Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
НКС Волині
Часопис "ЯРОВИЦЯ"
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

Камінь-Каширські ткалі бережуть традиції, щоб передати нащадкам2023.06.01 14:20

 Ткацтво на Камінь-Каширщині має давню і глибоку історію. Виготовлення тканин в домашніх умовах було зумовлено побутовими потребами.  Часто сировиною була овеча вовна, але її успішно витісняли коноплі та льон. На Волинському Поліссі перевагу надавали льону, який добре родив на небагатих поліських грунтах. Для прядіння виготовляли веретена, згодом – прядки. Для переробки сушених стебел льону використовували терниці, тріпачки, прачі, гребінки, щітки.

     У різних селах Камінь-Каширщини, виготовляли килимки і залежно від призначення називали їх по-різному: рядно, редно, кєлімок, килімок, радюжка, раденко, постилка, застилка, порток.  На велику кількість ткацьких верстатів у першій чверті ХХ ст. вказує Я. Оринтина. За її підрахунками в Поліському воєводстві було понад 55 тисяч верстатів, у Волинському – понад 44 тисячі, причому тканин з льону вироблялося утричі більше, ніж з вовни.

       Щоб зберегли традиційне ремесло у Камінь-Каширський громаді вирішили визначити життєдіяльність елемента нематеріальної культурної спадщини «Традиція ткацтва у Камінь-Каширській громаді».  Дослідження та інвентаризацію було проведено у селах Видерта, Підріччя, Щитинь, Боровне, Брониця, Велика Глуша, Пнівне, Мала Глуша, Гута-Боровенська, Грудки, Воєгоще, Раків-Ліс, Невір, Мостище, Черче, Мельники, Бузаки, Ворокомле, Сошично, Островок, Качин, Фаринки, Добре, Брониця, Підбороччя. 

        Адже і тепер у цих селах чимало господинь зберігають у хорошому стані прядку, веретено, ткацький верстат. В оселях жителів Камінь-Каширської громади можна побачити домоткані хідники (доріжки), рядна, рушники. Особливо популярні смугасті рядна, з яскравим різнобарв’ям, які іноді нагадують веселку, де яскраві смуги повторюються, чергуються вузенькі та ширші відносно тла,  яке буває зеленим, вишневим, охровим, коричневим.      Готуючи верстат до ткання, старші майстрині, іноді нитки основи попередньо мотають у рівні пучки просто на кутових врубках зрубної хати. Саме у такий спосіб  до нині  мотає нитки Кузьмич Марія Олексіївна 1940 року народження із села Гута-Боровенська. «Так зручніше», – каже майстриня. Вона навчила цієї премудрості і свою онуку Смітюх Анну Павлівну. Потім цю «снову» жінка навиває на вал верста. Окремо мотає нитки на цівки для човника. Саме човник бігає поміж ниток снови, створюючи усе нові смуги. При тканні ряден використовуються грубі валові нитки, а для виготовлення доріжок часто нарізають тоненькі смужки тканин.

       Місцеві ткалі Самко Ганна Миколаївна (село Гута-Боровенська); Подмовська Юхимія Дем`янівна (село Брониця) розповіли, що вони кожної зими складають верстати і виготовляють рушники, хідники і рядна для власного користування, дітей та онуків. Тепер вкрай рідко виготовляють крайки сорочки,  костюми, спідниці (пѝлки), літники, фартухи. Хіба що на замовлення  фольклорних гуртів, музеїв. 

     Як і колись, нині Камінь-Каширські майстрині полюбляють ткати рушники господарського, обрядового та інтер’єрного призначення. Недекорованими сіруватими рушниками для кухонного призначення, витирають посуд, стіл. До цієї ж групи господарсько-побутового призначення відносяться і так звані утиральники для рук, обличчя. Вони бувають рябими перебираними, але  краще оздобленими, там чергуються невеликі сіро-білі квадратики. Бувають рушники, що мають на сіруватому тлі  вузенькі кольорові смуги. Іноді рушники оздоблюють китицями.

   Найкраще декорували рушники для інтер’єру та весільної обрядовості. І тепер важливим атрибутом весілля є домотканий рушник. Візерунки  створюються у процесі переплетення ниток основи та піткання. Для орнаментики характерні не складні геометричні узори, різні комбінації ромбів, квадратиків.  Ще зустрічаються ялиночки, лінії-кривулі.

Камінь-Каширщині властива кольорова гама, де домінує червоний колір. Буває вкраплення синього, жовтого чи зеленого. Ткацькі вироби цієї громади вирізняються з поміж інших на Волині яскравістю. При виготовлені двоколірних ряден перебірного ткацтва часто чергуються контрастні кольори, наприклад чорний і малиновий, як жартують місцеві – «бандерівська» гама. Ткалі: Шапка Олена Остапівна, Шапка Світлана, Вавдіюк Василина Лукашівна  (с. Видерта); Кривош Галина Петрівна, Панасюк Марія Василівна (с. Бузаки); Банзерук Наталія Якимівна,  Синчук Марія Омелянівна,   Мацик Ольга Дмитрівна, Хирлюк, Антоніна Кіндратівна, Гембік Марина Іванівна, Гембік Ольга Якимівна, Гембік Галина Степанівна (с. Воєгоще) володіють різними техніками – полотняного, перебираного, сатинового, саржевого переплетень.

