Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
Відео
Аудіо
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

Світоч Київської Русі2015.06.02 15:14


Зала святково прибрана гірляндою з калини і смерекою, рушниками та композиціями квітів. На фронтальній стіні  портрети князів Володимира Великого і  Ярослава Мудрого. Під ними вислови: «Ярослав над усе полишив по собі пам'ять в українській історії своїми справами внутрішнього устрою» (М. Костомаров). «Будову держави Володимир завершив поширенням християнства» (І. Крипякевич).

Звучить лірична мелодія, на сцену виходять ведучі в національних костюмах.

Ведучий. Доброго дня, дорогі гості!

Ведуча. Наше історичне свято присвячене двом найвизначнішим князям Київської Русі – Володимиру Великому і Ярославу Мудрому.

Ведучий. Остання чверть Х - поч. ХІ століть – складний, суперечливий, насичений подіями, період піднесення Давньоруської держави. Він нерозривно пов'язаний з ім’ям  Володимира Святославовича, у роки правління якого Київська Русь досягла високого рівня політичного й культурного розвитку, військової могутності, стала врівень з багатьма передовими на той час європейської та близькосхідними країнами.

Ведуча. Уявити великого князя в багатогранності його діянь і звершень часом заважає не лаконічність давніх джерел, а традиційне тлумачення його особи лише як святого «хрестителя Русі», що майже тисячу років складалося за церковною літературою і часто в історичних працях. Життєпис Володимира за такого підходу спричинював створення двох його протилежних портретів. Перший – Володимир до хрещення, він – язичник, грішник, «невідає істинного  закону». Чого варте лише повідомлення, що переходить з одного літопису до іншого, про три гареми Володимира з 800 наложницями. Другий портрет – князь хрещений. Він будував храми, любив читати книги, дотримувався християнських обрядів. Проте народна пам'ять зберегла один його яскравий образ – Володимира «Красного Сонечка», захисника Русі від ворогів, оточеного билинними богатирями мудрого правителя.

Ведучий. Звернення до широкого кола літературних джерел, матеріалів європейських та азіатських хронік, результатів наукового пошуку дослідників дає змогу значно розширити уявлення про великого Київського князя Володимира – державного діяча, полководця, дипломата. Літописець Нестор уперше згадує Володимира під 970 р., повідомляючи, що Святослав посилає свого юного позашлюбного сина на князювання до Новгорода. По смерті батька (972 р.) великим київським князем став старший син Ярополк, а брати Олег і Володимир князювали в Овручі та Новгороді.  Проте внутрішні конфлікти пов’язані з боротьбою за владу, призвели до збройного протистояння між Ярополком та Олегом, внаслідок чого Олега було вбито. У 980 р. (за іншими відомостями – 978) Володимир за допомогою новгородської дружини та варягів вигнав із Києва Ярополка й посів київський престол.

Ведуча. Зосередивши у своїх руках владу, Володимир спрямував зусилля на зміцнення єдності держави. В 981-983 рр. великий князь здійснив походи на ятвягів, в’ятичів, білих хорватів, унаслідок чого східнослов’янські племена об’єдналися навколо Києва. За Володимира, вважають історики, завершився процес формування Київської Русі, визначилися кордони держави, що загалом збігалися з етнічними рубежами східних слов’ян.

Ведучий. Великий князь здійснив правову реформу, запровадивши звід законів (Нестор його  назвав «Уставом Земленим»), чим істотно вдосконалив «Закон Руський», що діяв за часів князя Олега. Прагнучи зміцнити зв’язки між окремими землями й посилити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу. Її зміст полягав у тому, що  де правили місцеві князі, передавалися у володіння дванадцятьом синам великого князя. Таким чином було скасовано автономію земель, а вся влада зосереджувалась у руках великокнязівського роду.

