Інформаційно-методичний матеріал

На допомогу працівникам закладів культури територіальних громад області у проведенні тематичних заходів, приурочених вшануванню пам’яті жертв нацистського геноциду ромів.

     Щороку, 2 серпня, на міжнародному рівні, вшановується пам’ять жертв нацистського геноциду ромів. Ця дата – пам’ять про усіх тих, хто загинув у ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в газових камерах табору смерті Аушвіц-Біркенау, де було живцем спалено від трьох до чотирьох тисяч ромських в’язнів, у тому числі дітей і людей похилого віку. 

     Пам’ятна дата встановлена Прокламацією Міжнародної ради пам’яті геноциду ромів, яка була ухвалена 23 листопада 1996 року лідерами ромських організацій 10 країн Європи і Сполучених Штатів Америки на конференції «Геноцид – Пам'ять – Надія», що відбулася в колишньому нацистському концентраційному таборі «Освенцім». 

     Геноцид ромів значно менш відомий у світі за винищення євреїв. Але, як і Голокост, масове вбивство ромів має свою назву: Пораймос. 

     В період 1945-1991 років, комуністична влада забороняла окрему пам’ять про євреїв (жертв Голокосту) та ромів (жертв геноциду ромів). СРСР заперечував ідентичність цивільних жертв нацистської окупації, передовсім євреїв і ромів. Тільки за часів суверенної України була відроджена й ідентичність, і пам’ять про них. 

     На сьогоднішній день, в Україні, спостерігається створення культури пам’яті про геноцид ромів на теренах України і масове вбивство в таборі смерті Аушвіц-Біркенау, в добу Другої світової війни. Очевидно, що в період нацистської окупації ця етнічна група підлягала тотальному переслідуванню, як і євреї – проти ромів Третій рейх проводив політику фактичного геноциду. Цей злочин тривалий час залишався невивченим і витісненим на узбіччя академічних досліджень та суспільної пам’яті. 

     Нацисти розпочали і здійснювали геноцид ромів не у вакуумі. Щодо ромської спільноти у європейських суспільствах існували упередження. Те, що суперечило усталеним стереотипам, наприклад, внесок у розвиток культури або наявність осілих громад, – ігнорували. Нацисти використали та посилили ці упередження. Після приходу до влади вони поступово ізолювали ромів, позбавляючи їх прав, доступу до освіти та заробітку. Наприклад, ромські артисти й музиканти були виключені з Імперської палати музикантів та діячів культури. Безробіття серед ромів, яке зростало через обмеження, нацисти видавали за доказ того, що роми є «асоціальними».  

     Примусові переселення у «табори для циган» почалися ще в 1935-му. А з 1940-го – масові депортації у концтабори переважно на території окупованої Польщі, де більшість ромів загинули від виснажливої праці, голоду й хвороб або були вбиті у газових камерах. Під депортацію люди потрапляли на основі «записів про циган», які вела поліція з попередніх століть і з яких вже нацисти виводили «родовід» переслідуваних або ж – на основі звітів Центру досліджень расової гігієни та біології Третього Рейху. Тут, упродовж 1930-х, примусово псевдонауковими методами обстежили десятки тисяч ромів. Наприклад, вимірювали діаметр голови. Переслідували й тих, хто походив зі змішаних родин. Так, лише в Аушвіці-Біркенау (Аушвіці ІІ) опинились понад 23 тисячі ромів з Німеччини, Австрії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини та інших країн Європи незалежно від того, чи кочували вони, а чи мали бізнес і жили у вишуканих будинках, чи навіть служили у Вермахті. 

 Табір смерті Аушвіц. 

     Основний табір «Аушвіц І» був першим табором, створеним біля Освенціма. Будівництво розпочали у квітні 1940 року в передмісті, в покинутих бараках польських збройних сил. 

     Посадовці СС постійно використовували в’язнів для примусової праці з розширення табору. Під час перших років існування табору СС і поліція очистили територію площею приблизно 40 квадратних кілометрів як «зону будівництва», зарезервовану винятково для табору. 

     Як і більшість німецьких концентраційних таборів, «Аушвіц I» було споруджено для трьох основних завдань: 

 – утримувати в ув’язненні реальних і підозрюваних ворогів нацистського режиму і німецької окупаційної влади в Польщі протягом необмеженого часу; 

 –постачати робочу силу для примусової праці на підприємствах будівельної індустрії, що належали СС (а пізніше на виробництві боєприпасів та іншої військової продукції); 

 – слугувати місцем фізичного знищення окремих невеликих груп населення, смерть яких, на думку посадовців СС і поліції, була необхідна для безпеки нацистської Німеччини. 

     Як і деякі інші концентраційні табори, «Аушвіц І» було обладнано газовою камерою і крематорієм.

