Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
Відео
Аудіо
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

«Віще слово Кобзаря»2014.02.18 10:26

Виходять ведучі.

Ведуча. Чимало років минуло з того часу, коли на українській землі, під українським небом, народився Тарас Шевченко… Великий пророк, Великий Українець, що належить до людей-світочів, знаний і шанований людством…

Ведучий.   Допоки сонце – житиме земля,

                   Яка Шевченка світові явила.

                   Гримітимуть, як вдари коваля,

                  Його слова і правди сила. 

Ведуча. Тарас Шевченко… Наш Кобзар… Геній, творець, мислитель… Славний син великого народу. Від хлопчика-кріпака до митця епохи – така його життєва дорога.

Ведучий. Від матері-кріпачки, що, співаючи над колискою сина, свою тугу й надію на кращу долю переливала в свою дитину, взяв Тарас Шевченко доброту і щирість, повагу і любов, щоб потім оспівати жінку-матір, її духовну красу, щирість і вірність і стати однією з центральних тем у своїй творчості.

Ведуча.  Тонким ліризмом, вишуканістю захоплюють нас романтичні балади Шевченка, які стали справжніми перлинами, які своєю чарівністю  бентежать серця читачів скільки існуватиме світ.

Ведучий.  Серед них «Утоплена», «Русалка», «Коло гаю в чистім полі». А який потужний струмінь, яке глибоке розкриття духовного світу в баладі «Лілея».    Виходить 1 читець. Виконує уривок з  балади «Лілея».

Ведуча.   Невмирущі Шевченкові рядки: «Врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі», – стали крилатими висловами для всіх поколінь.

Ведучий.  Тарас Григорович дуже любив дітей і не дивно, що в його творах, у малярському доробку образ дитини посідає значне місце. Шевченко мріяв створити власну сім’ю, власний дім і багато дітей у ньому, навіть розробив проект будинку своєї мрії … Не збулося… ні хати, ні кімнати, ні дружини, ні садочка… І тільки одна надія – вернутися  «в Україну милу».

2 читець      Поставлю хату і кімнату,

                   Садок-райочок посаджу…

                    Посаджу коло хатинки

                   На спомин дружині

                   І яблуньку, і грушку,

                   На вспомин єдиній!

Бог дасть, виростуть.

Дружина

Під деревами тими

Сяде собі в холодочку

З дітками малими.

А я буду груші рвати,

Діткам роздавати…

З дружиною єдиною

Тихо розмовляти.

 

 

Ведуча. Великий поет любив свою рідну землю палко, безмежно, добре розуміючи, що він її син, що несе відповідальність за її майбутню долю.

Ведучий.  Тому й вимогливий поет до співвітчизників, тому його слово нерідко сповнене пекучих докорів до них за байдужість, пасивність.

Ведуча. Тому й писав у щоденнику : «Жаль маю на… українців, що не вчаться історії щодня, щогодини, на ті самі граблі наступаючи. Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають. Замість пива, праведную кров із ребер точать… Скільки вже тої крови пролито, а вони, мов пси голодні за маслак, гризуться знову. І досі не втямили, що в своїй хаті – своя правда, і сила, і воля. Нічого не навчились! І вчитись не хочуть! І я вже не навчу…».

Ведучий. Важко визначити, коли Шевченко був потрібніший рідному народові: чи в ті далекі жахливі часи, коли він був поневолений, чи сьогодні, коли Україна духовно відроджується.

Ведуча. Пророк, віщун, обновник і геній, що припав серцем до української минувшини, підняв жовто-сині стяги, знаменаякі упродовж віків були в безодні забуття, підніс їх великим і жертовним зусиллям свого Духа вгору, щоб невпинно маячіли над Україною.

Ведучий. Україна і Бог надихали кожне слово Тараса. Зміст його поезії визначався глибоким національно-християнським світоглядом – вірою в Україну і Бога як Творця, що сам є  правдою і Любов’ю. поет часто звертається до Всевишнього з молитвою-подякою, молитвою-проханням, молитвою-мрією, роздумом, скаргою, жалем. У них він благає Господа націю, і, майже ніколи, за себе.