Ведуча. У роки правління Володимира головним напрямом зовнішньої політики стала боротьба проти печенігів. Для відсічі їхніх набігів князь зміцнив кордони зі Степом, спорудивши укріплені «гради» на Десні, Острі, Трубежі, Сулі та Стугні. Ці богатирські застави з постійними військовими залогами відіграли найважливішу роль у стабілізації становища на півдні Русі. Крім системи «градів» південноруські кордони захищали й багатокілометрові вали (так звані «змієві»).

Ведучий. Володимир перший з українських князів почав робити свою монету. Робив він це з наміром, щоб Київська Русь була більш відомою державою. Володимирові гроші були золоті і срібні. Роблені вони на зразок візантійських. На одному боці є образ Христа, на другому постать самого князя, що сидить на престолі, у царських відзнаках, з хрестом у руці. На цих монетах є написи : «Володимир на столі», «Володимир, а се єго золото» або «Володимир, а се єго серебро».

Ведуча. На деяких монетах зображений тодішній герб київської держави, тризуб. Звідки прийшов цей геральдичний знак і що він означає, про це є різнорідні здогади. Одні учені думають, що це давній герб Рюриковичів, принесений зі Скандинавії; вже давніші князі мали свої печаті, - згадують їх у договорах з греками. – певно були на них якісь герби, може саме тризуб. Інші здогадуються, що Володимир прийняв герб на зразок Візантії і що тризуб це монограм князя: у сплетених там лініях можна відчитати ім’я «Володимир». Ще інші думають, що це символ влади й панування на морі, як подібний знак грецького бога і Посейдона. До Володимирових традицій вернулась й нова українська держава, коли 1917 р. прийняла тризуб за  свій державний знак.

Ведучий. Подальшого розвитку за Володимира набули контакти з Візантією, чому сприяв шлюб київського князя з сестрою візантійського імператора  Анною. Поліпшення відносин з Польщею та Швецією сприяло одруження синів Володимира Святополка і Ярослава з дочками Болеслава Хороброго й Ольфа Сквотконунга. Також встановлювалися контакти з Римом, Німеччиною.

Ведуча. Князь Володимир зразу був ревним прихильником давніх богів. «Поставив ідоли на горбі серед двора теремом, Перуна деревляного, з срібною головою і золотими вусами, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і Мокоша. Складали їм жертви і називали богами. Приводили синів своїх і доньок і жертвували бісам, плюгавили землю своїми жертвами і сплямилася кров’ю земля руська і той горб»… так оповідає літописець-чернець.

Ведучий. Давайте послухаємо розповідь про жертвоприношення язичників.

Читець. Одного разу сказали старці і бояри: «кинемо жереб на хлопця і дівчину: на кого впаде, того заріжемо богам. А був у Києві один варяг, що прийшов з Греції і тримався християнської віри, і мав він сина, гарного лицем і душею. Жереб упав саме на того хлопця. Прийшли до варяга посланці, щоби віддав сина на жертву богам. Варяг відмовився: «це не є боги, а дерево, що сьогодні є, а завтра зігниє; не їдять, ані не п’ють, ані не говорять, - зроблено їх руками з дерева. Бог є один, котрому служать і поклоняються греки. Не дам мого сина бісам». Тоді зібралася озброєна юрба і кинулася на двір варяга з криком: «Дай богам сина свого!». Варяг стояв з сином на дворі «на сінях» і перечився: «Як вони є боги, то нехай одного з поміж себе вишлють і візьмуть мого сина!» Юрба закричала, кинулася на дім, порубала його і зарубала варяга з сином. Не було відомо навіть, де було похоренено їх тіла».

Ведуча. Давайте постараємось думками перенестися у давні київські дні, які були надзвичайно важкими для Володимира великого, є тому що він  вирішував подальший хід історії нашої батьківщини – вибір релігії.

Рольова гра «Вибір віри Володимиром»

Дійові особи: Володимир, боярин-радник, Магометанин, історик, грецький священик, два купці, боярин, іудейський посол.

