На сцені вишикувались чоловіки-учасники у вишитих українських сорочках.

–      Вітаємо вас, вельмиповажне товариство…

–      Зі святом…

Пауза.

–      З яким святом?

–      Ну, якщо ми зібралися всі разом, та ще й такою славною компанією, то чого б не створити собі маленьке свято.

–      А яке ж свято нині в Україні без традиційного…

Всі разом учасники заводять козацьку пісню:

–      Гей, наливайте, повнії чари,

Щоб через вінця лилося,

Щоб наша доля нас не цуралась,

Щоб краще в світі жилося…

–      Пропонується перший тост за наших ворогів!

–      А чому за ворогів?

–      А тому, що навіть в українському Славені співається: «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці…». Хто з такою повагою ставиться до своїх ворогів?

–      То вип’ємо за те, щоб вони згинули?

–      Е, ні, негоже так ставитись до недругів. Вип’ємо за те, щоб вони були, і нам спокою не давали. Тобто, щоб вони стояли на варті нашого самозаспокоєння…

–      Вибачте, панове, але я тут чогось не розумію. Які у нас можуть бути вороги у нашій славній Україні, де все тепер наше, і прапор, і тризуб, і навіть Славень, що розпочинається словами «Ще не вмерла України, ні слава, ні воля…».

–      А які можуть бути вороги у нашого щирого друга Тараса Григоровича Шевченка, який про це конкретно сказав:

Не так тії вороги,

як добрії люди —

і окрадуть, жалкуючи,

плачучи, осудять,

і попросять тебе в хату,

і будуть вітати,

і питать тебе про тебе,

щоб потім сміятись,

щоб з тебе сміятись,

щоб тебе добити…

–      А причому  тут Тарас Григорович? Ми ж виконали його слова про те, щоб «і мене, в сім’ї могучій, сім’ї вольній, новій…». Ми ж його пам’ятаємо, згадуємо, шануємо…

–      Що правда то правда. Слухайте месидж: "Сучасні іновації щодо промоції творчості кобзаря, в світлі новітніх трендів і паблік рилейшнз та стратегія шлягерів Кобзаря і їх лобіювання в концепції  сучасного консалтингу та глобалізації творчого аудиту…".

Пауза.

–      Це ти з ким розмовляв? І про що?

Виконують на мелодію української народної пісні «Черемшина»

Знов зозулі голос чути в лісі

Дядько в Київ, а бузина в стрісі

Менеджер жене овечку плаєм,

Шлягер-месидж пабліку співає.

Всюди буйно квітне шлягерина

Наша мова мучиться невинна,

Може, хто й не знає, що у ріднім краї

Слово рідне є…

–      Чи не про тих казав, Тарасе,

У власній хаті ворогів,

Заморські всі слова-прикраси

Ввірвались в солов’їний спів.

Чи знову нам іти до школи

Учити «веді» та «аз» «буки»,

Бо ми ж таки не є «моголи»

А серце й слово йде в розлуку.

–      Нам научатися чужого

Велить наш розум й мудра дума,

А нащо ж забувать свойого?

Печаль на серці, сумно-сумно…

–      Та не все ж так погано в нашому домі! Як можна жити, спілкуватись поза простором і часом? Ось ми йдемо у Європу? Так чого ж нам не балакать по їхньому?

–      Добре. Ти пам’ятаєш, як художники викупляли нашого Тараса із кріпацтва? Нагадаю. На торгах було продано кілька картин і за виручені гроші викуплено із неволі Тараса Шевченка. Так ось, якби про цю подію написали б наші сучасні мас-медіа.

–      У Санкт-Петербурзі відбувся тендер на здобуття в умовах глобалізації гранту щодо консалтингу згуртування спонсорів з продажу образотворчих бестселерів. Корпоративна комерціалізація товару привела до акумуляції  фінансових вливань і вилилась у позитивний месідж для паблік- рилейшнз: стратегія дифірінційованого дизайну привела до успішного лобіювання питання про абсолютний суверенітет  креативного майстра Тараса Григоровича Шевченка…

–      Сумно? Ой панове сумно-пресумно.

Співають на мелодію «Думи мої…

Думи мої, думи мої лихо мені  з вами

Що зробили нині люди з нашими словами,

Це не мова, це лиш звуки, як їх розуміти

Як то житимуть онуки, їхні рідні діти?

Як коханій розповісти про кохання щире

Чи поверне птах до хати подавшись у вирій?

Засоромиться калина,  не почервоніє

Знали пісню про кохання, а тепер не вміють,

Думи мої, думи мої в голові рояться

Нащо було так чужої мовоньки навчаться?

–      Шановне товариство! Але ж ми не здаємось! Ми боремось!

–      З ким боремось?

–      Ну, якщо не з ворогами, то за краще майбутнє наших дітей.

–      І хто ж веде ту запеклу боротьбу, чи то пак, війну?

–      Боротьба в демократичному суспільстві ведеться демократично – є у нас народні слуги, ось вони і стараються для своїх господарів.

–      Доборолась Україна до самого краю –

Хто за наші інтереси, вже й самі не знаєм,

Хто з високої трибуни обіцяє диво,

Хто доводить, що і так ми живемо щасливо.

– Не бракує нам нічого, а ще краще буде

Заспіваєм двоголоссям ми дзвінким повсюди.

Наша пісня солов’їна напівофіційна,

Бо й законная основа  у пісні подвійна…

Співають українску народну пісню:

Ой, чий то кінь стоїть, що сива гривонька

Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька…

На зміну приходить російська народна пісня:

Ой мороз, мороз, не морозь меня

Не морозь меня, моего коня…

Знову укр.нар. пісня:

Вийшов, скочив на коня,

Оставайся здорова,

Як не згину, повернуся

Через три года…

Російська пісня «Кони в яблоках»(сл. М. Таніча, муз. Д. Тухманова)

Кони в яблоках, кони серые

Как мечта моя, кони смелые,

Скачут цокают да по времени,

А я маленький, ниже стремени…

Українська нар. пісня:

Розпрягайте, хлопці, коні

Та й лягайте спочивать,

А я піду в сад зелений

В сад криниченьку копать…

Російський романс:

Ямщик, не гони лошадей,

Мне некуда больше спешить,

Мне некого больше любить

Ямщик, не гони лошадей…

–      Як писав Михайло Коцюбинський – "…коні не винні…".

–      Коні не винні, що наші державні мужі так неоковирно, цокаючи підковами по свідомості щирих українців хочуть вирішити делікатне мовне питання України.

–      Ми залюбки співатимемо українських, російських,  білоруських народних пісень наших братів-слов’ян, але не можна по святині будь якого народу топтатися кінськими ногами.

–      Як сказав древній мудрець Езоп: Язик мій – ворог мій. Чи не в мові насамперед, ми повинні відчути тривогу щодо перспективи розвитку нації. І чи не про тих ворогів у своїй хаті говорив наш Тарас, вірячи без йоти сумніву в те, що

–      І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Виконують на мелодію пісні «Думи мої…»

Мово рідна, слово рідне тримайтеся хати,

Хто вас буде на світанні по світі шукати,

Хай маленькую дитину гріє колискова

Хай веде в добро і ласку рідна наша мова.

Хай Тараса об’єднає щире добре слово

Хай єднають нас повсюди береги Дніпрові,

І бур’ян політь словесний із мовного поля

Щоб у власній рідній хаті – своя правда й воля.

                   Програму завершено.

 

Віталій Клімчук,

заступник директора ОНМЦК