Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
Відео
Аудіо
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

Дзвони Чорнобиля2014.04.24 11:18

Оформлення сцени: прапор, перев’язаний траурною стрічкою, на заднику сцени пано, на якому зображено вибух, радіоактивну хмару, свічку. Звучить фонограма реквієму Артемєва с. 2 “Труба мірум”.

 

Завіса відкрита. Ведучі виходять на авансцену. Музика стихає.

Ведуча: Весна одягла барвисту –

              Шовком сорочку шиту.

              Весна між Десною і Прип’яттю

              І не думала навіть про смерть.

              І прибутному рокові наказала, мов синочку:

Сину, ступай міцніше

На землю отчу, на твердь!

 

Ведучий: Атом, ще спав покірно –

                 В реакторах і долонях.

                 Ще не чули його загрози

                Поліські бори і вода.

                 І лише земля відчула,

                 Як б’ється жилка в скронях,   

                 Як вишумовує травами

                 Весна співуча і молода.

                 І раптом – вибух як сполох!

 

Ведуча:  Журбо моя!

               Зажуре!

                Ти сива, сиза, біла!

                Ти чорний біль!

               Чорнобіль!

                Ти у моїй крові.

 

Ведучий: Місто Чорнобиль було засновано за три сторіччя перед тим, як Колумб відкрив Америку, задовго перед тим, як доба Відродження та Реформації змінила обличчя Європи, за п’ятсот років перед тим, як Петро Перший створив Російську імперію.

Ведуча: В січні 1970 року за 18 км від районного центру Чорнобиль на березі 

               річки Прип’ять, що впадає в Дніпро, розпочалось будівництво атомної

               електростанції.

Ведуча: Одночасно із спорудженням АЕС розпочали зводити місто енергетиків.

Ведучий: Люди скаржились на недбальство будування, неякісність матеріалів.

               “Дивіться, який розчин дають – чистий пісок, які нездалі залізобетонні

                блоки, яка погана арматура! Хіба такими матеріалами можна зводити 

                найбільш потужну станцію на світі!?”

Ведучий: З особливою гіркотою говорили місцеві робітники – українські, білоруські поліщуки, котрі найбільше вболівали за свою землю, за рідний дім.

Вже тоді ніби передчуваючи біду. Начальству голова не боліла. Що буде після побудови велетенського монстра. Їх зігрівала впевненість, що отримають зірки героїв та інші блага.

Ведуча: Безглуздість ситуації полягала ще й у тому, що своєю енергією Чорнобильська АЕС мала забезпечувати не стільки своїх, скільки чужих – найближче європейське зарубіжжя. Але проте, що залишається за межами людського розуміння, тяжко щось сказати ...

Ведучий: Ти відомий сьогодні кожному

                 Не ім’ям своїм, а бідою,

                Тою вулицею. Порожньою

                Понад прип’ятською водою ...

                Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

                 У якому ти жив сторіччі?

                Запеклись перестиглі ягоди

                Наче кров на твоїм обличчі.

 

Ведуча: І впала міткою часу на край наш біблійна гірка ота зірка Полин.

                 Я народилась в  Полиновім краї,

                 Де легенди сивої розкрилля,

                 Де себе знаходить і втрачає

                Вік новий в гіркому чорнобиллі.

 

Ведучий: Не можна про це не сказати.

                 Мовляв це було вже давно.

                Перед очима батько – мати.

                 І Україна і Дніпро.

                 Не можна ні про що мовчати,

                Горить тривогою чоло

                 Ці вірші – роздуми і факти,

                Все це було, було, було ...

 

Гудуть дзвони.

 

Ведуча: Птахи складають гімн  весні.

             Всміхаються до сонця квіти.

              А пам’ять лине в моторошні дні

             Гудуть жорстокі дзвони квітня

 

Звуки дзвонів посилюються.

 

 

 

Голос із мікрофона.

 

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, о першій годині двадцять три хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я.

