НАРОДЖЕНА УКРАЇНОЮ
«Собі ім’я свого народу
Навіки, як вона, візьми…»
Дмитро ПАВЛИЧКО
Підготовлено патріотичні уривки з творчого доробку письменниці, роздуми і мрії про долю України в поезії і в листах, добірку висловів відомих особистостей про значення і роль геніальної Лесі в історії культури України, вірші-присвяти українських письменників, інформаційно-пізнавальні матеріали з життя і творчості Лесі Українки, орієнтовний репертуар для використання у підготовці літературно-музичних, культурно-просвітницьких заходів, імпрез, проєктів та написання сценаріїв. Додається сценарій театралізованого дійства «Біля Лесиного фортепіано» з досвіду роботи Обласного науково-методичного центру культури.
Рекомендовано для фахівців сфери культури з метою популяризації творчості Лесі Українки, її образу – вільної, безмежно талановитої, сьогочасної, яка, попри століття,не перестає захоплювати своїм відчайдушним духом, сміливістю та щирістю у любові до України.
ПІДБІРКА МУЗИЧНОГО РЕПЕРТУАРУ
На сайті ОНМЦК (nmckv@ukr.net) розміщений збірник «Хотіла б я піснею стати», в якому зібрано нотний матеріал вокально-хорових творів українських композиторів на вірші Лесі Українки для використання в репертуарі аматорських художніх колективів та окремих виконавців. Збірник присвячений 150-річчю з дня народження геніальної українки.
Нотний матеріал вокально-хорових творів для:
– мішаного хору без супроводу;
– мішаного хору в супроводі фортепіано;
– мішаного хору в супроводі баяна;
– мішаного хору в супроводі оркестру;
– жіночого вокального ансамблю без супроводу;
– жіночого вокального ансамблю в супроводі фортепіано;
– жіночого вокального ансамблю в супроводі оркестру;
– соліста в супроводі фортепіано;
– вокального дуету в супроводі фортепіано.
ПІСНІ,ПЕРЕСПІВИ, ВОКАЛЬНІ КОМПОЗИЦІЇ НА ВІРШІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
1. «Тішся». Артем Пивоваров https://www.youtube.com/
2. «Плющ».Бумбоксhttps://www.youtube.com/watch?v=Q4C90vTTVPw
3. «Досадонька», на вірш "Ой, здається – не журюся» СестриТельнюк
https://www.youtube.com/watch?v=ZlfxbT6ejro
4. «Голубка».рок-гурт «Королівськізайці»
https://www.youtube.com/watch?v=JiPOKEuB_VM
5. «Мріє, не зрадь». Павло Табаков
6. «Давня весна» TeтянаМаріяhttps://www.youtube.com/
7. «Біда». Дует Почайнаhttps://www.youtube.com/
8. «Мріє, не зрадь». Павло Табаков.
https://www.youtube.com/watch?v=NT3tlgoxSBE
9. «Сон». Дует «Почайна» за віршем «На давній мотив»
https://www.youtube.com/watch?v=_WiOzr89wI4
10. «Лісова пісня» Kulshenka&Shy
https://www.youtube.com/watch?v=jXkycbvCE5M
11. «Давня весна». Виконавиця українського походження Тетяна Марія
https://fb.watch/3Tz-jLnHfi/
12. «Давня весна»
https://www.youtube.com/watch?v=S_kKv7Avk34
13. «Місяцьяснесенький» -Хор імені Г. Верьовки
https://www.youtube.com/
14. «Рання весна» Кубанський козачий хор
https://www.youtube.com/watch?v=0BnVpZx3uNI
15. «Гетьтедуми, ви хмари осінні». Етнографічний хор «Гомін»
https://homin.etnoua.info/avtor/lesja-ukrajinka2/
16. «Горитьмоєсерце». Берег надії
https://www.youtube.com/watch?v=Jm9rJElSRPM
17. «Горить моє серце». ROXOLANAYouTube
18. «Леліє», «Надія», «Біда», Contraspemspero
https://www.youtube.com/watch?v=dONINH-05Ck
19. «Вечiрня година». ВіршЛесіУкраїнки, музика Л. Новосельцевої
http://www.youtube.com/watch?v=vn8sUodVUaQ
20. «Гетьте,думи, ви хмари осінні». Обробка Н. Никитюк
Тріо бандуристок «Дивоструни» ВНУ іменіЛесіУкраїнки
http://www.youtube.com/watch?v=GhrcBGMSSk4&feature=related
21. «Золотіїтернии». Музика М. Жербіна, аранжування М. Сточанської.
«Смутноїпровесни». Музика М. Лисенка, переклад М. Сточанської.
http://www.youtube.com/watch?v=3nC5d4La4No&feature=related
22. «Грай, моя пісне!». МузикаОлесіЗаграви
http://www.youtube.com/watch?v=hREAiU4BEjM&feature=related
23. «Досадонька». МузикаЛесіТельнюк
http://www.youtube.com/watch?v=M_EoA6DhOTE
24. «Колискова».музикаАнатоліяАвдієвського. Хоручбовоїстудії при
Національномузаслуженномуакадемічномуукраїнському
народному хорі ім. Григорія Верьовки
http://www.youtube.com/watch?v=Z70lXWr_pNs
25. «Колискова». Музика Олександра Козаренка. Співає Вікторія Лук'янець
http://www.youtube.com/watch?v=ktHsmAiChGU
26. «На мотив з Міцкевича». Співають сестри Тельнюк
http://www.youtube.com/watch?v=FNcSiMZUGF4
27. Стояла я і слухала весну. Музика Германа Жуковського.
Співає Лариса Руденко
http://www.youtube.com/watch?v=IOb1lZgq6Dg
28.Виконує вокальне тріо Київської Національної філармонії – «Козачка»
https://www.youtube.com/watch?v=FkpbUnMUhwY
29. Алла Опейда - Реве-гуде негодонька
https://www.youtube.com/watch?v=uw69zN4djHk
30. «Вечірня година». Вокальний дует «Душа Волині»
https://www.youtube.com/watch?v=NF3JdQncEmc
«СЛОВО МОЄ! ВСТАНЬ В РЯДИ ЗА ДЕРЖАВУ!
ЗБРОЄЮ СТАНЬ У РУКАХ ВОЯКІВ!»
ПРОМОВИСТІ ДУМКИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
«Благословенне слово, що гартує!»
«Вставай, хто живий, в кого думка повстала!»
«Хто звільниться сам – той вільним буде»
«Сором мовчки гинути й страждати,
Як маєм у руках хоч заржавілий меч»
«Будь гарячий, або холодний, але ніколи не теплий»
«Орлині крила маєм за плечима, самі ж кайданами прикуті до землі»
«Я вийду сама проти бурі і стану – поміряєм силу»
«Мене любов ненависті навчила»
«Я рабинею рабів не хочу бути»
«Божая іскра» – то тяжке прокляття, дикий і лютий пожар.
Якби вся кров моя уплинула отак, як сі слова!
«Ти занадто палкá, моя пісне!»
«Ніхто не має більшої любові,
Як той, що душу поклада за друзів»
«Адже любов, як вода, несе і крутить, грає, рве, пестить, голубить, топить.
Де жар, вона кипить, а зустріне холод – і стане льодом»
«Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид»
«Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність»
«Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі»
«Ну, як-таки щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде!»
«Поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш»
«Не поет, у кого думки не літають вільно в світі,
А заплутались навіки в золотії тонкі сіті…»
«Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид»
«Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна»
«Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть»
«Самій недовго збитися з путі, та трудно з неї збитись у гурті»
«Поет не боїться від ворога смерти,
Бо вільная пісня не може умерти»
«Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра»
«Завжди терновий вінець буде кращий, ніж царська корона;
Завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний»
«Лежачим краю рідного немає.
Чий хліб і праця – того і земля»
«Ніяка туга
краси перемагати не повинна»
«Де ж ще більше горе,
як не могти віддать за друга душу?»
«Не міряй і не важ, не збирайся жити, а живи, люби, скільки можеш і як можеш, то менше буде жалю, вір мені, ніж коли б ти все розмірила, розважила і відклала на завтра, бо «завтра» не завжди приходить»(з листа до сестри Ольги)
«…мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талан, то він не загине, - то не талан, що погибає від туберкульозу чи істерії! Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей…» (з листа до матері Олени Пчілки)
«Я вибираю собі не друзів моїх друзів, але друзів моїх ідей… Ви для мене друг святої поезії, найбільшого і найпостійнішого з усіх моїх друзів»(з листа доо Івана Франка)
«Пора стати на точку, що «братні народи» просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом, але в грунті речі, зовсім не мають ідентичних інтересів і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської «внутрішньої політики. Мені здається, що українці зовсім не призвані до ролі миротворців, їх навіть історія на те не виховала»(з лиса до М. В. Кривинюка)
«Тільки тоді починається справді вільна, не шовіністична і не рабська психологія, коли чоловік каже: «Я, може б, і міг бути іншим, але не можу, і не потребую. бо я хоч не ліпший, за те і не гірший за інших. Принаймі від тих, хто хочуть мене на свій лад перестановити. Приймайте мене таким, як я є, ким я хочу бути. не ваше діло вибирати мені мову і звичаї» (з лиса до М. В. Кривинюка, 1903 р. )
«Замало знати правду, констатувати її, – треба діяти, треба втручатися в життя, треба творити майбутнє, наші слова мають стати нашими ділами».
«Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але, в такій же мірі, не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України».
(З листа Михайлові Павлику)
«Біда, що більшість нашої української громади сидить на самій нужденній російській пресі, а через те не бачить як слід світа ні того, що в вікні, ні того, що поза вікном. Як я побачила тут у Відні російські газети, то мені за них «вчужестидно» стало»(з листа до М.П.Драгоманова)
«Коли я думаю іти далі,то все ж вперед,а не назад,інакше не варто було і виходити".
«Всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люде, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати; нехай уже як господар умре, і хата його піде на громадську власність, тоді нехай уже йдуть і цінують все, що від нього осталось, бо мертвий не встане боронити скарбів своїх”... (з листа до О.С. Маковея)
«Холодна вода часом дуже корисна буває,хоч і не дуже приємна».(з листа до О.С. Маковея)«Нація, повинна боронити свою мову більше ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка. Втратити рідну нову і перейняти чужу – се найгірший знак підданства, се кайдани на душу. Втратити національну мову – се смерть, се значить, що ярмо вже в’їлося глибоко».(з перекладу ФренсіасФегі)
«У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-українськи, щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями… А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, він говорив по-китайськи. Така легкість репутації приманює многих».(з листа до М. П. ДРАГОМАНОВА)
«Кажучи правду, я тілько до Вас пишу з охотою, в Росію писати для мене мука, я вже одвикла тримати свою думку в кайданах, а після новітніх подій инакше писати листів в Р[осію] не можна, як замовчуючи про добру половину того, шчо варте писання. Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, шчо в душі моїй є такий великий запас злості. Я не знаю, шчо буду робити, вернувшись в Р[осію], сама думка про се тюремне життя сушить моє серце».(з листа до Михайла ПАВЛИКА)
«Було тут «утро», що врядили приїжджі росіяни з Ніцци, але таке погане, що не тільки акторам, а навіть публіці було сором і ніяково дивитись одним на других… І програма така, як я не люблю, все якісь уривки, без початку і кінця)…і ми з Наташею дали урочисте слово перед лицем вічного моря, що більш ми за границею на жадні російські «благоглупости» не підемо, хоч би нас на ретязі тягли».(з листа сестрі Ісидорі із Сан-Ремо)
«Маю надто українську, а навіть спеціально волинську вдачу, і часто, боячись показати себе не в пору експансивною, попадаю в інший гріх – здаюсь індиферентною».