Молітесь Богові одному,

Молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь.

Ведуча. Віра Тарасова пророча, бо говорив він від імені мільйонів, як обранець самого Бога, наділений такою любов’ю до свого народу, що заради нього готовий був жертвувати власним життям. Тому мав моральне право сказати українцям:

Свою Україну любіть

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Ведучий. Магічно-промовиста поезія Шевченка навчає боротьбі з несправедливістю супроти людей і націй. Він розширив можливості й ресурси української мови, синтезував кілька українських діалектів, сільську і міську говірки, елементи церковно-слов’янської мови. Тим самим показав своїм співвітчизникам, що мова здатна блискуче передавати найширше розмаїття почуттів і думок.

Ведуча. Мова і пісня – дві духовні фортеці, які має плекати народ.  Під його геніальним пером заграла наша рідна мова усіма барвами. Поезія Тараса Шевченка стала своєрідним проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців.

 

Ведучий. Не тільки ніжно й романтично бриніла наша мова, вона запалала гнівним вогнем протесту, заясніла великою силою любові. З вершин світової культури, з найглибших глибин людської правди він, Прометей українського слова, закликав:

Любітеся, брати мої,

Україну любіте,

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

Ведуча. Поетичний геній Кобзаря обезсмертив національні символи України: калину, тополю, вербу, явір, хрещатий барвінок. Шевченкова Україна – струнка, тонкостанна, з рожевими світанками і зоряними ночами. А українське село в його поезіях, як писанка в зеленому віночку широколистих тополь і білому серпанку квітучих садів.

Звучить пісня «Світає…»

Ведучий. Поет не лише любив свою землю за її розкішну красу. Його серце і душу пекла велика кривда України – Батурин, Полтава, Переяслав.

Виконується театралізований епізод «Три душі» з містерії «Великий льох» Т. Шевченка.

Ведуча. Будь яка антинародна влада не могла залишити Шевченка таким,

яким він промовляє з «Кобзаря». Стихію духу поетового слова треба було регулювати, спрямовувати в русло ріки московського колоніалізму, присипляти народ України підробленим, фальшивим Шевченком, щоб він кликав Україну не супроти Москви, а під її стяг, де нації злилися б у «сім’ю вольну, нову» – радянський народ.

Ведучий. Тому спроби применшити «Кобзаря», обминути те, що пробуджувало думку і свідомість, спричинило шалену кампанію перекручення ідей його творів. Офіційно Шевченко був дозволений лише як оборонець принижених, нещасних кріпаків, як атеїст і революціонер.

Ведуча. Однак, завжди жив у народі українському і той, справжній Шевченко, жив його «Кобзар», що став синонімом сумління свого часу, бо Шевченко зібрав  туди кожну сльозину, найменший стогін поневолених.

Ведучий. Ти слухав Кобзаря? Ти чув його печаль,

                  Що піснею лилася з-під струн?

                  Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар

                  Висока пісня Кобзаревих дум.

                  Дзвенить вона і досі у серцях,

                  Відлунюється в співі журавлів –

                  Великим Кобзарем оспівана в віках

                  Чарівна мова рідної землі.

Ведуча. Шевченко не був атеїстом, він був глибоко віруючою людиною. У повісті «Варнак» він стверджує, що для кожної людини  релігія – це святість. У своїх щирих молитвах поет завжди звертається до Бога з великою надією на його опіку.

Ведучий. Дослідник Шевченкової творчості, його правнучатий небіж Олександр Відоменко, дійшов висновку, що поет-вірянин ніколи не писав «я не знаю Бога» та ще й з маленької літери у всесвітньо відомому «Заповіті», який, до речі, в автора взагалі був без назви.

 

 

Ведуча. Неповним буде уявлення про внесок Кобзаря до скарбниці української культури, якщо не ознайомитися зі спадщиною Шевченка-художника. Саме завдяки цьому таланту Тарас Шевченко здобув волю й перед ним відкрився широкий світ.