 

Виходить дівчина в чорному з запаленою свічкою в руках, повільно проходить через усю сцену:

                              Обпекло, обпалило, -

                              У кров, у життя, запеклося

                              Що несе воно дітям і нашим прийдешнім літам

                              Свічка Поминальна

                              І свічка Надіїї ...

                              26 квітня полум’я їхня

                              в кожному нашому домі

                              зіллється в одне - полум’я Віри!

                              Ми будемо жити!

 

Ведучий: ... А у Чорнобилі

                Холодне синє полум’я

                Графітом пише грізні письмена.

                 В шерензі першій імена:

               Віктор Кібенок,

               Микола Ващук,

               Василь Ігнатенко,

               Микола Мітенок,

               Володимир Шевченко,

               Володимир  Тищура,

               Володимир   Правек –

                Мов з козацького реєстру,

                Чи не правда.

 

І в тому реєстрі ... волинян – ліквідаторів аварії на ЧАЕС  і ... потерпілих.

 

Ведуча: Кожен із нас задає -  і в голос і сам собі – одне і теж запитання: як же так могло трапитись? А виходить, могло, бо Чорнобиль вмістив у собі: екологічну драму, драму людської долі, драму нашого суспільства.

 

Ведучий: Вжало били наші знамена ці чорні стрічки,

                Від сліз набубнявіло небо і висне, мов страта

                 А дзвони летять у піднебесся лунке,

                Бо, може, відчує страждання

                                               Народні Всевишній

                Між нами тепер милосердя

                                              І Боже і людське

                 Та ми ще не знаєм – теперішні ми

                                               Чи колишні.

 

Ведуча: А по ночах, трагічне і фатальне,

              На землю ллється світло асторальне,

              І фантастично – сіре мерехтіння

             Продовжує примарливе видіння

             Людей, які від наглої біди

              Пішли із цього краю назавжди.

 

Ведучий: А в тім селі – ні голосу, ні звуку,

                 І вікна випромінюють розпуку,

                 І двері навхрест дошками забиті

                 І журавлі криничні сумовиті.

 

Звучить пісня: “Колодязний журавель”, муз. В.Ілліна, сл. Ю. Рибчинського.

 

Ведуча: Ми долею тепер Чорнобильці,

              До чорного реактора прикуті.

              Душа землі від стронцію коробиться.

              Чига диявол у зеленій руті

              Ми припяті до зла його

                                       Ми припятці

              Він причастив нас хлібом іводою.

             Страшна біда до денця нами випється

              І в нас озветься волею крутою.

 

Ведучий: Чорнобиль ...

                Кровоточить квітень

                 Читає погляди вдовинні ...

                Гуляє стронцієвий вітер

                 В душі, в слові, у травині

                Час вивіряє крутолобий

                Промови мильні і поради

                Знай, підірвався ти, Чорнобиль,

                 На наших куцих напівправдах

                 І решетять свідомість градом

                Події, факти і причини

                Вдивляється у мене правда

                Твоїми, Прип’яте, очима.

 

Я запрошую на сцену учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:_____________________________________________________________

 

 

Ведуча: Шепоче розщеплений атом

              Про місію мирну свою,       

             Зриває зі шкірою плату

              За те, що живемо в раю.

              За те, що у наших світлицях

              Крім світла нічого нема

              Аж світиця чорна землиця,

              Без сонця промінить сама ...

 

Ведуча: Партійний функціонер дав вказівку робити все для того, щоб продовжити звичайне життя в приреченому місті ніби нічого не сталося: школярі повинні навчатися, магазини працювати, молодіжні весілля призначені на суботній вечір повинні були відбутися ... Нікого не попередили, навіть лікарів.

 

Ведучий: Вчуваються дивні хвилини –

                 Та гомін скалічених доль,

                Залишені речі й рослини

                Господарську грають тут роль.

                 До шибки порожньої хати

                Схилилася груша стара

                 В надії безмежній узнати,

                 Чи прийде весняна пора.

 

Ведуча: Сплюндровані крони і віти,

             Гриби, чагарник і плоди –

              Чи будуть їм люди радіти

              Чи вернуться знову сюди?