«Наперед прошу Вас, простіть, коли я часом в чому не дотримую прийнятих у русинів австрійських звичаїв, се, запевне, буде не з браку поваги до Вас, а тільки через те, що я – українка» . (з листів до Ольги Кобилянської)
«…Ви, певне, знаєте легенди про в’язнів-богатирів. Ото сидить такий в’язень у темниці не рік, не два, і здається йому, що він осліп, але то сліпа та ніч, що навколо нього; і здається йому, що він старий, але то стара та в’язниця, що ховає його; і думає він, що його кайдани все міцні, але кайдани давно їх власна ржа переїла, тільки в’язень не вірить своїм рукам і не пробує їх сили. І тільки для того потрібний той якийсь рятівник з-за Чорномор’я, щоб гукнути: «Встань!», щоб від гуку здригнувся в’язень і щоб розсипались кайдани на руках, а тоді вже вільними руками в’язень сам вивалить двері старої темниці і побачить, що є ще світло сонця і для нього… О, яке то щастя бути таким «чорноморцем», що має голос гукнути: «Встань!» Що, якби я мала такий голос тут, над Лігурійським морем? Я б гукнула, як тепер се море гукає (на морі саме буря тепер), так і геть-геть далеко прокотилось би через гори: «Встань!..» (з листа до Івана Франка)
ВИГОСТРЮ, ВИТОЧУ ЗБРОЮ ІСКРИСТУ
УРИВКИ
З ТВОРІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ПАТРІОТИЧНОЇ ТЕМАТИКИ
«Годі тепера! ні скарг, ані плачу,
Ні нарікання на долю, – кінець!
Навіть і хвилю ридання гарячу
Стримать спроможусь. Нестиму вінець,
Той, що сама положила на себе.
… Мов зачарована, слухаю голос надземний:
«Ти блискавицею мусиш світити у тьмі,
Поки зорею рожевою край твій освітиться темний,
Треба шукати дороги тим людям, що ходять в ярмі».
«Північні думи»
«Промінням ясним, хвилями буйними,
Прудкими іскрами, летючими зірками,
Палкими блискавицями, мечами
Хотіла б я вас виховать, слова!
Щоб ви луну гірську будили, а не стогін,
Щоб краяли, та не труїли серце,
Щоб піснею були, а не квилінням,
Вражайте, ріжте, навіть убивайте,
Не будьте тільки дощиком осіннім,
палайте чи паліть, та не в’яліть!»
«Де поділися ви, голоснії слова…»
«Я тесля. Я зробив сей хрест важким,
то й мушу я нести його. Давайте.
За сюю працю не візьму я плати».
«Що дасть нам силу»
«Ходім! ачей се гіркеє страждання
Нащадкам нашим скоротить дорогу
До ясної і певної мети!»
«У пустині»
«За правду, браття, єднаймось щиро,
Єдиний маєм правий шлях,
Єдину, браття, всі маєм віру,
Єдине серце у грудях»
«За правду, браття, єднаймось щиро»
«До нас ходіте усі, хто за правду
Не жалує життя оддать,
Ми приймемо того, мов брата рідного,
Хто правду любить, той наш брат»
«За правду, браття, єднаймось щиро»
«Фантазіє! Ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Збудила мертвих з вічного їх сна,
Мету вказала буйній хвилі в морі,
–
До тебе обертаюсь я сумна:
Скажи мені, фантазіє дивна,
Як помогти в безмірнім людськім горі?»
Fa (Сонет)
«Де тії струни, де голос потужний,
де теє слово крилате,
щоб заспівали про се лихоліття,
щастям і горем багате?
…Гей, блискавице, громова сестрице,
де ти? Розбий злії чари!
Хай ми хоч раз заговоримо громом
так, як веснянії хмари!»
«Де тії струни, де голос потужний…»
«І та мелодія не може заніміти:
не раз, як тільки лист од вітру зашумить
чи блиснуть проти сонця ярі квіти,
вона зненацька в думці забринить.
Неначе хто її поставив на сторожі,
щоб душу в кождий час будить від сна,
щоб не заглухли в серці дикі рожі,
поки нова не зацвіте весна»
«Забуті слова»
«Так... в кожнiй країнi
є спогади раю!
Нема тiльки в тебе їх,
рiдниймiй краю!
Були й за гетьманів спiвцi;
З них деякi вiчнiї спiви
зложили,
А як їх наймення?
I де їх могили,
Щоб скласти хоч пізні вiнцi!»
«На столітній ювілей української літератури»
«Нежаль мені, що се вам нагадає
Запеклої ненависті порив.
Що ж! тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив!
Згадати тільки всі тяжкії муки,
Що завдали борцям за правду вороги,
–
Кому ж не стиснуться раптово руки
Від помсти лютої жаги?»
«Товаришці на спомин»
«Україно моя! Сам бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі. Оточив тебе
народами,
що, мов леви в пустині,
рикали,
прагнули твоєї крові,
послав на тебе тьму таку,
що в ній
брати братів не пізнавали рідних,
і в тьмі з’явився хтось непоборимий,
якийсь дух часу, що волав ворожо:
«Смерть Україні»!
…..Чи довго ще, о господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
який ми гріх вчинили проти духа»
«І ти колись боролась, мов Ізраїль…»
«…Але тепер? як маємо шукати
свому народу землю? хто розбив нам
скрижалі серця, духу заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине новий Вавілон?»
«І ти колись боролась, мов Ізраїль…»
«Так доверши ж до краю тую зраду,
розбий, розсій нас геть по цілім світі,
тоді, либонь, журба по ріднім краю
навчить нас, де і як його шукать»
«І ти колись боролась, мов Ізраїль…»
«І встане люд, мов хвилі серед моря,
і божий дух ті хвилі оживить…
Чого блукати нам? Чого шукати?
Чи се ж не та земля, що здобували
для нас батьки своєю крів’ю й потом?
…Чи то ж була вода,
що марне так розбилася об кручу?
То ж сіль землі, то ж сила молода
ішла на смерть, на згубу неминучу»!
«І тиколись боролась, мов Ізраїль»
«Ой я постреляна, порубана словами,
душа моя на рани знемагає,
неначе стрілами і гострими мечами,
мене його рука здалека досягає.
Ой ви, слова, страшна, двосічна зброє,
спиніться, дайте спокій на хвилинку,
уже ж ми в серце ранені обоє,
хоч я не стала з ним до поєдинку»
«Ой я постреляна, порубана словами…»
«Я честь віддам титану Прометею,
Що не творив своїх людей рабами,
Що просвітив не словом, а вогнем,
Боровся не в покорі, а завзято…
…А я піду за волю проти рабства,
я виступлю за правду проти вас!»
«В катакомбах»
«…Хто мене поставив
сторожею серед руїн і смутку?
Хто наложив на мене обов’язок
будити мертвих, тішити живих
…Хто наказав мені: не кидай зброї,
Не відступай, не падай, не томись…»
…Хто гордощі вложив мені у серце?
Хто дав мені одваги меч двусічний?
…Хто наказав мені: не кидай зброї,
не відступай, не падай, не томись?»
«Якби вся кров моя уплинула отак…»
«І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна»
«Якби вся кров моя уплинула отак…»
«Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
Так! я буду крізь сльози сміятись»
«Contraspemspero!»
«Згадаймо нині всі тяжкії муки,
Що завдали Вкраїні вороги,
—
Кому не стиснуться в пориві руки
Від помсти справедливої жаги?»
«Товаришці на спомин»
«Анеміки з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила маєм за плечима,
Кайданами прикуті до землі…»
«Товаришці на спомин»
«Я честь віддам титану Прометею,
що не творив своїх людей рабами,
що просвітив не словом, а вогнем,
боровся не в покорі, а завзято,
і мучився не три дні, а без ліку,
та не назвав свого тирана батьком»
«В катакомбах»
« Де тії струни, де голос потужний,
де теє слово крилате,
щоб заспівали про се лихоліття,
щастям і горем багате?»
«Де тії струни, де голос потужний…»
«Полум’ям вічним на жах всім нащадкам
Дантове пекло палає;
пекло страшніше горить в нашім краю,
–
чом же в нас Данта немає?»
«Де тії струни, де голос потужний…»
«Ой, де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?
Чому ти не зійдеш на землю із неба?
Осяяти землю безщасную треба!
Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?
Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре?
Ой горе!
О люде мій бідний, моя ти родино,
Брати мої вбогі, закуті в кайдани!
Палають страшні, не загойнії рани
На лоні у тебе, моя Україно!
Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?
Ой боже!
Коли ж се минеться! Чи згинем без долі?
Прокляття рукам, що спадають без сили!
Навіщо родитись і жити в могилі?
Як маємо жити в ганебній неволі,
Хай смертна темнота нам очі застеле!
Ой леле!»
«Сторононько рідна! Коханий мій краю!»
"Як жевріє в твоєму серці рана,
нехай так жевріє в огні залізо;
ти перекуй з убійчого меча
робітне рало й загартуй його,
як я тебе тепер загартувала
вогнем і холодом свойого слова.
Іди туди, там є живії люди,
Вони тобі дадуть вогню живого.
Як жевріє в твоєму серці рана,
нехай так жевріє в огні залізо;
ти перекуй з убійчого меча
робітне рало й загартуй його,
як я тебе тепер загартувала
вогнем
і холодом свойого слова.
Благословенне слово, що гартує!
«На руїнах»
«А ти будуй нову для себе хату,
не на могилу, на оселю дбай,
щоб не була чужою в ріднім краю.
Не скажеш ти: «Хто дасть мені притулок?»
Не скаже ворог: «Я для тебе захист».
Плети скоріш, носи каміння й глину,
будуй курінь, – холодні ночі близько.
…«Розкуй меча на рало. Час настав.
Потрібна оборона і руїні.
Бо прийде ворог і розоре землю,
насіє збіжжя, і збере жнива,
і буде хлібом люд сей годувати,
і вдруге завоює Палестину,
вже без меча, самим блискучим ралом»
«На руїнах»
«Для праці! для поради! для життя!
Щоб сонце не зійшло в твоїм лінивстві,
щоб час визволу не застав тебе
у сні ганебнім, соромнім безділлі»
«На руїнах»
«Коли бракує ватагам кебети,
Хай встане жінка, як нова Дебора
І скрикне Встань! Повстань!
І встане люд, мов хвилі серед моря,
і божий дух ті хвилі оживить»
…Чого блукати нам? Чого шукати?
Чи се ж не та земля, що здобували
для нас батьки своєю крів’ю й потом?
«На руїнах»
Іди туди, там є живії люди,
Вони тобі дадуть вогню живого.
Як жевріє в твоєму серці рана,
нехай так жевріє в огні залізо;
ти перекуй з убійчого меча
робітне рало
й загартуй його,
як я тебе тепер загартувала
вогнем і холодом свойого слова.
Благословенне слово, що гартує!
«На руїнах»
«Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!»
«Скрізь плач, і стогін, і ридання…»
«Не дорікати слово я дала,
І в відповідь на тяжку постанову
Ти дав колючу гілочку тернову,
Без жаху я в вінок її вплела»
«Не дорікати слово я дала»
«Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський!»
«Лісова пісня»
«Вкраїна бачила не раз,
як тії закоханці
надвечір забували все,
про що співали вранці,
і,
взявши дар від неї,
йшли до іншої в гостину;
вони не знали, що то є
любити до загину»
«На роковини»
«Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало,
–
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись,
–
Що сльози там, де навіть крові мало!»
«На роковини»
«Мріє, колись ти літала орлом надо мною,
–
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє – дарма!»
«Мріє, не зрадь!»
«Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так гостро іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
«Слово, чому ти не твердая криця»
«Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів»
«Слово, чому ти не твердая криця»
«... Хто мене поставив
сторожею серед руїн і смутку?
Хто наложив на мене обов’язок
будити мертвих,
тішити живих
калейдоскопом радощів і горя?
Хто гордощі вложив мені у серце?
Хто дав мені одваги меч двусічний?»
«Якби вся кров моя уплинула отак…»
«Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать»
…«Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!»
«Contraspemspero!»
«Ти занадто палка, моя пісне!
Як настала тривожна година,
Запалилося слово вкінець
І спалило тонкий папірець…
Замість пісні лежить пожарина.
Ой, глядіть, знову іскорка блисне!
Ти занадто палка, моя пісне!»
«На вічну пам’ять листочкові!»
«Чи се на нас ідуть чужинці
здобуту волю руйнувать?
Чи за ту волю всі вкраїнці
готові одностайно стать?
…Де зброя, громадо?
Де військо в рядах?
Чи ж крів'ю не досить
политий нам шлях?»
«Пісні про волю»
«Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час...
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!»
Do (Гімн. Grave)
«…Чи то ж була вода,
що марне так розбилася об кручу?
То ж сіль землі, то ж сила молода
ішла на смерть, на згубу неминучу»
«Епілог»
«Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
…Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!»
«Слово, чому ти не твердая криця»
«Країно рідная! ох, ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки.
Їм страшно й радісно, якась надія мріє...
Так з вирію в свій край летять пташки»
«Поворіт»
«О, сором мовчки гинути й страждати,
Як маєш у руках хоч заржавілий меч.