Володимир сидить у задумі поруч боярин-радник

Володимир. Праві ті, хто говорить, що наші язичницькі кумири – дерево: нині є, завтра згниє, не їдять, не п’ють,  не говорять, але зроблені руками людськими…

Грецький священик. Так насправді Бог – один – той, котрому поклоняються греки, що створив небо і землю, зірки і Місяць, і Сонце, і людей. А ці кумири що зробили? (у досаді махнув рукою).

Володимир. Для чого Богом створена земля? У чому сенс його життя, якщо все одно помремо?

Грецький священик. Великий князю! Якщо хто нашу віру прийме і увірує в Христа, розп’ятого за наші гріхи, той умерши – воскресне і не вмре повік.

Якщо ж приймете іншу віру, то на тім світі горіти у вогні будете.

Володимир. Любо ж мені тебе слухати. Багато говорив ти про початок світу, про буття, про життя після смерті, про подвиг Христа розп’ятого.

Магометанин. Ти князю, мудрий і тямущий, а закону не знаєш, увіруй у закон наш і поклонися Магомету.

Володимир. Яка ваша віра?

Магометанин. Учить нас Магомет так: робити обрізання, не їсти свинини, не пити вина, після смерті дасть Магомет кожному по сімдесят прекрасних дружин… Якщо хто бідний на цьому світі, то й на тім буде таким же…

Володимир. Занадто ваш рай схожий на земне життя… Та й потім «веселіє Русі питіє єсть», не можемо без цього бути! А що говорить віра юдейська.  

Іудейський посол. Християни вірують у того, хто розп’ятий, а ми віримо у єдиного Бога Авраамового, Ісаакового, Іакового.

Володимир. Такий ваш закон? А де земля ваша?

Іудейський посол. Бог прогнівався на нас за гріхи і розпорошив нас по всій землі…

Володимир. Як же ви вчите інших, будучи самі відкинуті Богом і розсіяні по землі? (гнівається).

Грецький священик. Приймай, княже, грецьку віру. Подивися, які багаті наші храми, як блищать куполи, хрести, золото ікон! Мерехтіння свічок, запах ладану, співи церковні проникають у саме серце.

         Прибули руські купці з Константинополя.

1-й купець. Так, велич грецької віри вражає! Ми впали ниць у храмі…

2-й купець. Ми думали: «Де ми? На землі? Чи в раю?» тепер удома ми зі сміхом і презирством дивимося на бідних наших кумирів… Ні, не така віра потрібна Русі! А така, як у греків!

Володимир. Де приймаємо хрещення?

Боярин. Де тобі любо.

Володимир. Однак не хочу йти до греків на уклін. Нехай самі до мене прийдуть. Почекаю трохи…

Боярин-радник. Ти чув, княже, в імператорів Візантійських Василя і Костянтина сестра в дівках. Одружися, князю, із красною дівицею й охрестися одночасно, тому що вона – християнка і за язичника не піде. Приниження це для них…

Володимир. Люба мені Ганна, чував я про неї. А щоб брати поступливіші були, візьму-но я боєм Корсунь. І нехай священики, що прийдуть з Ганною, хрестять мене… А Корсунь я їм поверну… потім… як викуп за дружину.

Ведучий. Саме в Корсуні (Херсонесі) й був хрещений Володимир із ратниками і радниками. І там же уклав шлюб із Ганною. А в Київ із Корсуня привіз православних священиків, святі мощі, церковні ікони. Повернувшись до Києва, хрестив своїх синів, близьких, повелів звергнути кумирів, а потім приступив до хрещення народу Руського. І зараз ми послухаємо оповідь про приїзд до Києва Володимира Великого з літописного джерела.

Оповідь виконує читець.

Читець. «Як Володимир прийшов до Києва, звелів поскидати ідоли, – одні порубати, другі кинути в огонь. Перуна ж приказав прив’язати коневі до хвоста і тягнути з гори до ріки, і назначив чоловіка, що мав його бити залізом; це не задля дерева, що нічого не чує, але на посміховище бісові. Тягнули його з гори до Дніпра і плакали невірні люди, бо ще не прийняли хрещення. Потім кинули його до ріки. І Володимир приказав, як де пристане, відштовхнути ідола від берега, аж перейде пороги. Так і сталося. Переплив Перун через пороги і аж там вода викинула його на беріг, і це місце називається Перунова Рінь».