Ведучий. Тарас Шевченко навчався у Петербурзькій Академії мистецтв, де за визначні успіхи в живописі йому було присвоєно почесне звання Академіка художеств.

Ведуча. Там, у Петербурзі в поета з’явився задум створити ілюстрований альбом «Живописна Україна», в якому він показав би події української історії. До нашого часу збереглося 835 живописних робіт, і є дані про те, що 270 мистецьких творів Тараса втрачено.

Ведучий. Феномен Шевченка лишається незбагненним. Його літературна спадщина вважається основою української літератури і багато в чому сучасної української мови.

Ведуча. «Заповіт» Тараса Шевченка перекладено 51 мовою світу. Понад 200 віршів покладено на музику, багато з яких  стало народними піснями. Серед них «Зоре моя вечірняя», «По діброві вітер виє», «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий» стали справді народними. Сучасна Шевченкіана складається з тисячі томів його творчості.

Ведучий. А ще Шевченко дуже любив співати, адже мав гарний ліричний тенор. Співав сумні пісні й веселі, і навіть жандарми заслуховувалися його співом. Любив він слухати концерти Баха, симфонії Моцарта, Бетховена, мазурки Шопена.

Ведуча. Його улюбленими народними піснями були: «Ой не шуми, луже», «Забіліли сніги», «Гей, хто лиха не знає», «Ой ішов козак з Дону», «Ой зійди, зійди, зіронька…».

Виконується один із улюблених народних пісень поета.

Ведучий.  У жовтні 1846 року Шевченко прибув на Волинь як учасник Київської археологічної комісії. В його обов’язки входило збирати народні перекази, оповідання, легенди, пісні й записувати історичні відомості про визначні урочища й могили. Він мав скласти описи монументальних пам’яток і давніх споруд, зробити ескізи могил, які оглядав, збирати старожитності, грамоти та інші папери.

Ведуча. Подорож тривала протягом жовтня-листопада 1846 року. Кобзар побував у Берестечку, Луцьку, селах Секунь Старовижівського та Вербка Ковельського районів.

Ведучий. Тут, у Вербці, що поблизу Ковеля, поета привабили місця, пов’язані з життям російського князя Андрія Курбського, де була збудована церква за його розпорядженням. Там поховані останки бунтівного князя. Швидше за все, Шевченко зробив декілька замальовок цієї церкви, але надруковані вони були без імені (археологічна комісія не наважилася вказати ім’я поета). 

Ведуча. За переказами, Шевченка привабила ікона з образом Святого Миколая, що знаходився в храмі. Йому доручили обновити ікону, що від кількасотрічної давності зовсім стерлася.

 

 

Ведучий. У храмі села Секунь художник на прохання священника реставрував образ Богоматері візантійської малярської школи, яка, за свідченням старожилів, зберігалася до 90-х років ХХ століття.

Ведуча. Про те, що, власне, Кобзар оновлював образ, свідчить запис у книзі «Опись церковного имущества», заведеній у 1806 році. У примітці навпроти запису «Образ Божої Матері за престолом» занотовано «1846. Образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасием Шевченком».

Ведучий. У своїй книзі «Шевченко і Західна Україна» професор М.І. Дубина, волинянин,  так пише про ймовірне перебування Тараса Григоровича  в Луцьку.

Ведуча. «Що могло зацікавити поета в цьому місті? Передусім ті місця, де 1812 року відбувалися жорстокі бої російської армії під командуванням Тормасова з франко-німецькими корпусами Реньє і Шварценберга, які мали намір, за наказом Наполеона, окупувати землі Волині… Привернув увагу поета і замок Любарта, і повноводна ріка Стир, що його омиває.

Ведучий. Поет не міг не зацікавитися історією  діяльності Луцького братства, заснованого в 1617 році, яке відіграло в свій час визначну роль у боротьбі проти католицизму та унії на Волині, мабуть, він ознайомився також з виданнями братської друкарні».