Ні, краще ворогу на одсіч дати,
Та так, щоб голова злетіла з плеч!»
«Товаришці на спомин»
«Час настав.
Потрібна оборона і руїні.
Бо прийде ворог і розоре землю,
Насіє збіжжя і збере жнива,
І буде хлібом люд цей годувати,
І вдруге завоює Палестину,
Вже без меча, самим блискучим ралом…»
«На руїнах»
«ІДЕОЛОГИНЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АРИСТОКРАТІЇ»
ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ ПРО ЛЕСЮ УКРАЇНКУ І ЇЇ ТВОРЧІСТЬ
«Леся Українка просто приголомшила мене своєю освіченістю й тонким розумом. Для свого віку це – геніальна жінка…і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя».
Михайло ПАВЛИК (1853-1915)
«Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою».
«Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини»
«Читаючи м’які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців і порівнюючи їх з бадьорими, сильними та сміливими, а притім такими простими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосильна дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну».
Іван ФРАНКО(1856-1916)
«Се якийсь титанічний хід по велетенських уступах, де кожен крок, кожен твір означав нову стадію, відкривав перед очима громадянства все нові перспективи мислі, все нові обрії образів». «Наше громадянство не встигало йти за сим захоплюючим, бурним потоком надхнення, сею блискучою панорамою образiв, що розверталася перед ним; сей високий рiвеньiдей, на який вела творчiстьПокiйної, був незвичайним для його ширших кругiв. В iнших обставинах, нiж ми живемо, її твори переходили б в вибранi круги iнтелiєенцiї знаходили б тут тонких цiнителiв i адептів». «Смерть перервала сю путь у вселюдські простори. Але для нашого письменства і те, що вона встигла дати, зістається вічним даром, новою стадією розвою, історичним моментом в нашім культурнім, національнім поступі.Вічна подяка, вічна пошана належить його творцеві».
Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ (1866-1934)
«Викресана немов з одного куска бронзи, національна ідеологія Лесі Українки була в нас – щось зовсім нове. На місце пацифізму – поставила вона ідею войовничого націоналізму».
«Її поезії це був крик нової нації, що нарешті відшукала в собі абсурдну, спонтанну волю до чину, ентузіазм morituri і фанатичну віру в велике чудо».
«Своєю поезією була Леся Українка пророчицею, рідною духом тій пожежі, якої червону заграву вона давно бачила, а яка щойно тепер розіллялася кривавою повінню по Україні. В її поезії знаходимо все: і етику, і пафос цієї стихії, і її віру і злочини, і її безмірну тугу і нестямний порив, і упоєння хвилями тріумфу і розпач упадку, і її зловорожу усмішку і понурий трагізм безпросвітної боротьби, і її горде: “або – або!”. Поезія Лесі Українки була енциклопедією наших часів, як твори Монтеня або Рабле були енциклопедією 16-го віку. Як цей останній лучив собою з нашими часами Грецію і Рим, так творчість Лесі Українки лучила mentalité часів Мазепи і Шевченка із психікою нашої бурливої доби».
«Поезія Лесі Українки була пробудженням закованого в ланцюги, засудженого на смерть раба, зірваного з ліжка важкими кроками сторожі, що прийшла його брати на страту; крик зацькованої як дикий звір нації, що своєю елементарною силою нагадував “auxarmes!..” 1793-го року або знаменитої статуї Родена тої самої назви».
«Вона вродилася в ту прокляту добу суспільного маразму на Україні, коли героїчний період історії народу стерся в короткий пам’яті сучасників. Коли одинокою реакцією нації на удар зовні були лиш – «мовчання, сльози та дитячі мрії».
Дмитро ДОНЦОВ (1883–1973)
«Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, то найвідповідніше слово було б – боротьба».
«До світових поетів належить вона не тільки розмахом своєї тематики, але й орлиною силою поетичного духу, який ми, не вагаючись, називаємо геніальним».
«Форма поезії Лесі Українки вражає, як і форма поезій учителя й друга її, Івана Франка, надзвичайною різноманітністю строфіки, метрики, ритміки. Тут маємо і канонічні сонети, октави, секстини, гекзаметри, і цілком оригінальні строфічні побудови, і п’ятистопні білі ямби, до яких вона все охочіше зверталася, бо давали вони великий простір для думки і можливості використовувати і ораторські, і розмовні інтонації, і розмаїті форми «свободного вірша» (верлібру)».
«Лісова пісня» – це такі зльоти творчого генія, що вищі за них важко собі уявити. Це – діамантовий вінець Лесі Українки».
«Се була жінка-боєць, жінка-воїн, суща правда».
Максим РИЛЬСЬКИЙ (1895-1964)
«Твоє слово разюче, як зброя,
Що боронить свій край і свій дім,
І схиляю в шанобі чоло я
Перед світлим безсмертям твоїм».
Володимир СОСЮРА(1897-1965)
«Вони відходять у безсмертя.
Не стерлась райдужна сторінка,
Не вмерла пісня лісова.
Безсмертна Леся Українка
Була і є, повік жива!».
Олена ЖУРЛИВА (1898-1971)
«Її мужність, пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді, – властивості, які вирізняють не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки».
Леонід ПЕРВОМАЙСЬКИЙ(1908-1973)
«Людина, для якої книжка вже у дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музиканта,як пензель для художника, ніколи не відчуває себе обділеною, збіднілою і спустошеною».
Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ (1918-1970)
«…Десятки літ одділяє сьогоднішнє від тих днів. Багато води збігло невеликою річкою” що бере свій початок в колодяжнянських околицях; багато разів устелялася барвінком та рястом волинська земля… І коли думаєш про все це — радіє серце, радіє з того, що є такий куточок Землі, такий народ, які дали світові Лесю».
Микола ОЛІЙЕИК, (1923-1997)
«Вона залишила нам творчiсть у найвищому значеннi того слова: вона добудовувала те українське життя, якого не дала добудувати нам історія».
«Великі імена розливаються в безмірі народного моря. Вони блякнуть, поки море дрімає. Вони никнуть на спаді хвилі та вкриваються тінями химерних потвор, що якусь мить панують над усім. Але в усі часи є ті, для яких Леся Українка – найулюбленіша».
Євген СВЕРСТЮК (1927-2014)
«Леся Українка не обмежувалась викриттям духовних рабів і ренегатів, а створювала образи внутрішньо вільних, мужніх і безкомпромісних».
Іван СВІТЛИЧНИЙ (1929- 1992)
«Це ніжне і дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу, а його власниця посідає одне з найпочесніших місць серед славетних українських письменників-класиків».
«Величні та славні твори Лесі Українки надихають та спонукають тебе все віддати для того, щоб бодай якусь часточку її духу взяти до себе в душу».
Іван ДРАЧ, 1936-2018
«І який то треба мати хист, аби так майстерно виплекати слово, спроможне «будити мертвих, тішити живих калейдоскопом радощів і горя», стати зброєю, надією і розрадою!”.
“Серед найвеличніших орієнтирів нашої духовності, нашого ідеалу (естетичного та громадянського) було й вічно пребуде високе ймення Лесі Українки – глибокодумної мислительки, талановитої майстрині художнього слова, жінки ніжної і мужньої, свідомої своєї місії першопрохідця. Її творчий спадок став духовним набутком багатьох поколінь. Про неї написано тисячі наукових розвідок. Її творчість стала життєдайним джерелом, із якого причащаються спраглі, набирають сили втомлені, очищуються осквернені, знову вірують зневірені”.
«Якою то треба володіти силою, аби через десятки й десятки літ бути володарем дум все нових і нових поколінь, животворним джерелом надії всього цивілізованого люду! Якою то треба бути далекозорою, аби так пророчо бачити й передрікати зримо уявлювану прийдешність! Якою то треба бути щедрою та кришталево чистою, аби стати совістю і правдою свого народу, духовним єством України! Якою то треба бути одержимою, аби наперекір жорсткій долі несхибно йти по обраному шляху, віддаючи на олтар жертовності всю себе!».
Олександр Рисак (1939-2003)
ВІРШІ-ПРИСВЯТИ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ ДЛЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
«…Знов Лесине слово повстало – терпке і жагуче,
І будить, і кличе, й наповнює громом серця»
НІна ГОРИК
«…І будем пам’ятати всехвилинно
Твої важкі і праведні труди!»
Петро ГОЦЬ
«Одшумить життя – і прийдуть ті, що
відчують всю глибінь її творчости,
всю красу її душі».
Людмила СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА
УКЛІН ЗЕМЛІ ВОЛИНСЬКІЙ.
Вічна слава тій, що зростала в тиші цих лісів,
Що віддала народові свій спів,
Незламна, чиста, гнівна і ласкава.
Максим РИЛЬСЬКИЙ
Борця й співця в собі ти поєднала,
Досвітні викликаючи вогні.
Не мріяла про камінь п’єдестала
–
Сама ти ломикаменем стояла
Супроти бурі, в наймарніші дні.
Орлиці зір і серце голубиці
Тебе вели вперед, за небосхил,
Жили в тобі і міць ясної криці,
І сяєво далекої зірниці,
І тихі сплески лебединих крил.
Максим РИЛЬСЬКИЙ
Йти назустріч бурям і зливам,
Буть одній — як велика рать,
Жить в нещасті життям щасливим,
Муку творчістю перемагать,
—
Хвора дівчина, бідна Леся!
Де ще хворі такі були,
Щоб літали в таке піднебесся,
Що його не сягнуть і орли!
Справді дівчина, справді хвора, —
А душа — немов океан,
Де сувора душа командора
І привабливий Дон-Жуан,
Де в віки і в простори мандри,
Де Вкраїна — Еллада і Рим,
Де пророча журба Кассандри
Як високий гриміла грім,
Де слова обертались у крицю,
В кров живу — друкований знак,
Де підносив з мечем правицю
Вождь рабів — безстрашний Спартак.
Ти себе Українкою звала,—
І чи краще знайду ім'я
Тій,
що радістю в муках сіяла,
Як отчизна — твоя і моя!
Максим РИЛЬСЬКИЙ
НА РІДНІЙ ВОЛИНІ ЗРОСЛА
І пісня, і мужності сила.
По всій Україні пішла –
Досвітні вогні засвітила.
По всій Україні пішла –
Досвітні вогні засвітила
Русалкою вийшла з лугів
І лицарем стала у зброї
І нищила всіх ворогів
Словами епохи нової.
Відверто крізь терни ішла,
Народ підіймала до бою
І зірка провідна вела
Знедолених всіх за собою.
Лишила нам скарби свої
І світочом стала Вкраїна.
І пісня не змовкне її,
І слава повік не загине.
Леся ХРАПЛИВА-ЩУР
ПАМ'ЯТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Я знала Лесю Українку,
Живу, тривожну, молоду.
Вона, мов квітка у барвінку,
Цвіла в поліському саду.
Вітри пісням захлинались,
Ліси шуміли навкруги,
I в срібні роси одягались
В ранкових маревах луги.
Ходила Мавка-чарівниця,
Когось шукала між дерев,
I знав, хто їй ночами сниться,
Мешканець лісу – дядько Лев.
Не стерлась райдужна сторінка,
Не вмерла пісня лісова,
Безсмертна Леся Українка
Була і є повік жива.
Олена ЖУРЛИВА
КОЖНОМУ(I СОБI) ЧИТАЧЕВI
ЛЕСI УКРАЇНКИ
Збагни її безмежжя духу,
Її життя iз трьох проклять –
Неволю, гiркоту, недугу –
I хай тебе думки болять!
Хай батогом їх сполосує
Жада великої мети!
Її не клич до себе всує,
А сам до Лесi долети!
Iз нею стань на трудогорi
Свойого сяючого дня,
I мозком ти врости у зорi,
Як у горiхвроста зерня!
Iз серця вирви сумнiв потай,
Неначе заржавiлий цвях!
I сто разiвспiткнись-пошпотайсь
Не в славi, а в її словах!
Розбий свої тендiтнi стопи
У скелях дум її – розбий!
Не гнись в поклонах до Європи,
Бо ти не єсть жебрак слiпий!
Iз нею ти – всесвiтнiйгенiй –
Доглянь заобрiйнiвiтри,
Як радiй у пiтьмiрентгеннiй,
Усе, що сховане, уздри!
Ти син її – не пасербина,
I знай: тебе ми проклянем,
Якщо твоя зiгнеться спина
Пiдгранiтовим тягарем,
Що пiднiмалажiнка квола;
Неси його в чужiсвiти –
Похиленi у працi чола
Вогнем досвiтнiмосвiти!