Вірш Олександра Олеся «Хрещення України»

Що це в Києві за гомін,

Звідки крики, галас, сміх

І куди оце кияни

Тягнуть ідолів своїх?

Ось Стрибога порубали,

Там Дажбог стоїть без ніг,

Там в огні горить Сварожич,

Волос теж на спину ліг.

А Перуна на наругу

Прив’язали до коня

І по вулицях волочать,

І катують серед дня.

Б’ють Перуна батогами!:

Де ж його небесний гнів,

Чом він стріл своїх не пустить,

Чом не кине він громів?

А Стрибог! Чому на бурі

Він сюди не прилетить?!

Чи гуляє він з вітрами,

Чи у полі тихо спить?

Ось упав Дажбог великий…

О, віддячить він катам!

Він не гляне більш на землю,

Він не вродить хліба нам!

З боку десь віщун віщує:

«З неба сурми загудуть,

Пролетять небесні стріли

І на голови впадуть.

Вороги обляжуть місто,

Стане чорно від гадюк,

Павуки з землі полізуть

Не піднімуть люде рук…»

Так страшний віщун віщує,

Але молодь ще міцніш

Полосує батогами

І сміється веселіш.

І в Дніпро Перуна-бога

З сміхом кидає вона:

«Загрими ще, діду, з річки,

От здивує новина!»

І поплив по річці ідол,

І, безвладний, зник у млі,

Вчора ще великий, гнівний,

Найстрашніший Бог землі.

Йдуть по вулиці з Почайни,

Ллються тисячі киян,

Б’ється радісно в їх грудях

Серце перших християн.

Ведуча. У 988 році християнство стало офіційно визнаною панівною релігією (деякі історики вважають, що це відбулося 987р.). в інших землях Київської держави процес прийняття нової релігії був тривалим, влада не рідко вдавалася до примусових заходів.

Вірш Олександра Олеся «Красне сонце»

Тихо-мирно Володимир

Свого віку доживав,

Піклувався своїм народом,

Вдів, убогих годував.

Всі вдоволені, щасливі.

А багатство і добро

Все несе й несе у Київ

На човнах своїх Дніпро.

Щонеділі виїжджає

Валка з княжого двора

З хлібом, салом, м’ясом, медом,

Повна всякого добра.

«Хто убогий, хто каліка,

Хто сьогодні ще не їв,

Йдіть, нещасні, поспішайте,

Приступайте до возів!»

І ішли каліки, вбогі,

На руках дітей несли,

І з возів, що треба, брали,

Їли хліб і мед пили.

Тихо-мирно дні останні

Володимир доживав,

Будував церкви і школи

І за ладом доглядав.

Жив з сусідами у згоді,

І пливли спокійно дні,

Нападали на Вкраїну

Тільки половці одні.

І народ за серце й розум

Свого князя шанував

«Красним Сонцем» України

Володимира прозвав.

І Великий Володимир

Ще і досі не умер

За його думки великі

Люде борються й тепер.

Ще і досі на Вкраїні

Кров’ю скроплені поля,

Ще і досі українська

Розшматована земля.

Ведучий. Після смерті великого князя (1015р.) між його синами розгорілася запекла боротьба за київський престол. Це було небезпечною ознакою наступної смуги феодальної роздробленості.

Ведуча. Попереду ще було князювання Ярослава Мудрого, який продовжив справу свого батька – зміцнення могутності та єдності Давньоруської держави.

Ведучий. Потужні політичні новації князя Володимира потребували поглиблення реформ суспільного життя, подальшого зміцнення єдності й могутності Давньоруської держави. Вирішення цих завдань пов’язане з ім’ям великого князя київського Ярослава. Як зазначає літопис, Володимир зорав, Ярослав засіяв, а ми (наступне покоління) збираємо плоди. В чому ж полягає «засів» Ярослава, що ми знаємо про великого князя.

