненними засобами до творчості були не тільки ліричні почуття любові та краси витонченої природи. Не меншою мірою майстрів  надихає патріотизм, боротьба, відстоювання власної істинної позиції, ненависті до ворога. Під час звірячої навали руського агресора на нашу країну багато сторінок історії знайшли конкретні жорсткі ілюстрації. Картини дикого свавілля жахають уяву навіть супермужніх людей. Аматори, професіонали, маестро, творці духовності – не мають права мовчати. Маючи талант і здібності до творення патріотичних творів, до виконання утверджуючих шедеврів, ми повинні і зобов’язані підтримувати бойовий дух та оптимізм наших співгромадян. Адже недаремно ворог взявся нищити наші духовні надбання вилучаючи із бібліотек книги нашої правдивої історії, розповіді про українських історичних осіб, підручники рідної мови. Хакери зуміли стерти всі записи українських народних пісень на однойменному сайті, де було зібрано сотні тисяч пісень із усіх регіонів держави. Агресор усвідомлює силу народного українського мистецтва і намагається всіма силами стерти із пам’яті те, що ідентифікує нас як етнос у цивілізованій європейській спільноті. Отже, наша галузь є, без сумніву, важливою і цінною.

Явно не на часі нагадувати про творчу діяльність репетиційним процесом тільки старого репертуару. Навіть спортсмени забувають про тренування, а йдуть у тероборону використовуючи свої відмінні фізичні дані. Спеціалісти культурного цеху не позбавлені творчого запалу і таланту. Адже імпровізація та вдалі творчі знахідки завжди були притаманними як аматорам так і професіоналам (особливо у «вітальних» програмах на замовлення). Прийшов час патріотично поволонтерити на благо вітчизни і не перечікувати «врем’я люте» у спокійній криївці.

До чого можуть долучитися люди культурного цеху? Звичайно, важливою справою є волонтерство та підтримка тилу. Але варто в цей час згадати призабутий офіційно дуже важливий агітаційно-художній жанр аматорського мистецтва. З легкої руки галузевого міністерства ці колективи стали носити назву «концертно-художніх програм». А це, як ми знаємо, колишні «агітаційно-художні бригади» – мобільні, оперативні, гострокритичні та аналітичні колективи. Невже сьогодні відпала проблема суспільства у такому жанрі? Навпаки, аби краще і майстерніше орієнтувати глядача на потребу дня такі колективи повинні і далі нести свою важливу місію. Особливо це актуально у тривожний воєнний час. Складність цього жанру полягає якраз у авторській драматургії на злобу дня.

Вчорашній консервативний репертуар плакатно-патріотичного звучання не внесе свіжості у «бойовитість» концертних програм. Потрібно його переглянути і залишити у новому відтворені реалістичні патріотичні твори, і про Україну, і про АТО, які є дуже актуальні  на сьогоднішній день. Є приклади  нових пісень, віршів наших волинських письменників – Ніни Горик, Надії Гуменюк, Йосипа Струцюка. Потрібно все це брати за основу і збагачувати репертуар новими змістовними творами.  

Нині маємо зразки яскравих варіантів бойового пропагандистського жанру в переспіві відомих народних мелодій під спеціально написані тексти (так, як це було прийнято у часи розквіту агітаційно-художнього жанру).

Для прикладу візьмемо композицію аматорського ансамблю пісні «Бортничанка» столичного Палацу культури «Дарниця». На мелодію весільної пісні «Горіла сосна, палала» вони написали новий текст:

–      Горіли танки палали і БТРи палали,

Москалі поряд стояли, в повному ступорі були.

Горіли падли, палали, люди місцеві прибігли,

допомагати почали,  в огонь соляру плескали.

Орки тікати почали, в шоці по лісу бігали,

Там вже мисливці стояли, свинособак підстрелили.

Сиділо в бункері пуйло, новини з Неньки слухало,

Ботоксну пику чухало, нащо до нас воно прийшло.

Попереджаєм москалів – вам наваляєм звиздюлів,

І всіх попалимо дотла, яка орда би не прийшла».

 

Жінки, далеко не молодого віку, виконують цю пісню з небувалим ентузіазмом і всі слухачі отримують від цього прослуховування не тільки задоволення, а й заряд бадьорості. Для наших аматорських колективів це може послужити прикладом. Адже написати тексти під відомі мелодії можуть багато творчих людей і відрепетирований твір записати на відео. А розмістити його в соціальні мережі – це вже справа техніки. Ансамбль «Бортничанка» має мільйонні перегляди на відеоканалах.

Всім відома українська народна пісня «Їхали козаки із бою додому». Використовуючи популярну мелодію, створено влучний твір про головного тирана сьогодення, що засів у кремлі, чи, можливо, в бункері на Уралі.

Пісня про Путю (Автор слів і виконавець Вячеслав Кукоба):

– Їхали укропи вільними степами,

Побачили Путю поміж бур’янами.

Захотів той Путя в Україну влізти,

Захопити землю та й на шию сісти.

 А ми тебе, падло, кулями стрічаєм,

До наших кордонів матом проводжаєм.

А козак Микола з «Нешека» стріляє,

У ворожім стані пір’я аж літає.

ПРИСПІВ:

　Ой ти, Путя, Путя ти дурненький.

　Чом ти не вдавився, коли був маленький?

　Ой ти, Путя, Путя дурнуватий,

　Замість України проковтнеш гранату.

 А ти собі думав, що підеш в атаку,

А тобі вкраїнці двинули під сраку.

Думав, в Україні армії немає,

А народ піднявся від краю до краю.

 А ти собі думав: тобі легко буде,

Що ми тобі, суко, Іловайськ забудем.

Не забудем Щастя, ані Волноваху.