Ти не шукай плиткого броду,
Над плесом не чекай зими!
Собiiм’я свого народу
Навiки,
як вона, вiзьми!
Вiзьми не в сiру паспортину –
Вiдчуй його помiж легень,
Як мати вiдчува дитину
Перед пологами за день!
I бережи його, як Леся,
Для всiхнародiв i вiкiв,
I смiливо ступай на леззя
Гадючих пiдлихязикiв!
Роди новий народ, а стогiн
Народження розчав на щем,
Щоб ворог, iдучи на погин,
Не тiшився твоїм плачем!
Не пофальшуй! Будь камертоном!
Затям: грядуть новi бої!
Ти костi поклади бетоном
Пiдвiчний пам’ятник її!
Дмитро ПАВЛИЧКО
МОНОЛОГ МАВКИ
Я – Мавка, я – донька волинського краю,
Я казка поліська, що довго блукала.
Мене чарівниця покликала з гаю,
І вийшла я з казки, і піснею стала.
Я знаю, що коси мої – то берізки,
Я знаю, що очі – озера блакитні,
Я знаю, що серце моє – українське
В якому вогні засвітились досвітні.
Зійшли вони сонцем мінливої долі,
А темрява ночі навіки згоріла.
Живе у єдиному дружньому колі
Дочка України – Волинь моя мила.
Хто з нею не бачивсь – приїдьте будь – ласка
Тут ниви, озера, гаї солов’їні.
Якщо не забули ви, що таке казка,
Її ви зустрінете в нас – на Волині.
Олександр БОГАЧУК
Спинись і стань перед її очима,
Збагни собою, хто ти й що ти є.
Не нишкни кволо, не хились плечима,
А в серці серце випростай своє.
Їй не потрібні похвала й поклони,
Залузана словесна штовхітня.
Будь як вона, аж доки не схолоне
Остання мить на зламі ночі й дня.
Ніколи не підмоднюйся в догоду
Сезонній шик-модерній течії…
Якщо ти справжній син свого народу,
Будь завжди гідний імені її!
Олександр БОГАЧУК
ЗАСВІЧЕНА В РОДИНІ ДРАГОМАНІВ
Народжена в родиніКосачів,
Зійшла зоря крізьмарищатуманів
Тепло надії людям несучи.
Зійшла, коли зоря свої обнови
Вже на Волинськімірялагаї.
СвітилкоюШевченкового слова
Вона в сузір'їгеніївгорить.
Вселюдськоюхранителькоюзгоди,
Провісницеюдоброї пори,
Калиновою вродою народу
Над нами зірка Лесина горить.
Василь ГЕЙ
У БІЛОМУ БУДИНОЧКУ ЛЕСІ
Прозорий сад, зимовий вальс
І біла тиша в білім домі.
[Пробачте, Лесю, ми до
Вас
Непрошені і незнайомі.
Цей білий спокій, цю печаль
Не потривожимо словами.
[Вікно у сад. Свіча. Рояль.
І образ Ваш нетлінний з нами.
Холоне свічка. Квітне сніг.
Ми мовчимо. Так чисто й страдно
[Тут стільки впало на поріг
Фальшивих фраз і фраз парадних.
Пробачте, Лесю, і простіть
За ці чужі бетонні стіни,
За душі темні і пусті,
За невкраїнність України.
Простіть... За те, що вбили в нас,
Що ми самі зняли на палю.
Стікає чорно-біло час
По стертих клавішах роялю.
Надія ГУМЕНЮК
НІЧ У СУРАМІ
Ніч у Сурамі, як стигла ожина…
А по небесній струні
Зірка-прочанка зійшла з України
Тихо горить при вікні.
Зоре моя, одиноко-висока,
Сестро моя золота…
Тепла ожина скапує соком
На неслухняні вуста.
Й линуть з Волині вітри,
горивітри
Й студять вогонь на чолі,
І шелестить між ожиновим листям
Рідний Нечимненський ліс.
Люленьки-люлі, білий мій боле,
Чуєш, десь грає Лукаш..
Двоє стоять під старою вербою
Біля дзвінкого струмка.
Люленьки-люлі, як же він грає,
Як шарудить очерет…
Серце розчулене спрагло вбирає
Те,
що ніколи не вмре.
В горах Сурамі пахнуть ожини,
Рветься небесна струна.
Тільки прочанка-зоря з України
Тихо горить край вікна.
Надія ГУМЕНЮК
ТИРАНІВ – ТЬМА. ТИТАНА ВСЕ НЕМА.
Наш велет спить – бряжчать у сні окови.
Самотній шлях. Пора глухоніма.
А жінка йде крізь болю дикі лови.
Ні шаблі, ні набоїв, ні меча
(Замало їх – збудити душі кволі).
Лиш Слово – як запалена свіча,
Як чатовий на варті світла й волі.
Воно живе. В нім даний Богом код,
Воно гарту в генах наших строфи.
Із нього причащається народ
Сіянням тих, що сходять на голгофи.
Ні, не Сізіфів труд ця страдна путь,
Ні голос їх, ні думка не загине.
Вінці тернові ружами зійдуть
На полі крові й слави України.
Нові пісні новий озвучить час,
Цвістимуть вічні мальви і барвінки,
Допоки в України, доки в нас,
Як серце, б’ється Слово Українки.
Надія ГУМЕНЮК
НА ЛЕСИНІ РОКОВИНИ
Тобі, Україно, той подвиг в терновищах-шатах,
І пісня її, і життєвих шляхів крутизна!
До тебе, Вкраїно, бездольна і праведна мати,
І перша, й остання її озивалась струна.
Не відала зради.
І рідного краю заради
Невтомно і вперто своє українство несла.
Й запалені словом, нові гуртувались плеяди,
Щоб наші серця не покрила неволі імла.
Наш Велет-народ подолає врага неминуче,
Засяє в віках непотьмарена слава Борця.
…Знов Лесине слово повстало –
терпке і жагуче,
І будить, і кличе, й наповнює громом серця.
НІна ГОРИК
У КОЛОДЯЖНОМУ
Зоре моя! В тебе світло повік буде ясне...
Леся Українка, «Зоря поезії»
Я знов прийшла до тебе, мудра жінко,
В твою господу на краю села.
Стежиною, повитою барвінком,
Вже й донечку з собою привела.
Великої любові в тебе вчаться,
Сильнішають, рушаючи в світи.
Вділи ж їй духовного причастя
І щедрим словом душу освіти.
Нехай тоді моя маленька доня
Прийде, руками шию обів’є
Й притисне до грудей мою долоню:
«Послухай, мамо, в мене серце є!»
НІна ГОРИК
ЛЕСИНА МОЛИТВА
В СЕЛІ ВОЛОШКАХ НА ВОЛИНІ
Десь торкає жайвір дзвін у піднебессі
І лоскоче ніжки запашне стебло.
Із села Колодяжного йде маленька Леся,
Йде на службу Божу ге-ен у те село!
Полем, потім лісом... Притомилась трошки.
– Мамо, відпочиньмо! Глянь – краса яка ж...
Леся йде до церкви у село Волошки,
І дитячі губи шепчуть „Отче наш!”
А селян зійшлося – аж тісненько в храмі,
І співають півчі молитов-пісень.
Українським словом дівчинка і мама
Просять щастя в Бога й хліба на щодень.
В дівчинки у серці – золота жаринка.
Виросла із неї справжня Українка!
У селі Волошках знову дзвонить дзвін
–
То скликає діток на молитву він.
НІна ГОРИК
А СВІТ, ЯК ДЗВІН
–
Гуде, розгойдує вітри,
І скапує сосновою смолою
Прозорий час.
І Лісовик старий
Ховає таємниці під полою.
Природа жде високих повелінь
Весну благословити на буяння...
А ти все та ж, все та, моя Волинь
–
І незбагненна, й серцем осяянна.
Вдивляєшся у далеч з-за верби
Чуттям відкритим і нехитрим оком:
Людські стежки ще й досі у журбі,
А правда ходить боком все та боком...
І тільки серця не торкнулась тлінь
І зрада не торкнулась піднебесся.
Ти причастилась вічністю, Волинь!
Тобою причастилась вічна Леся.
НІна ГОРИК
КОЛОДЯЖНЕНСЬКЕ ЛІТО
Довкіл Колодяжного – жито,
під сонцем жито половіє,
і льон свої блакитні вії
розплющує в достигле літо…
І, чисто вимивши пороги,
загледілась на хату хата.
Підтягнуті до в збіч дороги
блискучим поясом асфальту.
І загадки, й розгадки світу
накручують на вус антени…
І Лесин кадуб правдосвідчить:
в колодязях вода студена…
І немовлят у білих льолях
приносять бусли до колиски,
і в їхню доленьку поліську
пречисто шелестить тополя.
Довкіл Колодяжного – тиша,
янтарна тиша вечорова.
На сон міцний, на добре слово
Колодяжне себе колише.
Іван ЧЕРНЕЦЬКИЙ
З ДУМКОЮ ПРО ВЕЛИКУ УКРАЇНКУ
Роздала себе щедро в житті,
Спраглі душі усім закропила.
Поколіннями суджено йти
Нам до неї в тісному гурті
–
Над такими не владна могила.
Про таких не придумано слів
–
В сяйві німбу всі звуки безбарвні,
Ні до чого тут завчений спів,
І фальшивий – напоказ – порив,
Й величальні промови бездарні.
За таких тільки Богу молись:
Хай зміцнить нас у вірі глибокій,
Що немарно з колін ми звелись,
Що підвладна нам зоряна вись,
Коли чуємо власних пророків.
Олеся КОВАЛЬЧУК
А ЛУКАШ НЕ ЗАГИНУВ
А лукаш не загинув
Біля Мавки прозрівши,
Дорівнявся до себе
І душу не вбив.
Він стоїть під вербою в зачаєній тиші,
Із тонкої сопілки виворожує спів.
Вони разом до віку –
вільнолюби з Полісся.
Не дають забувати,
який ми народ.
Вони з образом
Лесі навіки злилися,
Як ментальності
Богом написаний код.
Олеся КОВАЛЬЧУК
ІЗ ЮВІЛЕЄМ
Вітаємо із Ювілеєм Лесі!
Вона Одна Взяла Народу Хрест!
Щоб Мову мат Орди не Перекреслив!
Щоб із Розп'яття Край Добра Воскрес!
Упав щоб малорос в Донбасі!
Піднявсь Козак із Мовою Небес!
Завдячуємо Лесі та Тарасу!
Кордони Мови Ставить Божий Перст!
Їх не Здолати ворогу повік!
У Серці Мова Рідна Сяє Щастям!
Сто П'ятдесятий,Ювілейний Рік!
Дає Нам Слово Істини Причастя!
Апостольська,Пророча Місія у Лесі!
Із Малоросії до України нас Вести!
Розп'ята на Донбасі Україна знов Воскресне!
В Європі Спільній щоб Цвісти!
Оріян РУС
НЕБО В ДОЛОНЯХ
В твоїх долонях,Лесю,ціле небо
І цілий Всесвіт на твоїм крилі,
А промінь твій,якого нам так треба –
Освітлює дорогу у пітьмі.
Безцінний скарб,який ти залишила,
Ми,як зіницю ока,бережем.
Ти Україну нас любити вчила,
Ще досі за тобою в серці щем.
Так пізно зацвіла в саду калина,
Так рано відцвіло твоє життя.
Веде до тебе,Лесю,та стежина,
Яка від твого серця пролягла.
Хвороба відбирала в тебе сили,
Та душу не спотворила Твою….
Поглянь же,Лесю, скрізь стоять могили!
І рвуться в серці м'язи від жалю.
Вже сьомий рік війна іде на Сході...
Криваве сонце сходить у сльозах ,
Що коїться,що діється в народі,
Який нестерпний біль в його очах!
Ти,Лесю,пригорни до себе хлопців,
Крізь пекло не одне пройшли вони.
Вкраїна нині в пірваній сорочці
Та сняться їй щасливі,мирні сни ...
Така складна,гірка у неї доля.
Ціна за волю кожен день росте.
Та краще смерть,ніж,знов,ота
неволя,
Яку москаль, «російським
миром» зве!
Так пізно зацвіла в саду калина,
Так рано відцвіло твоє життя.
Веде до тебе,Лесю,та стежина,
Яка від твого серця пролягла.
Ти помолися, Доню,за Вкраїну,
До Бога пташеням сядь на плече.
Благай у Нього спокою та миру -
Багато крові пролилося вже.