Ведуча. Та, найвірогіднішим, дослідники життя і творчості Великого Кобзаря вважають відвідини ним Берестечка – місця нещасливої для козаків битви з польською армією в 1651 році.

Ведучий. У 1847 році царський уряд за бунтарські вірші заслав Шевченка в далеку Казахську пустелю Кос-Арал. Іван Франко у статті «Тарас Шевченко» писав: «По десятилітнім засланні Шевченко вернувся, нарешті, до Петербурга хворий, зламаний тілом, але не духом… Навіть у тих страшних роках його муза не затихала…»

 1 читець. Обніміте ж, брати мої

                 Найменшого брата –

                 Нехай мати усміхнеться,

                 Заплакана мати.

                 Благословить дітей своїх

                 Твердими руками

                  І діточок поцілує

                  Вольними устами.

 1 читець.  І забудеться срамотня

                  Давняя година,

                  І оживе добра слава,

                  Слава України,

                  І світ ясний, невечірній тихо засіяє…

                  Обніміться ж, брати мої,

                  Молю вас, благаю!

Ведуча. 9 березня 1861 рік. Так, день народження… 47 років Тарасу Григоровичу, та вночі він зліг. Приходили телеграми, вітали друзі, а йому ставало все гірше. «От якби додому, там би, може, одужав», – зітхав Шевченко. «Мені хочеться говорити, а говорити важко», – сказав ближче до півночі.

Ведучий. День народження закінчувався. У права вступив день смерті. Впродовж ночі він сидів на ліжку, намагаючись пригасити біль, що розривав груди. На світанку попросив склянку чаю, забажав, аби на горі прибрали. «А я зійду вниз».(Уривок поеми І. Драча «Смерть Шевченка»).

1 читець.     Завірюха стугоніла, вила,

А мороз гострив свій білий ніж,

А Земля од ляку задубіла,

На вітрах крутилася скоріш.

 

                   Щулились дороги, мерзли хмари.

В сіру безвість зносило міста.

А дуби стругалися на мари,

На труну, на віко, на хреста.

 

2 читець.     Петербурзьким шляхом, по коліна

Грузнучи в наметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна,

Муку притуливши до чола.

 

І намисто сипалось під ноги,

Ніби кров змерзалась на льоту.

«Сину, сину», – слухали дороги

Тих ридань метелицю густу.

 

1читець.     Хурделяє хуга хуртовинна,

Засипає снігом очі вщерть.

І біжить до сина Україна

Одганяти знавіснілу смерть.

Ведуча. В останню дорогу проводжала поета вся Україна. І петербурзька. І московська. І українська. І вільна, й кріпацька. Над його труною сипався петербурзький сніг, а, здавалося, що то вишневий цвіт український... А через 40 днів Шевченка перехоронять в Україні.

Ведучий.  Є могили святих пророків, куди пливуть поломники з цілого світу. І є в Каневі на Чернечій горі могила нашого Пророка – Тараса Шевченка, до якої з усіх сторін світу сходяться шляхи й стежки українців, для яких

1читець.     Його душа в святих його словах

Одбилася акордами смутними.

Вона живе і в тих благих сльозах,

Що над його піснями пролили ми.

 

2читець.     Поет живе! Ми слухаєм його!

Ми чуєм заповіт його священний:

Учитися, любити край стражденний

І не цуратись рідного, свого.

 

1читець.    Усі ми, скільки є, в душі своїй

Клялись тих дум не зраджувати зроду.

 

2читець.  І справдимо ми заповіт святий –

Поет живе в серцях свого народу!..

 

Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий".

На сцену виходять усі учасники дійства. 

Ведуча.  Нехай святиться блискавиця, що несе у вічну далечінь, нашу думу й   

               пісню.

Ведучий.  Нехай святиться між народами твоє ім’я, Тарасе!

 

 

 

Олексій Терпелюк,

провідний методист

Обласного науково-методичного центру культури

 
Всі права захищено © 2020
Волинський обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"