      В основному майстрині мають верстати-кросна, на 2 чи 4 підніжки. Візерунки тканин створюються у процесі переплетення ниток основи та піткання різнобарвної або одноколірної пряжі, це дає фактурні ефекти.

     Камінь-Каширське ткацтво серед домотканих виробів Волинського Полісся можна розпізнати стриманістю візерунка та яскравістю кольору.  Кожна майстриня за ткацьким верстатом виявляє власний художній смак і  багату фантазію.   

     Середній вік носіїв НКС 16-86 років. Їхні вироби можна побачити на районних,  обласних, всеукраїнських, міжнародних фестивалях і конкурсах, ярмарках. Майстрині проводять майстер-класи для бажаючих навчитися ткати.     

   Це прекрасне поліське ремесло потребує великої підготовчої роботи і матеріальних затрат, тому вироби важко реалізувати по собівартості, тож найчастіше ткані речі виготовляються для власних потреб. Є загроза, що килимки та покривала промислового виробництва можуть витіснити рукотворні вироби з осель жителів громади.  А ще, дефіцит натурального домашнього прядива спонукає майстрів використовувати нитки промислового виробництва,  що також може привести до втрати волинських традицій ткацтва з місцевих матеріалів.

       Останніми роками у поліських селах відбувається підтоплення ґрунтів, що негативно позначається на городництві. Змінюється склад ґрунту, що призводить до зниження якості рослинності. Тому все менше ткаль використовують у своїй роботі ручне льняне прядиво.

 Ризиком є і виїзд молоді із сіл до сусідньої Польщі, адже громада межує з Білоруссю, тому, що і досі у прикордонних селах існує загроза ворожого наступу, – чимало волинських матерів із дітьми змушені були виїхати з України до сусідньої Польщі. Не сприяє поширенню елемента серед дітей і скорочення позакласної роботи.   

     28 березня 2023 року елемент «Ткацтво у Камінь-Каширській громаді»  був внесений до Обласного реєстру. Для цього попередньо було проведено охоронні заходи:

– підготовлено листи-згоди носіїв елементу, жителів с. Видерта, с. Підріччя, с. Осівці, с. Щитинь, с. Боровне, с. Брониця, с. Велика Глуша, с. Пнівне, с. Ворокомле, с. Мала Глуша, с. Гута-Боровенська, с. Мостище, с. Грудки, с. Воєгоще, с. Раків-Ліс, с. Черче Камінь-Каширської громади;

– записано аудіорозповідь від Корнелюк Галини Семенівни з села Мала Глуша про технологію виготовлення полотна та від кого вона навчилася ткати;

– відзнято відеосюжет від Кузьмич Марії Олексіївни про «Одягання верстата»;

– зроблено фотофіксацію процесу ткацтва.

    Було відкрито Етнографічні музейні кімнати у школах с. Воєгоще, с. Брониця, с. Велика Глуша, с. Гута-Боровенська, с. Підбороччя, с. Мостище, де є зразки місцевого ткацтва.  Досліджували цю унікальну традицію  Камінь-Каширщини  експедиції  Волинського національного університету імені Лесі Українки,  Волинського коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, Волинського краєзнавчого музею, фахівці Обласного науково-методичного центру культури.

      Зразки волинського ткацтва є у багатьох музеях України.  Колекція ткацьких виробів Волинського Полісся Волинського краєзнавчого музею нараховує 265 експонатів. У тому числі зразки ткацтва сіл Камінь-Каширщини (Залісся, Ольшани, Волиця, Видерта, Сошично, Островок, Качин, Фаринки, Пнівно, Добре).

За результатами досліджень науковців Волинського національного університету імені Лесі Українки створено експозицію ткацтва Камінь-Каширщини та інших районів області у Музеї етнографії при університеті.

    У школах Камінь-Каширської громади проводяться етнографічні години, де розповідається про традиції ткацтва. Майстрині беруть участь  в обласних та районних фестивалях, конкурсах, акціях та виставках, майстер-класах.

     Безумовно це лише початок втілення охоронного плану в якому передбачено громадські обговорення щодо важливості і розвитку елемента у громаді та сприяння участі у міжнародних, обласних та районних фестивалях, конкурсах, акціях, виставках.

    А ще варто було б в усіх місцевих школах створити етнографічні куточки, де були б кращі зразки Камінь-Каширського ткацтва.

 

Лідія КЛІМЧУК,

Провідний методист ОНМЦК з охорони НКС







 
Всі права захищено © 2024
Волинський обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"