Випробування випали найважчі .
Загиблих душі ангели несуть.
Найкращі доньки і сини найкращі
Вночі на небі квітами цвітуть...
В твоїх долонях,Лесю, ціле небо...
СвітланаБОЯРКЕВИЧ
ЛЕСІ
Колись давно
Ти мріями писала.
Сльозу болючу кожен день ковтала.
Боролась і не плакала.
Сорочку шила
І з Мавкою щоночі говорила.
І Ти стояла біля річки боса.
І Случ пливла повз тебе світлокоса.
На Тебе райдуги-метелики сідали
І пахощами верби огортали.
І вишні обсипались прямо в поли.
І квітли чорнобривці й матіоли.
Маленька Лесю, квітко мого краю,
Я і сьогодні дух Твій відчуваю.
Ти нам лишила Слово про Полісся.
Про наші болота і передлісся.
А виросла, боролася й не впала.
Тебе любов до матінки тримала.
До України. До цієї річки.
До цих тополь, що вряд стоять, як свічки.
І кримське сонечко любило і ласкало.
І рідне поле тіло лікувало.
Сьогодні Ти у бронзі і граніті.
Одна така, одна у всьому світі.
І над тобою зорі золоті.
І українці вже не ті, не ті.
Галина ПОТОПЛЯК
ДО ЛЕСИНОЇ КАЗКИ
Коли в Колодяжне приїду,
У твій будиночок прийду,
За мною Мавка йде по сліду,
І Перелесник жде в саду.
А там, де кадуб під вербою,
Стоїть в задумі дядько Лев.
Русалка, вкрившися габою,
Шугає в плетиво дерев.
Лукаш десь грає на сопілці,
Килина зжовкле жито жне,
І Лісовик сидить на гілці,
Немов очікує мене.
А пісню заведуть дівчата,
І все навколо оживе:
Озвуться листом Потерчата,
Застогне Той, що греблі рве.
Чи то сім струн, чи ціла злива
Враз наді мною загуде.
Так, ти отут була щаслива,
Сюди те щастя й нас веде.
Петро ГОЦЬ
КОЛОДЯЖНЕ
Колодяжне – казко Волині!
Колодяжне – квітко село!
Осінні ключі журавлині
Чарівне весняне зело.
Село, де на кожному плесі
Лілеї, як зорі ясні,
Де завше світилися Лесі
Пророчі досвітні вогні.
Село, де хвилини роботи
Для Лесі, як рожі цвіли
Від болю, журби і скорботи
За обрії світлі вели.
Село, де вечірня година
Як марево, ніжна була
Де кожна стеблина й людина
Притулок в душі здобула.
Село з соловєм на калині,
Село не лиш Лесі, як рай
Колодяжне – казко Волині
Коханий, улюблений край.
Петро ГОЦЬ
ЛЕСИНЕ СЛОВО
Мов дівчина в легкій хустині,
З доброзичливістю привіту
Ходить слово твоє по Волині,
Ходить слово твоє по світу.
То наллється конвалій дзвоном,
То струною арфи озветься,
То сяйне виноградним гроном,
То зорею вночі всміхнеться.
Всім воно стає у пригоді,
Хто за друга тебе вважає,
Хто шукає щастя – в народі,
Хто народу добра бажає.
З ним нам легше боротись, жити
І нове життя будувати…
Буде завжди воно служити
Всім, хто вміє тебе шанувати.
Петро ГОЦЬ
ЛЕСІ УКРАЇНЦІ
О, славна дочко України,
Княгине рідної землі
На п’єдестал ти стала слави
З вінком лавровим на чолі.
В піснях казкового Полісся
Ти музу правильну знайшла
Вона ім’я твоє світам
У сині далі понесла.
Бо ті пісні в борців за волю
Сталили віру у борні
Ти засвітила в царстві ночі
Непереможнії вогні.
Ти вчила нас в лиху годину
Іти сміливо до мети
На круту гору крем’яную
З каменю вольності нести.
В озернім краю, на Волині
В легендах шелесту лісів
Ти зустрічала Мавку в гаю
І слухала чарівний спів.
В сріблястих росах, в час вечірній
Свої купала тут пісні.
Тому вони такі нам рідні
Народу близькі й дорогі.
Хвала тобі і честь бояне,
Що оспівала край ти наш.
Ти доля наша, гордість наша
До волі наш дороговказ.
Ананій РЯБЧЕНЮК
Вона – пісень крилатих лицар,
Вона – палкого слова криця,
Вона – весни у серці вісник,
Як Мавка з «Лісової пісні».
Вона – зоря досвітня в мандрах,
Вона – народові Касандра,
Вона – як пісня з піднебесся
Це наша Українка Леся.
Вона нам Богом дана жінка,
Тому і Леся Українка.
АВТОР НЕВІДОМИЙ
Я ТАК ЗІСКУЧИВСЬ ЗА ВЕСНОЮ
Вже так зіскучивсь за весною!..
Ще крок якийсь – і доторкну
Легенько спраглою рукою
Її березову струну.
Хай задзвенить усе довкілля
І на побачення позве
Той ліс, де родить первозілля,
І мавка Лесина живе.
Ще є в мені така потреба,
Хоч скільки бачив і радів,
Як відмикає квітень небо
Ключем жаданих журавлів.
Тоді й душа моя козацька
Зазеленіє, як спориш.
І по стежині піде хвацько
Дзвінкий весняний першовірш.
Туди, де в бруньках верболози,
Де в’є гніздо весняний птах.
Де перші роси, наче сльози,
В щасливих зблискують очах.
Це все ще буде – зелень, квіти…
Та я вже чую цей мотив:
Як відмикає небо квітень
Ключем веселих журавлів.
Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
«КРАСО УКРАЇНИ – ПОДОЛЛЯ МОЄ»
Леся Українка
В малинових дзвонах, у неба блакиті,
Над щедрими нивами сонце встає,
У камені кожнім історії клекіт.
І Лесина пісня не згине у Леті:
Красо України – Поділля моє!
Віталій МИХАЛЕВСЬКИЙ
КАЖУТЬ, ТИ Й НЕ ВМИРАЛА НІКОЛИ
Кажуть, ти, наче пісня, живеш.
Ніби юність ясна й смаглочола
По країні в майбутнє ідеш…
Надія ДЯТЕЛ
вірш «Лесі Українці» Надії Касянчук
А знаєш, Лесю, скоро вже весна.
Ота весна, що сипала квітками,
як ти жила.
Жила лише одна,
Одна з весною...
Й власними рядками.
Ти знаєш,
Лесю, важко на землі…
Марила небом ...
А тримало тіло.
Бо йому строки дАно замалі.
Душа - то інше... Полетіть хотіла -
і удалось: піднялася до хмар.
Тобі поезія давала крила!
Так, було важко… Втримала удар.
Й трималась сміло. Небо підкорила!
Творила, Лесю, ти пером дива…
Пройшли віки. Лишилися нетлінні
Твій біль. Твоє життя. Твої слова.
І твОя, Лесю, твОя Україна.
У вінок її слави вплітає свою квітку і наш край – Перемишлянщина (учениця читає вірш «Дочка Прометея» Соломії Бурбулевич, уч. 9 кл. НВК «ЗНЗ І-ІІІ ст. – ДНЗ» с. Костенів Перемишлянського р-ну).
З дитинства – з посмішкою крізь пекучий біль,
Ще з юності ніколи не здавалась,
Як горда пташка, що зліта у височінь,
Щоби не плакати – сміялась.
Заполонили серце полум'яне
Талант і розум, терпеливість і любов.
Хоча Дочкою Прометея звалась,
Та Українкою була за будь-яких умов.
Ще молода душа, і серце молоде.
Ще й не жила… А як хотілось жити!
І «Давня казка» нині не нова.
Нетлінне слово пам'ятаємо навіки!
ВИСЛОВЛЮВАННЯ ПРО ЛЕСЮ УКРАЇНКУ І ЇЇ ТВОРЧІСТЬ
«Леся Українкабула Великим Будівничим нашого національного духу…потужним трансформатором світової культури на рідному грунті».
«Є таланти, є явища, є особистості європейського рівня».
Ліна КОСТЕНКО
«Насамперед вона виступала проти духовного рабства. І щоб звільнитись від нього потрібно, як вона вважала, діяти. Не гучні промови про волю, не скиглення, сльози і зітхання, а боротьба і конкретні вчинки торують шлях до свободи».
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ
«Саме Леся Українка видала українцям паспорт, що ми – культурна нація, що ми – європейська нація».
Оксана ЗАБУЖКО, письменниця
«Леся Українка – видатна представниця тієї плеяди, яка перекладала українською для того, аби відокремити нашу мову від російської та показати українцям, що в нас є своя література».
Максим СТРІХА, письменник
«Лісова пісня» – це шедевр, у якому закладена наша цивілізація, душа України. Це еталон не тільки національної п’єси, а й світової літератури! Цей світ невидимий, він у наших билинах, оповідях. Леся Українка своїм твором перетягнула українців через апокаліпсис XX століття, об’єднала видимий світ із невидимим і рослинним, створила ідеальний персонаж паралельного світу – Мавку».
Раїса НЕДАШКІВСЬКА, народна артистка України
«Бояриня» це був синтез бажань Лесі Українки написати історію України. Своїм планом про це вона ділиться з братом, бере період козацтва і каже, що «моя історія вийде під гаслом «Ой, брешеш, брешеш, превражий москалю, се ж ти хочеш обманити». Вона хотіла написати усю драму існування запорозької січі і перетворення козаків у козачків».
Ірина ФАРІОН, докторка філологічних наук
«Схиляюсь перед генієм Лесі Українки перед її талантом, розумом і волею. Горджусь, що Україна має таку славетну доньку».
Валерій ФРАНЧУК, член Спілки художників України
«Леся Українка «силою свого генія…створила своєрідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь».
Богдан МЕЛЬНИЧУК, письменник
«Послідовна речниця української ідеї, цілковито незалежна від російських впливів поетка, іронічна й скептична в оцінці імперських авторитетів і цінностей мислителька».
Віра АГЕЄВА, літературознавиця
«Витончена світловолоса пані Лариса Косач могла би стати окрасою будь-якої літератури. Але промисел захотів, щоб вона віддала свій талант українству. Добровісне світло від її енергії написаного залишається нетлінним».
Степан ПРОЦЮК, письменник
«З великою шаною та душевним трепетом ми промовляємо це славетне ім’я, натхненно співаємо, називаючи її ніжно і мрійливо – Леся і так велично – Українка, присвячуючи поетесі все краще, і все більше й більше усвідомлюємо доконечну потребу всякчасного причастя високою духовністю велетнів думки, титанів свого родоводу!».
Лілія МИХАЛЬЧУК, поетеса
«Трагедія і тріумф Лесі Українки (Лариси Косач) яскраво демонструє, як можна через прийняття своєї долі жити попри смертельну хворобу. Жити насичено, немов кожен день дорівнює тижню. І жити так змістовно, ніби янголи підказують, що саме слід робити, а від чого відмовитися. Страждання ця видатна жінка зуміла перетворити на еліксир безсмертя. Її життя було трагічним поєднанням високих творчих поривань із постійними зусиллями у подоланні страждань та й самої смерті»
Валентин БАДРАК, письменник
«Її щастя крилося в творчості та глибокій вірі в те, що своєю працею вона принесе користь народові. Щаслива була Леся ще й тому, що відкрила сенс життя та його мету. І ще тому, що здатна була збагнути неждану красу рухливого, мінливого, але вічного світу».
Анатоль КОСТЕНКО, біограф Лесі Українки
«Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, то найвідповідніше слово було б – боротьба».
«До світових поетів належить вона не тільки розмахом своєї тематики, але й орлиною силою поетичного духу, який ми, не вагаючись, називаємо геніальним».
«Форма поезії Лесі Українки вражає, як і форма поезій учителя й друга її, Івана Франка, надзвичайною різноманітністю строфіки, метрики, ритміки. Тут маємо і канонічні сонети, октави, секстини, гекзаметри, і цілком оригінальні строфічні побудови, і п’ятистопні білі ямби, до яких вона все охочіше зверталася, бо давали вони великий простір для думки і можливості використовувати і ораторські, і розмовні інтонації, і розмаїті форми «свободного вірша» (верлібру)».
«Лісова пісня» – це такі зльоти творчого генія, що вищі за них важко собі уявити. Це – діамантовий вінець Лесі Українки».
«Се була жінка-боєць, жінка-воїн, суща правда».