Ми тебе, паскудо, вже послали нах…

 ПРИСПІВ:

 Ой, ти ж Путя, Путька ти дурненький!

Чом ти не вдавився, коли був маленький?!

 Доповзеш ти, гаде, до такого стану,

Що сама Росія проти тебе стане.

Матері російські за своїх синочків

Тебе, паразита, роздеруть на клоччя.

 Будеш ти ночами уві сні всераться,

Як тобі донецькі кіборги насняться.

Викинемо скоро з Криму і Донбасу

Всю російську погань і свою заразу.

 ПРИСПІВ:

 Пісня українська набирає силу

Про бійців хоробрих, про країну милу.

Бо ми пам’ятаєм кожного героя,

Йшли вони за волю до смертного бою.

 Ми тобі покажем «молодшого брата»,

Буде з України рачки утікати!

Згинуть вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм браття, у своїй сторонці!

 Приспів (тричі).

          Можна з небувалим ентузіазмом та енергією виконати перевірений репертуар наших батьків-прадідів, що боролися за волю України і ці твори зазвучать з новою силою.

Яскравий приклад виконання «Хореєю козацькою» під орудою Тараса Компаніченка  «Гімну безсмертної батави», («Присяга батави»), української пісні авторського походження, офіційного маршу УПА-Захід написаної ще у 1923 році.

Автор слів Василь Пачовський, музика Станіслава Людкевича.

–     Ми лицарі без жаху і без смерти,

На злочин світу станем без ваги,

Ми присяглися долю переперти,

Роздерти присуд смерти ваш, боги!

Роздерли Україну ви на чверти

Безсмертну душу вперли в ланцюги,

Та ми зродились, щоб за неї вмерти.

Роздерти присуд смерти ваш, боги!

Нас не злякають танки ні канони,

Ми славим правду, Бога, новий світ,

Вас прокляли замучених мільйони,

На месть нас гонить кров їх з роду в рід!

Народ безсмертний переможе в бою

І встане месник із кривавих мук,

За нами встане лавою страшною

Мільйон мільйонів мускулястих рук!

Здвигнем з заліза, з крови, із завзяття

Державу від Дунайця по Кавказ,

Ми лицарі, що скинемо прокляття,

За смерть ми смертю покараєм вас.

Щирість виконання і повнота змісту звучать сьогодні актуально і суперпатріотично. Це сьогоднішній гімн боротьби наших славних воїнів із рашистською ордою.

          Виконання подібних авторських творів і перероблених на злобу дня зовсім не передбачає в буквальному розумінні виступів серед населення у воєнний небезпечний час. Для цього є комунікації через соціальні мережі, де глядачів збирається набагато більше, аніж перед сценою найбільшого закладу культури чи майдану.

Пародії на воєнну тематику доцільно створювати на основі відомих українських пісень. Дуже помірковано можна братися і за російськомовні плакатно-закличні твори переробивши їх зміст на свою користь. Доцільно використати актуальний епізод війни пов’язавши його із російською відомою піснею. Для прикладу беремо пісню яку знають всі рашисти «от мала до вєлíка» – «Калинку-малинку».

– Калинка, калинка, калинка моя!

Чорнобаївка – могилка, могилка моя! (тричі)

Ах ти! Розлетілись лапті, на дрібні кавалки

І так! Аж! Десять раз підряд... Ух ти!

Калинка, калинка, калинка моя!

Чорнобаївка – могилка, могилка моя!

Ах ти! Розлетілись лапті, на дрібні кавалки

І так! Аж! …двадцять раз підряд... Ух ти!

Калинка, калинка, калинка моя!

Чорнобаївка – могилка, могилка моя! (тричі)

(ідея автора цих рядків К.В.)

Як цю пісню втілити у зримий образ? Спочатку відпрацьовуєте вокал, досягаєте досконалості. Оголошення перед початком може звучати усно, або писатися титрами на екрані після запису відео – «Виступає народний ансамблю «БЕЛЫЕ ЛАПТИ»! Учасникам можна взяти в руки плетені постоли і робити з ними рухи під час виконання пісні. На фінал можна змонтувати фрагмент із фільму «Діамантова рука» зі словами «Чтоб я видел тебя в гробу в белах тапках!» (його легко відшукати в інтернеті). Якщо підійти до цього проєкту творчо і створити його якісно – успіх перегляду буде гарантовано.

Це лише один із варіантів прояву творчості на тему війни. Якщо поміркувати і помислити, певен, знайдеться ще багато яскравих фрагментів творчості працівників культури, які будуть достойні поваги серед глядачів.

          З приводу «переробки» народних пісень росії потрібно ставитись дуже уважно і обережно. Робота має бути влучною і гострою. А ось до російськомовних біженців потрібно ставитись толерантно. Бо багато наших співвітчизників-західняків порушують питання російської мови, якою користуються біженці й намагаються формувати до них майже вороже ставлення. Опитування соціологічної групи «Рейтинг» показало: лише 2% українців вважають, що Росія прийшла захищати російськомовних громадян України, – цей міф українці не прийняли. То чи варто загострювати це питання зараз, коли ми всі повинні порозумітися не належністю до мови, а до змісту того, що говоримо? Аби бути єдиними в своїх помислах, ми повинні в першу чергу почути один одного, незалежно від вибраної мови. А мова мистецтва, у найкращих її проявах, має дати нам можливість порозумітися, набути впевненості у власних силах і дивитися з оптимізмом у майбутнє. Адже духовність, це якраз і є однією із вагомих підвалин нашої культури, ідентичності і національної свідомості проти якої так агресивно виступає північний сусід.

Віталій КЛІМЧУК,

заступник директора Обласного

науково-методичного центру культури