 

Виконується пісня “Батьківський поріг”, муз. І. Карабиця, сл. Демиденка.

 

Ведучий: Наша свідомість після Чорнобиля не змогла залишитись такою як була. Для багатьох людей, чесних і сумлінних, Чорнобиль став катарсисом – душевним очищенням і прозрінням.

 

Ведуча: Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Минає сімнадцятий, пролетить вісімнадцятий, двадцятий. А біль не вщухає, тривогою не полишає людей, в’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

 

Ведучий: Триста літ поволеньки пролине –

               Стронцій розпадеться і помре, -

                На новому полі неодмінно

                Час його, мов попіл, приоре.

                Час очистить Пилять незглибиму,

                Та Чорнобиль вічно берегтиме

               Хрест своєї чорної біди,

               Вічно буде пам’яті судити

               Тих, що розп”яли його в огні,

                Із ребра, що стронцієм пробите,

               Кров його тектиме по мені.

 

Ведуча: Чорнобиль атомний. Він мабуть, зникне після того, як ми вгамуємо в   собі Чорнобиль духовний. А поки що не гоїться чорнобильська рана.

             І не відшукати нам слова – художнього і публіцистичного. Що вгамує біль.

 

Звучить пісня Т.Петриненко “Чорнобильська зона”.

 

Ведучий: - Німує Прип’ять, забуває про дитячий сміх, про свою молодість, про саму себе. Про все , що було до вибуху. “До війни” – так тепер кажуть ті, що залишилися, щоб рятувати землю, а може й світ. Щоб перемогти – або стати заручниками. Така трагічна альтернатива наприкінці двадцятого століття. Біль і мужність Чорнобиля – це не просто тема, це нерв нашого часу. Нерв, якому не можна розслабитись

                  Прошу запалити свічки. Пропоную вставанням і хвилиною мовчання пом’янути всіх, хто пішов від нас, рятуючи світ від страшного лиха.

 

Всі встають, метроном відлічує хвилину.

 

Ведуча: Наш земний поклін, наша довічна вдячність усім тим, хто ризикуючи своїм здоровям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю. Це - священна память про всенародний подвиг, котрий ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.

 

Ведучий: Трагедія Чорнобиля сколихнула увесь світ. Вона спонукала жителів Поділля і Полісся задуматись над тим, що їх чекає внаслідок дальшого будівництва Хмельницької та Рівненської АЕС.

 

                                   Людство прагне всесвіт осягнути

                                    І себе у ньому зрозуміть.

                                    А тривожне “Бути чи не бути?”

                                    Страшно над планетою висить

 

Ведуча: На землі, у домі вселюдському

             Протиріч і негараздів тьма

             Будьмо, люди, обережні в ньому,

             Іншого житла у нас нема

 

Линуть дзвони, на фоні дзвонів.

 

Ведучий: За днями дні, мина повільно рік.

                 За днями дні – і другого немає.

                 Нехай же лихо наше проминає

                 І в світі не повториться вовік.

                Хай над землею чисте небо буде.

                Чорнобиль – попередження, набат,   

                Його уроків людство не забуде.

 

Дзвони стихають.

 

Ведуча: Ліквідувати наслідки катастрофи на ЧАЕС остаточно не можливо. Подітися від цього лиха нема куди, бо всі радіо нукліди викинуті в атмосферу при аварії, потрапили в кругообіг біосфери і обертатимуться у ньому доти, доки не скінчиться період їхнього існування.

 

Ведучий: Ми можемо лише зменшити заподіяна нам лихо, боротися з цим злом.

                Біда не така, щоб її не можна було подолати. Можна і потрібно.

 

Ведуча: Останнє просим, Боже, дорогий

               Не нам, бо нам уже не допоможе,

               А тим, що йдуть за нами, Все благий?

     

Звучить “Боже, Великий, Єдиний”, муз.  М. Лисенка, сл. О. Кониського.

 

 

 

Сценарій підготував Олексій Терпелюк, провідний методист Обласного науково-методичного центру культури.

      

  

 
Всі права захищено © 2020
Волинський обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"