     У таборі «Аушвіц I» лікарі СС провадили медичні експерименти в госпіталі, що містився в бараці. Вони чинили псевдонаукові експерименти на новонароджених, близнюках та карликах, примусово стерилізували та кастрували дорослих. Найвідомішим посеред цих лікарів був капітан СС д-р Йозеф Менгеле. 

     Коли ми уявляємо злочини нацистських лікарів, то перше, що спадає думку, це їхні жорстокі та іноді фатальні експерименти… Проте, коли подумати про роль нацистського лікаря в «Аушвіці», найважливішими були не експерименти. Скоріш, це була його участь у процесі вбивств – він насправді керував масовими вбивствами в «Аушвіці», від початку до кінця. 

     Між бараком, де чинили медичні експерименти, і бараком для в’язнів стояла так звана «Чорна стіна», де охоронці СС стратили тисячі в’язнів. 

     Будівництво табору «Аушвіц II» (або «Аушвіц-Біркенау») почалося в жовтні 1941 року біля села Бжезінка. 

     З трьох таборів, споруджених поблизу Освенціма, в таборі «Аушвіц-Біркенау» перебувало найбільше ув’язнених. Табір був поділений на десять секцій, відокремлених парканами з колючого дроту під напругою. Як і «Аушвіц I», його охороняли СС, зокрема патрулі з собаками (після 1942 року). Табір складався з секцій для жінок; чоловіків; ромських сімей (депортованих з Німеччини, Австрії та протекторату Богемії і Моравії); а також секції для єврейських сімей, депортованих з ґето міста Терезієнштат. «Аушвіц-Біркенау» був також табором смерті і відігравав центральну роль у німецькому плані зі знищення європейських євреїв та ромів. 

     Протягом першої половини 1942 року командування СС «Аушвіца» перенесло вбивства газом до табору «Аушвіц-Біркенау», переобладнавши для цього два сільські будинки біля огорожі табору на газові камери. Бункер I почав роботу навесні 1942 року, більший Бункер ІІ – в середині літа 1942 року. Незабаром пропускна здатність цих камер виявилася недостатньою для вбивства великої кількості депортованих до табору «Аушвіц». З березня по червень 1943 року було побудовано чотири великі крематорії на території табору «Аушвіц-Біркенау». У кожному були роздягальня, газова камера і кремаційні печі. Вбивства газом у бункерах І і ІІ були зупинені, коли почали роботу крематорії з ІІ по V, хоча бункер ІІ було повернуто в експлуатацію під час депортації євреїв з Угорщини 1944 року. 

     Вбивства у газових камерах осіб з новоприбулих ешелонів припинились в «Аушвіці» на початку листопада 1944 року. 27 січня 1945 року радянська армія увійшла в «Аушвіц», «Біркенау» та «Моновіц» і звільнила понад шість тисяч в’язнів, більшість яких були хворі чи при смерті. 

 Пропонуємо для перегляду низку кінофільмів про табір смерті Аушвіц: 

 – «Бухгалтер Аушвіцу» - документальний фільм канадського режисера Метью Шойхета; 

 – «Татуювальник Аушвіцу» - художній фільм за однойменною книгою австралійської письменниці Гізер Морріс; 

 – «Зона інтересу» - художній фільм британського режисера Джонатана Глейзера; 

 – «Син Саула» - художній фільм венгерського режисера Ласло Немеша. 

 Рекомендуємо скористатися нижче вказаною літературою, для висвітлення у своїх тематичних заходах проблематики, пов’язаної з нацистською політикою переслідувань та вбивств ромів на окупованих теренах України, а також у таборі смерті Аушвіц в період Другої світової війни: 

1. «Переслідування та вбивства ромів на теренах України у часи Другої світової війни. Збірник документів, матеріалів та спогадів.» - Київ, 2013. 

2. «Переслідування та вбивства ромів на теренах України у часи Другої світової війни. Збірник документів, матеріалів та спогадів. Друге видання» - Київ, 2017. 

3. Навчальний посібник «Разом на одній землі» (ст. 49-62) 

4. «Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі. Матеріали міжнародної наукової конференції пам’яті Митрополита Андрея Шептицького. 30 листопада – 1 грудня 2015 року». 

5. «Геноцид ромів України в період Другої світової війни: вивчення, викладання, комеморація. Матеріали науково-практичної конференції м. Київ, 4 жовтня 2016 р.». 

6. «Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. (Науковий часопис 1 (9) 2011. Український центр вивчення історії голокосту)». 

7. «Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. (Науковий часопис 1 (12) 2014. Український центр вивчення історії голокосту)». 

8. «Роми: міфи та факти. Навчально-методичний посібник для вчителя з протидії ромофобії»/авт.-упоряд. О. Войтенко, М. Тяглий. 

9. Журнал «Критика» 2019 р. №7-8, ст. 2-5. 

10. Журнал «Політичні дослідження» 2021 р. №1, ст. 106-122. 

 Матеріал підготувала завідуюча відділу 

 організаційно-методичної та видавничої діяльності 

Наталія Шамріцька