Максим РИЛЬСЬКИЙ (1895-1964)
«Твоє слово разюче, як зброя,
Що боронить свій край і свій дім,
І схиляю в шанобі чоло я
Перед світлим безсмертям твоїм».
Володимир СОСЮРА(1897-1965)
«Вони відходять у безсмертя.
Не стерлась райдужна сторінка,
Не вмерла пісня лісова.
Безсмертна Леся Українка
Була і є, повік жива!».
Олена ЖУРЛИВА (1898-1971)
«Ні в нашому, ні в світовому письменстві, в літературах і розвиненіших, і відсталіших від української – ми не знаємо письменниці, котра всенародним значенням, силою таланту та широтою і глибиною впливу на духовне життя народу, дорівнювала б Лесі Українці».
«Це талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності…»
Леонід ПЕРВОМАЙСЬКИЙ(1908-1973)
«Людина, для якої книжка вже у дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музиканта,як пензель для художника, ніколи не відчуває себе обділеною, збіднілою і спустошеною».
Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ (1918-1970)
«…Десятки літ одділяє сьогоднішнє від тих днів. Багато води збігло невеликою річкою” що бере свій початок в колодяжнянських околицях; багато разів устелялася барвінком та рястом волинська земля… І коли думаєш про все це — радіє серце, радіє з того, що є такий куточок Землі, такий народ, які дали світові Лесю».
Микола ОЛІЙЕИК, (1923-1997)
«Вона залишила нам творчiсть у найвищому значеннi того слова: вона добудовувала те українське життя, якого не дала добудувати нам історія».
«Великі імена розливаються в безмірі народного моря. Вони блякнуть, поки море дрімає. Вони никнуть на спаді хвилі та вкриваються тінями химерних потвор, що якусь мить панують над усім. Але в усі часи є ті, для яких Леся Українка – найулюбленіша».
Євген СВЕРСТЮК (1927-2014)
«Леся Українка не обмежувалась викриттям духовних рабів і ренегатів, а створювала образи внутрішньо вільних, мужніх і безкомпромісних».
Іван СВІТЛИЧНИЙ (1929- 1992)
«Це ніжне і дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу, а його власниця посідає одне з найпочесніших місць серед славетних українських письменників-класиків».
«Величні та славні твори Лесі Українки надихають та спонукають тебе все віддати для того, щоб бодай якусь часточку її духу взяти до себе в душу».
Іван ДРАЧ, 1936-2018
«І який то треба мати хист, аби так майстерно виплекати слово, спроможне «будити мертвих, тішити живих калейдоскопом радощів і горя», стати зброєю, надією і розрадою!”.
“Серед найвеличніших орієнтирів нашої духовності, нашого ідеалу (естетичного та громадянського) було й вічно пребуде високе ймення Лесі Українки – глибокодумної мислительки, талановитої майстрині художнього слова, жінки ніжної і мужньої, свідомої своєї місії першопрохідця. Її творчий спадок став духовним набутком багатьох поколінь. Про неї написано тисячі наукових розвідок. Її творчість стала життєдайним джерелом, із якого причащаються спраглі, набирають сили втомлені, очищуються осквернені, знову вірують зневірені”.
«Якою то треба володіти силою, аби через десятки й десятки літ бути володарем дум все нових і нових поколінь, животворним джерелом надії всього цивілізованого люду! Якою то треба бути далекозорою, аби так пророчо бачити й передрікати зримо уявлювану прийдешність! Якою то треба бути щедрою та кришталево чистою, аби стати совістю і правдою свого народу, духовним єством України! Якою то треба бути одержимою, аби наперекір жорсткій долі несхибно йти по обраному шляху, віддаючи на олтар жертовності всю себе!».
Олександр РИСАК (1939-2003)
ВИСЛОВЛЮВАННЯ ПРО ЛЕСЮ УКРАЇНКУ І ЇЇ ТВОРЧІСТЬ СУЧАСНИХ ПИСЬМЕННИКІВ
«Вона виходила на шлях у страшні глухонімі часи, коли Російська імперія нищила все українське.Сьогодні ця імперія зла намагається взяти реванш.Але Україну не зламати, як не вдалося колись зламати її Поетку».
Надія ГУМЕНЮК.
«Леся Українка була Великим Будівничим нашого національного духу…потужним трансформатором світової культури на рідному грунті».
«Є таланти, є явища, є особистості європейського рівня». Ліна КОСТЕНКО
«Насамперед вона виступала проти духовного рабства. І щоб звільнитись від нього потрібно, як вона вважала, діяти. Не гучні промови про волю, не скиглення, сльози і зітхання, а боротьба і конкретні вчинки торують шлях до свободи».
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ
«Саме Леся Українка видала українцям паспорт, що ми – культурна нація, що ми – європейська нація».
Оксана ЗАБУЖКО, письменниця
«Леся Українка – видатна представниця тієї плеяди, яка перекладала українською для того, аби відокремити нашу мову від російської та показати українцям, що в нас є своя література».
Максим СТРІХА, письменник
«Лісова пісня» – це шедевр, у якому закладена наша цивілізація, душа України. Це еталон не тільки національної п’єси, а й світової літератури! Цей світ невидимий, він у наших билинах, оповідях. Леся Українка своїм твором перетягнула українців через апокаліпсис XX століття, об’єднала видимий світ із невидимим і рослинним, створила ідеальний персонаж паралельного світу – Мавку».
Раїса НЕДАШКІВСЬКА, народна артистка України
«Бояриня» це був синтез бажань Лесі Українки написати історію України. Своїм планом про це вона ділиться з братом, бере період козацтва і каже, що «моя історія вийде під гаслом «Ой, брешеш, брешеш, превражий москалю, се ж ти хочеш обманити». Вона хотіла написати усю драму існування запорозької січі і перетворення козаків у козачків».
Ірина ФАРІОН, докторка філологічних наук
«Схиляюсь перед генієм Лесі Українки перед її талантом, розумом і волею. Горджусь, що Україна має таку славетну доньку».
ВАЛЕРІЙ ФРАНЧУК, член Спілки художників України
«Леся Українка «силою свого генія…створила своєрідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь».
Богдан МЕЛЬНИЧУК, письменник
«Послідовна речниця української ідеї, цілковито незалежна від російських впливів поетка, іронічна й скептична в оцінці імперських авторитетів і цінностей мислителька».
Віра АГЕЄВА, літературознавиця
«Витончена світловолоса пані Лариса Косач могла би стати окрасою будь-якої літератури. Але промисел захотів, щоб вона віддала свій талант українству. Добровісне світло від її енергії написаного залишається нетлінним».
Степан ПРОЦЮК, письменник
«З великою шаною та душевним трепетом ми промовляємо це славетне ім’я, натхненно співаємо, називаючи її ніжно і мрійливо – Леся і так велично – Українка, присвячуючи поетесі все краще, і все більше й більше усвідомлюємо доконечну потребу всякчасного причастя високою духовністю велетнів думки, титанів свого родоводу!».
Лілія МИХАЛЬЧУК, поетеса
«Трагедія і тріумф Лесі Українки (Лариси Косач) яскраво демонструє, як можна через прийняття своєї долі жити попри смертельну хворобу. Жити насичено, немов кожен день дорівнює тижню. І жити так змістовно, ніби янголи підказують, що саме слід робити, а від чого відмовитися. Страждання ця видатна жінка зуміла перетворити на еліксир безсмертя. Її життя було трагічним поєднанням високих творчих поривань із постійними зусиллями у подоланні страждань та й самої смерті»
Валентин БАДРАК, письменник
«Її щастя крилося в творчості та глибокій вірі в те, що своєю працею вона принесе користь народові. Щаслива була Леся ще й тому, що відкрила сенс життя та його мету. І ще тому, що здатна була збагнути неждану красу рухливого, мінливого, але вічного світу».
Анатоль КОСТЕНКО, біограф Лесі Українки
ФІЛЬМИ ПРО ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
«Лісовапісня». Художній фільм режисера ВіктораІвченка, створений на кіностудіїім. ОлександраДовженка, 1961р.
https://www.youtube.com/watch?v=uFFdEwsOJvA 1год.31хв
«Леся Українка». Документальнийфільм
https://www.youtube.com/watch?v=v6mrp1jrGqY 10.30хв
"На полікрові" Одеськакіностудіяхудожніхфільм
https://www.youtube.com/watch?v=C5xIcnkLYRo1год. 20хв
«Гра долі» Історія коханняЛесі Українки
до Сергія Мержинського. Ютуб 11.40хв
«Мавка, фемінізм і 200 гривень»
https://www.youtube.com/watch?v=aT8enouy20k 3.13хв
Унікальний запис спогадів Ізидори Косач-Борисової,
сестриЛесіУкраїнки
https://www.youtube.com/watch?v=m5CTLDKkva8 3 6хв
«Ідудотебе».Художній фільм про ЛесюУкраїнку, 1971р.
https://youtu.be/x58cr7zwtrw 58хв
«Наша Леся». Волинськастудія «Боривітер»
https://www.youtube.com/watch?v=pBDpNb-x36I 31хв
«Обличчя української історії. Леся Українка»
https://www.youtube.com/watch?v=4BEqlunkBqw 5хв
10. «Голос Лесі Українки». Ютуб 7.20хв
Леся Українка: цікавіфакти (дитинство, життя, біографія)
https://www.youtube.com/watch?v=_JzWAYjAObc6. 11хв
«Іду до тебе» Автор сценарію – Іван Драч
https://www.youtube.com/watch?v=Ac5VSae7hyE 58хв
«Просто слухай. Леся Українка. Листи 1903-1913»
Ютуб 7.25хв
Національна спілка письменниківУкраїни НСПУ
https://www.facebook.com/vol12channel/posts/2324561181117554 2хв
«БІЛЯ ЛЕСИНОГО ФОРТЕПІАНО»
ТЕАТРАЛІЗОВАНЕ ДІЙСТВО
Дійові особи:
Дівчина в образі ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Дівчина в образі ДОЛІ
Дівчина в образі НЕДОЛІ
ЮНАК в образі сучасника
ДІВЧИНА в образі сучасниці
Оформлення сцени – «чорний кабінет».
На горизонті півкругом, стоять мольберти з малюнками до творів Лесі Українки, закриті прозорою тканиною.
На сцені фортепіано, крісло, а якому тепла в’язана хустка, стіл, підсвічник (лампа), чорнильниця з ручкою (пером), лежать книги, папір і розкидане пожовкле осіннє листя. Звучить наживо музика Фридерика Шопена.
На сцену виходить дівчина в образі Лесі Українки, підходить до мольбертів з малюнками, торкається прозорої тканин, вона злітає додолу, відкриваючи їмалюнки глядачам.
У задумі, слухаючи улюбленого композитора, накриває плечі хусткою, сідає за стіл і пише… Музичний супровід затихає…
Із зали на сцену виходить юнак, декламує:
Коли в Колодяжне приїду,
У той будиночок прийду,
За мною Мавка йде по сліду,
І Перелесник жде в саду.
А там, де кадуб під вербою,
Стоїть в задумі дядько Лев.
Русалка, вкрившися габою,
Шугає в плетиво дерев.
Лукаш десь грає на сопілці,
Килина зжовкле жито жне,
І Лісовик сидить на гілці,
Немов очікує мене.
А пісню заведуть дівчата,
І все навколо оживе:
Озвуться листом Потерчата,
Застогне Той, що греблі рве.
…Чи то сім струн, чи ціла злива
Враз наді мною загуде.
Так… там вона … була щаслива,
Туди те щастя й нас веде.
(Петро ГОЦЬ)
ЛЕСЯ. А я знала, що ми зустрінемося! Знала, що ви будете приходити – у мою ранню осінь, у мій серпень, у мій Луцьк, у моє Колодяжне … (підходить ближче до глядачів). Я так колись любила там слухати вкрадливі поступи вітру і оповідки про вас, людей, які житимуть опісля мене, ще довго-довго…
Уже літо вступило у величаву зрілість і серпнем лелечим незабаром попрощається з вами… о, тоді зацарює осінь... У серпні ж до обіду літо, а по обіді – осінь. Прийде Ілля Пророк, за ним маковий,яблучний,горіховий Спас… Ви любите осінь? І я люблю… Люблю, коли вона, зодягнута в срібло-злото, парчу й оксамит дістає, сивим серпанком коси беріз заплітає і предивним покровом всеньку землю обнімає… Люблю, коли табунами лелеки на стернях купчаться, готуючись до далекої мандрівки… за ними полетять золоті ключі дереволисту. І вони зовсім не тужать, ні…Вони просто… перешіптуються про золоту осінь… (повертається і сідає за стіл).
Концертнй номер у супроводі фортепіано.
ЛЕСЯ.. Кажуть, поети пишуть для тих, хто на небі… хто тільки-бо народиться… колись-колись, хто нині вже десь колишеться в колисочці – колих-колись, колих-колись…(Читає перші рядки вірша «Місяць яснесенький»)
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час
Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль…
Концертнй номер. «Місяць яснесенький»
ЛЕСЯ..(Йде до картин, що на мольбертах.)
І літо, і осінь… до кожного з вас вони прийдуть-постукають. І що ви згадаєте? Про кого тоді подумаєте? Чий клаптик веселки дістанете, захований під самим серцем?... Чиї руки згадаєте, що тримали для вас небо?Кому захочете сказати: «Я тебе любила, люблю і любитиму!»… Я знала, знала, що ви прийдете до мене у цей день… і не важливо через скільки це буде літ чи століть…
ДОЛЯ.То лишень здається тобі, Лесю, що про людей все знаєш! Насправді, це я, твоя Доля, день цей із Вічної Книги дістала! Це я знала про тебе все, й про вас (до глядачів), і про інших, що будуть приходити послухати Тебе! Просто, всі твої історії мною давно «вписані» в зоряні крони Древа Вічності і вони самі листочками в долоні до мене летять…і оживають… летять і оживають. (до глядачів) Це ж правда? (іде до Лесиного столу)
НЕДОЛЯ.(виходить з-за куліс, немов би вриваючись у розмову). Ні, неправда! Це я – Недоля, бува лише рукою отак поведу і ви всі – листочки срібні, золоті, немов би вогник з Древа Долі, чи то з Дерева Людського Життя, полетите у безконечність, іноді… як зарано зірване, ще зелене, а чи як пожовкле, та все ж листя… Як ось Лесині слова і вірші… Тут, на Волині, вона написала їх до сотні, і вони з її Древа Роду все летять і летять…і попадають у серця людей, щоразу заново відкриваючи для них Лесин Геній і даруючи Лесину любов… (Звучить музика Ф. Шопена.
(Іде до одного з мольбертів, роздивляється, торкається.. Дівчина в образі Долі бере з Лесиного столу листочки, йде в зал і кладе їх кожному глядачеві у долоні, ніби Лесині слова чи вірші, потім повертається на сцену, слухає.Завершується звучання музики).
ЛЕСЯ..А, може, ці листочки, і справді, схожі на мої вірші. Я ж ловила у дитинстві з Дерева Вічності cлова… складала їх у рядки, рядки римувала у вірші, а вірші… переливались у пісні. Не думаю, що це мені звідкись принесла їх Недоля. Якщо по правді, мені з ними було легше жити, вони світили, мов огні…а чи зорі які і допомагали шлях свій нелагідний долати…
Невже це все так було зі мною?
Годі тепера! ні скарг, ані плачу,
Ні нарікання на долю, – кінець!
Навіть і хвилю ридання гарячу
Стримать спроможусь. Нестиму вінець,
Той, що сама положила на себе…
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співатипісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!(«Одержима»)
(пише, читає за столом)
Концертнй номер Звучить пісня «І знов весна, і знов надії».
(ДОЛЯ йНЕДОЛЯ підходять до столу, де сидить ЛЕСЯ)
ДОЛЯ. Але, сестрице, погодься, я її любила більше за тебе. Я послала їй такі випробовування, але я дала їй такі крила любові, котрі відносили її у інший світ… світ, у якому вона була така щаслива… Я дала їй двічі пізнати почуття великого кохання, яке пізнати не дається нікому
ДОЛЯ.(до НЕДОЛІ). А я пам’ятаю її ще дівчам. Ти, Лесю, з ватагою дітей літала, наче той промінчик, по старій фортеці, у грання усілякі грала…Ти була таким веселим, милим дівчиськом… А раз, як ти по площі старій додому лопотіла, я бачила, що, тобі немов би, зірка тобі в серце впала, така враз ти стала світла й голосна… ішла тоді з одним якимось віршем.
ЛЕСЯ..Ти, й справді, пам’ятаєш? Так, то була «Конвалія» – найперший вправний промінь, що сяйнув тоді віршем в моїй руці. (починає читає вірш «Конвалія»)Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.(виходять на сцену троє читців, учасників літературного гуртка)
1 ЧИТЕЦЬ.Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.
2 ЧИТЕЦЬ.
То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов'яла, схилилась.
Промовила конвалія:
"Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!"
Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів'ялу
Кинула додолу.
3 ЧИТЕЦЬ.
Може, й тобі, моя паяно.
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів'ялу,
Залишить байдуже!..
Концертнй номер (сопілка, бандура)
ДОЛЯ.(виходить до глядача). Найрідніші люди завжди були для неї і прихистком, і підтримкою… Але жоден із них не міг вберегти Лесю від неї самої, від її кохання до Сергія Мержинського. Вона любила його без міри, без краю. Це кохання було, ніби ніж у серці, вирви ніж – і серце перестане битися. В одну з тих найтяжчих ночей у її житті криком зболеного любов’ю серця стане їй поема «Одержима».
О, що мені робить? Немає сонця
в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.
Боже! знов він одинокий,
ще гірше, ніж в пустині! Сії люди
твердіші від каміння... Он отам
лежить той ученик, що – люди кажуть –
учителю з усіх їх найдорожчий,
а спить він, як і всі, – твердіше, може,
бо наймолодший... Я одна не сплю,
я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,
та я німа, як мур оцей, не видна,
як сяя тінь, так, мов я не людина,
так, наче в мене і душі нема...
Месіє!... я тепер
за тебе віддаю... життя... і кров...
і душу... все даремне!..
Не за щастя...
не за небесне царство... ні... з любові!
НЕДОЛЯ.Сергій помирав у далекому Мінську… Леся їздила до нього. Як летіла вона до свого Сергія… бо знала, що потрібна йому, а він, з егоїзмом помираючого, просив її написати листа іншій жінці… про троянди його кохання, що ніколи не зів’януть. Цю чашу Леся випила до дна. Що може бути трагічніше: вмираючий знесилений чоловік і безнадійно любляча жінка – обоє все розуміють, але нічого не можуть змінити. Сергій знав, що Леся його кохає … Леся знала, що серце його належить іншій.
ЛЕСЯ..(йде, читаючи, все ближче до глядача).
«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, так тонко, легко нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу… Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину?
О, візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди! Візьми мене з собою. Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди». (Повертається до столу)
НЕДОЛЯ. Ти – Лесина Доля, я – її Недоля. Але як же вона обох нас любила, ніколи не нарікала, і завжди попереду нас була. Йшла і «крізь сльози, сміялась».
Пам’ятаєш, як вона писала?
«Годі тепера! ні скарг, ані плачу,
Ні нарікання на долю, – кінець!
Навіть і хвилю ридання гарячу
Стримать спроможусь.
Нестиму вінець,
Той, що сама положила на себе…
ДОЛЯ.(продовжує)
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!»
Лесин образ завжди для мене прозирає, немов крізь серпанок, такий ніжний і чистий, відважний і дивовижний. І не ми, не ми…насправді, це вона нас вела своїм життям! Наздогнати ж цю Світлу Жінку, чиє серце, згорало від палкої любові до людей рідного краю, до землі, яка її зродила, справді, нікому і досі несила….
Концертнй номер.
На сцену виходять юнак і дівчина
ЮНАК. Хіба жила на світі ще десь така жінка, у серці якої поєдналися б така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов? Ні, іншої такої на світі не було. Тут, на Волині, в Колодяжному, з його щирими і добрими поліщуками, формувалися характер, становлення Лесі Українки і як особистості, і як поетки… Кожен край народжує і чує свого Поета. Наш край, що зродив Лесю, почув її голос, почув і ожив, стрепенувся в новій надії, наповнився новим світлом. Її незламний дух витає і сьогодні Україною. «Вона – пісень крилатих лицар. Вона – палкого слова криця. Вона – весни у серці вісник, як Мавка з «Лісової пісні».
Уривок з драми-феєрії «Лісова пісня»
виконують
учасники аматорського театрального колективу.
ДІВЧИНА.Леся Українка потрапила у світ культури, витворений, викроєний, сформований своїми батьками. До Косачів зліталась, немов метелики на світло, вся навколишня інтелігенція. Випадкових людей серед волинського оточення Лесі не було. Уже в 19-літньому віці поетеса ставить ряд запитань своїм сучасникам: «Як помогти в безмірнім горі? Як світ новий з старого збудувати? Як научить байдужих почувати? Як розбудити розум, що заснув? Як час вернуть, що марне проминув?»
ДОЛЯ. Вогонь твого слова, Лесю, не згасити зливам літ… Ти так багато дала сили красі й любові, що заслужила вінок безсмертя…
НЕДОЛЯ. «…і благородство Прометея, І Революції діла,
І всю земну снагу Антея думками обняла».ЛЕСЯ.Мені легко було вийти на літературний шлях: бо я з літературної родини походжу, але від того не менше кололи мене поетичні терни, а власне – невіра у свій талан, трудне шукання правого шляху і тисячі інших... Мені судилося жити і працювати у тяжку добу, хто зна, чи діжду я кращої…
Хоч би вже не сутінь,
а тьма сувора залягла кругом,
я ще не здамся, буду прислухатись,
чи не заглух в душі мій давній грім,
тривожно думкою загляну в саме серце,
чи в ньому ще спалахують часами
колишні блискавиці, – а як ні,
якщо мене зима пройме до серця,
мою весну таємну переможе,
мої дивниці-квіти поморозить,
то я скажу:
ні, я сього не ждала!
Умри, душе, розбийсь, холодне серце,
так жить не варт!
Я знала те, що будуть сльози, мука,
багато праці марної, дрібної,
невидної і часто, дуже часто
даремне вжитої.
А потім, коли знов наплине сутінь,
я думаю: я знала се, я знала,
мовчи,
душе, спини свій стогін,
серце,
так мусить бути…
Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього. Та навіть, коли заплачу я кривавими сльозами – я й тоді скажу: я знала се, я знала, мовчи, душе… спини свій стогін, серце… так мусить бути.
Якби мої думи німії.
Та піснею стали без слова
Вони б тоді більше сказали,
Ніж вся моя довга розмова...
(Літературно-музична композиція за творами Лесі Українки, сопілка…)
ЛЕСЯ.. «Вкраїно! Красо моя, туго моя нерозрадна, де ти? Обізвися, рідна! Я вчую твій голос. Пізнаю його в шепоті вітру, в пахощах чебрецю й материнки. Чуєш-бо, нене? Це я, дочка твоя, Леся, що нареклася ім'ям твоїм священним. Пам'ятаєш мене? Пригадуєш заквітчане волинське дівчатко, що вночі самотою бігало в ліс, аби завидіти мавку, що завмирало при піснях твоїх та легендах, – пригадуєш? Я не забула тебе. І не забуду. Ніколи! У найскрутніші хвилини я кличу тебе, і мені стає легше.
Де б я не була, якою красою не милувалася, – твоя краса, краса вишневих садів і задумливих пралісів, голубоводних озер і Славути ревучого, ніколи не блідла в моїх очах.
Я снила тільки тобою. Твоїм сонцем і зорями, гомінкими містами і вбогими селами, скупим щастям і великою кривдою, минулим твоїм і майбутнім.
Знаю: я мало зробила в ім'я твого майбутнього. Але ніколи задля нього не шкодувала і не шкодую сил, навіть життя.
А хочеш – пісню складу в твою честь, ясну, голосну та барвисту… Вкладу в неї все, чим багаті мої серце і думка, поєднаю в ній найчистіші поривання Людини. І назву – знаєш як? – Лісовою!... піснею милих наших поліських гаїв.
Нехай для мене вона буде лебединою піснею. Коли промінь, в котрім я згоратиму, хоч на хвилину прискорить світанок дня, якого ти ждеш, Україно, я буду безмірно щаслива".
(Микола ОЛІЙНИК)
ЛЕСЯ підходить до столу, закриває книжки, кладе на місце перо (ручку),
ДІВЧИНА. Леся Українка… Ім’я свого народу взяла і своє наймення поставила коло себе, як стяг України! У її храмі – храмі її слова сьогодні набираються сили втомлені, окриляються зневірені і одужують немислячі… Вона, найкраща з кращих поетес світу,воскресає у нас по краплині – з волинських озер і полтавських полів, із лісів Буковини і скорботних снігів Сурамі!
НЕДОЛЯ. Характер і воля цієї жінки були й залишаються винятковими. Щось від французької Жанни д’Арк було в ній. І чи не цю роль Жанни д'Арк в українській літературі, а тим самим і в історії нашого народу, відіграла ця мужня й красива у своїй високій простоті і геніальності донька Волині...
Усі її твори – це образ того земного раю, тої ідеальної землі, де Господь перехрестив небо, де цілюща вода у озерах і річках… де розкошують тихі замріяні верби і горді тополі, де живуть люди, які у вишиванках так схожі… на лелек.
ДОЛЯ. А образ нашої славетної волинянки не відлетів із буслами до вирію. Він кружляє, широко розмахуючи крилами над нашою буденністю і возвеличує гордий дух українства.
ДІВЧИНА. Жінка, яка спромоглася сягнути таких вершин духу, що під силу лише генієві і залишила такі глибокі філософські твори – колись ходила цією нашою з вами землею, дивилася на те ж небо, що височіє і над нами… Із цієї землі знялися й полетіли «вільні, гучні, одважні та горді» її слова на пошуки справедливості… людських чеснот… любові до України, де ми з вами маємо щастя жити.
ЮНАК
Вона – пісень крилатих лицар,
Вона – палкого слова криця,
Вона – весни у серці вісник,
Як Мавка з “Лісової пісні”.
Вона – зоря досвітня в мандрах,
Вона – народові Касандра,
Вона – як пісня з-під небесся
Ця наша Українка Леся.
Вона нам Богом дана жінка,
Тому – і Леся Українка.
(Микола СИДОРЧУК)
Від столу до ЮНАКА І ДІВЧИНИ підходить ЛЕСЯ
ЛЕСЯ.
Як я ішла дорогами життя –
Здавалося, не буде тому спину!..
Як не було ніколи каяття
У тім, над чим я гнула собі спину.
…Ах, що там те!я знаю, що була
В своїй релігії щаслива!
Я з серця, наче з грому, добула
Того вогню, що не згасила й злива.
Тож я не маю в серці каяття
У тім, над чим я гнула собі спину…
Я з вами йду дорогами життя
І вірю, що не буде тому впину!
(Петро ГОЦЬ)
На сцену виходить аматорський народний хор.
ДІВЧИНА.
Твій голос в пісні нашій,
в нашому житті,
Твоя зоря цвіте над рідним краєм.
Так! Ти жива! Ти будеш вічно жити!
Ти маєш в серці те, що не вмирає.
Одночасно з глядачами виконують «Пісню про Волинь»
(слова Дмитра ЛУЦЕНКА, музика Анатолія ПАШКЕВИЧА)
Автори сценарію: Сергій ЦЮРИЦЬ,
член національної спілки письменників України;
Ніна ФУРДИЛО,
провідний методист Обласного
науково-методичного центру культури
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА БИТВА
ЗНАННЯ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
1. Справжнє ім’я та прізвище Лесі Українки:
Леся Косач, Лариса Косач-Квітка, Лариса Косач
2. «мужчиною в українській літературі» називав Лесю Українку:
Микола Лисенко, Іван Франко, Михайло Старицький
3. Перший вірш поетеси мав назву:
«Лілея», «Надія», «Хотіла б я піснею стати», «Конвалія»
4. Леся Українка навчилася читати: у 5 років, у 4 роки, у 6 роки
5. Леся Українка самотужки написала для сестер підручник:
«Всесвітня історія народів», «Стародавня історія східних народів»,
«Історія давніх народів Сходу»
6. Кого в сім’ї Косачів називали Мишолосею?
це було спільне ім’я Лесі і брата Михайла
7. Скільки мов знала Леся Українка? 4, 7, 11, 10
8. У якому місті чи селі Великої Волині народилася поетеса?
Житомир, Колодяжне, Звягель
9. Леся Українка померла у: 1903році, 1913році, 1916році
10. У якій країні померла Леся Українка?
Україна, Грузія, Німеччина, Чехія
11. Як називалася перша збірка поезій поетеси?
«Досвітні вогні», «Відгуки», «На крилах пісень»,«Дим»
12. Кого назвають «духовним батьком» Лесі Українки?
Івана Франка, Миколу Костомарова, Михайла Драгоманова
13. Символом твердості духу у творчості Лесі Українки є:
кинжал, камінь, меч, шабля
14. Скільки часу Лариса Косач навчалася у школі:
один рік, 2 місяці, 6 місяців, жодного дня
15. У скільки років Леся Українка написа свій перший вірш:
у п’ять, вісім, дев’ять, одинадцять
16. Перший надрукований вірш Лесі Українки: «Досвітні вогні»,
«Надія», «Конвалія»
17. Жанр «Лісової пісні» Лесі Українки: казка, драма, поема, драма-феєрія
18. Улюблена квітка Лесі Українки – мак, волошка, конвалія, мальва
19. Звідки пішли корені роду Лесі Українки по материній лінії?
Боснія, Турція, Болгарія, Греція
20. На купюрі 200 грн Лесі Українці 24роки, 19 років, 31 рік
21. Під яким віршем вперше підписалася псевдонімом Леся Українка
«Надія», «Досвітні вогні», «Конвалія»
22. Ким, «якби не була українкою, хотіла б бути» Леся Українка?
гречанкою, італійкою, грузинкою
23. Леся Українка просила привезти Нестора Гамбарашвілі з Грузії:
едельвейс, гострий кинджал, збірку віршів Давида Гурамішвілі
24. Свій псевдонім Леся Українка запозичила: у Марка Черемшин,
Архипа Тесленка, Михайла Драгоманова
25. Леся Українка 15 років листувалася з:
Соломією Крушельницькою, Ольгою Кобилянською, Марком Вовчком
26. Поема Лесі Українки «Одержима» була присвячена:
Михайлові Драгоманову, Сергію Мержинському, Климентові Квітці
27. Леся Українка ввела в українську мову слово: «промінь»,«зоря»,«блискавка»
28. Хто назвав Лесю Українку «єдиним мужчиною в нашому письменстві»?
Ольга Кобилянська, Іван Франко,Михайло Драгоманов
29. Леся Українка взяла шлюб: у 20 років, 26 років, 36 років
30. За який проміжок часу Леся Українка написала «Лісову пісню» за: 12 днів,
6 місяців, 2 місяці
31. Лесиним називають варення : вишневе, кизилове, грушеве
32. Де познайомилася Леся Українка із Сергієм Мержинським?
У Колодяжному, в Чукурларі, у Ялті
33. Яку назву має будиночок Лесі Українки у селі Колодяжному?
малий, білий,великий, голубий
34. Свій знаменитий вірш «Твої листи завжди пахнуть
зів’ялими трояндами» поетеса присвятила
Климетові Квітці, Несторові Гамбарашвілі, Сергієві Мержинському
35. Як здобувала освіту Леся Українка?
шкільне навчання, домашнє навчання, змішане навчання
36. За освітою батько Лесі Українки був:художник, юрист,учитель
37. Читати Леся Українка навчилася: у 4 роки, у 6 років, у 5 років
38. Письменниця здобувала освіту:
у Петербурзі, вдома, у Київському університеті
39. Перша поетична збірка Лесі Українки вийшла друком:
у Львові, в Житомирі, за кордоном
40. Скільки дітей було у родині Лесі Українки? четверо, шестеро, троє
41. Леся Українка була керівником гуртка:
збирачів фольклору, «Пеяда», літературної студії
42. З якою відомою письменницею Леся Українка
мала дуже теплі, дружні стосунки? З Ольгою Кобилянською
43. Окрім як писати вірші і грати на фортепіано Леся Українка добре вміла:
прясти, шити, вишивати
44. Скільки років Леся Українка прожила в шлюбі зі своїм чоловіком?
шість,десять, дванадцять
45. Казкове місце дитинства Лесі Українки:
Новоград-Волинський, Ковель, Колодяжне
44. Злет творчого генія Лесі Українки найяскравіше проявився у:
публіцистиці, ліриці, літературознавстві, драматургії
46. У поемі «Бояриня» Леся Українка осмислює історичний період:
Київської Русі, князівства Литовського, революції 1848 року
47. Леся Українка похоронена: у Грузії, в Києві, у Звягелеві
48. Перший пам’ятник Лесі Українці встановлено у:
Колодяжному, Сурамі, Торонто
49. Вершиною творчості Лесі Українки твір дослідники вважають:
«Лісова пісня», «Бояриня», «Одержима»
50. Драматургічна спадщина Лесі Українки містить:
15 творів, 10 творів, 20 творів
51. Село, у якому Леся вперше почула розповіді від мами про Мавку:
Колодяжне, Жабориця, Скулин
52. Драматичну поему «Одержима» Леся Українка написала за:
один тиждень, один день, одну ніч, за п’ять днів
53. Що служило талісманом для Лесі Українки: книжка, кинджал, фортепіано
54. Село, куди спеціально возила Олена Пчілка дітей –
Михайла та Лесю, щоб вони «пройнялися там українським народним духом»:
Чекно, Жабориці,Зелений гай
55. Які два слова Леся Українка подарувала українській мові:
«переможець»,«напровесні»,«промінь», «завзяття»
56. У Луцьку Лесі Українці споруджено пам’ятників:
два, три, п’ять
57. У яких з цих країн Леся Українка не була: Болгарія, Австрія, Польща,Єстонія
58. Перший пам’ятник Лесі Українці споруджено у місті: Ковель, Сурамі,Львів, Ялта
59. Скільки років Лесі Українці на світлині, що на банкноті номіналом 200 грн ?
19, 24, 32
60. Улюблені кольори Лесі: синій, червоний, бузковий.
У ПІДГОТОВЦІ МЕТОДИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ ВИКОРИСТАНО:
«Приятелі святої поезії…»Галина Левченко,
професорка Житомирського державного університету імені Івана Франка
Богдан Тихолоз, літературознавець
Світлана Кочерга, заслужений працівник культури АР Крим, докторант
Волинського національного університету ім. Лесі Українки
Максим Стріха, газета «Україна молода», «Галичина»
Ольга Полюхович, національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
«Поетка українського Рісорджімента». Дмитро Донцов
Мирослава Сточанська. «Лесі Українці»
«Постать Лесі Українки: географія пам’ятників і музеїв». Олександр Бейдик,
професор КНУ імені Тараса Шевченка
«Уклін землі волинській». Г. М. Полозенко
«Ідеологиня національної аристократії на пошану 150-річчя
від дня народження Лесі Українки». Збірник наукових праць, Львів 2021р.
Л. Свистун «Звертання в епістолярній спадщині Лесі Українки»
«Залізна вода». Мирослав Лаюк
Юрій Хорунжий. «Шляхетні українки»
Тетяна Примак, Життєві дороги Лесі Українки
«Леся Українка: 150 імен та одне коріння української ідентичності»
«Леся Українка від А до Я»
«Постать Лесі Українки: географія пам’ятників і музеїв».
Олександр Бейдик, професор КНУ імені Тараса Шевченка
Сашко Сівченко. «Сурамі. Музей Лесі Українки»
Василь Сімович. «Листування Лесі Українки з Йосипом Маковеєм»
Віра і Роман Мельники. «У маленькій хатинці, у тихім куточку»
Анатолій Хлівний, «Леся Українка: «Я маю в серці те, що не вмирає…»
«Локальна історія».
Віра Агеєва, літературознавця
«Дорога до Лесі». Петро Гоць
«Стежнками Лесі Українки».Збірник Волинської обласної
організації Національної спілки письменників Укаїни
Електронні джерела:
https://150imenlesi.org
https://ridna.ua/2011/02/postat-lesi-ukrajinky-heohrafiya-pamyatnykiv-i-muzejiv/
https://uacrisis.org/uk/11-druziv-lesi-ukrayinky
https://150imenlesi.org
https://ridna.ua/2011/02/postat-lesi-ukrajinky-heohrafiya-pamyatnykiv-i-muzejiv/
https://uacrisis.org/uk/11-druziv-lesi-ukrayinky
mckvolyn.com.ua/admin/module/spaw2/uploads/images/2021/Lesia%20pisnia%20zbirnyk/zbirka.pdf
Матеріали інтернет ресурсів
Вікіпедія
Добірку методичних матеріалів «Народжена Україною»
підготувала Ніна Фурдило,
провідний методист Обласного
науково-методичного центру культури