Ведуча. Давні джерела повідомляють про народження Ярослава під 978 роком. Його матір’ю була полоцька княжна Рогнеда. Як і батько, він у юному віці дістав у володіння Новгородську землю. 1019 року, посівши після запеклої міжусобної боротьби великокнязівський престол, Ярослав енергійно продовжував розпочаті князем Володимиром реформи.

Ведучий. У роки правління Ярослава (1019-1054) Київська Русь сягнула апогею свого розвитку. Великий князь продовжив розширення й зміцнення кордонів Русі: він відвоював на заході землі, завойовані поляками в період внутрішньої смути, підкорив західний берег Чудського озера, де було засновано місто Юр’єв (нині місто Тарту). Ярослав постійно зміцнював рубежі молодої держави, рішуче протистояв печенігам. 1036 року руське військо під Києвом остаточно розбило печенізькі орди, після чого вони більше не загрожували Русі.

Ведуча. Важливу роль у зміцненні держави відіграла зведення Ярославом загальноприйнятих на той час законів до єдиної цілісної системи. Великою заслугою князя стало створення першого письмового зводу законів «Руська правда». Цей правовий кодекс закріплював основні юридичні норми ранньофеодальної епохи. Багато зусиль доклав великий князь і у справі розвитку торгівлі, створення фінансової системи країни.

Ведучий. Продовжуючи адміністративну реформу князя Володимира, Ярослав розділив землі між синами, ввівши принцип старшинства в успадкуванні. Тільки-но в одному з князівств звільняється престол, кожен брат, за задумом батька, підіймався на щабель вище, доки за чергою не досягав вершини системи – великокнязівської влади. Надаючи в такий спосіб усім синам можливість правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути внутрішніх конфліктів і зберегти цілісність держави.

Ведуча. Велике значення мали зусилля Ярослава, спрямовані на зміцнення престижу, централізуючи значення Києва. За великого князя «град Ярослава» всемірно перевищив територію «града Володимира». Київ першої половини XI століття – місто з величними храмами, чудовими князівськими палацами, боярськими хоромами, добротними будинками городян, могутніми оборонними спорудами. Невипадково західний хроніст Адам з Бремена називав столицю Русі «окрасою Сходу» й «суперником Константинополя». Справді, якщо Візантійська столиця відома своїм храмом Святої Софії, то за Ярослава Софійський собор був споруджений і в Києві; оборонні укріплення обох міст мали парадні Золоті ворота. І це швидше свідчення реального суперництва Києва з Константинополем, ніж просто наслідування, дотримування візантійських зразків.

Ведучий. В часи Ярослава християнська церква одержала на Русі більш широке поширення і придбала визначну вагу в суспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, що відрізняється великою побожністю, знанням церковних творів.

Ведуча. Ярослав заложив великокнязівський монастир святих Георгія і Ірини. Монастирі стали являтися повселюдно й у великих містах, і в сільській місцевості, знаменуючи собою подальше поширення християнства і зміцнення ролі держави в суспільстві.

Ведучий. У середині 50-х років XI століття під Києвом виник знаменитий Печерський монастир. В основі його створення був Ілларіон, священик великокнязівської церкви в селі Берестове, заміської резиденції великих князів.

Ведуча. За словами літопису, Ярослав днями й ночами читав книги, зібрав письменників і гарнописців та велів їм перекладати й переписувати церковні книги, що з них утворив згодом поважну книгозбірню при кафедрі Софії в Києві. Рівночасно він усіма силами підтримував шкільництво вводячи свого роду «шкільний примус» поміж боярські діти.

Ведучий. У Софії Київській князь заснував першу на Русі бібліотеку та скрипторій – книгописню, де перекладалися на давньоруську мову грецькі тексти, переписувалися книги, привезені з Болгарії та Моравії, створювалися оригінальні літературні твори різних жанрів, з’явилося перше так зване Найдавніше літописне зведення 1037 року.

Ведуча. Представляємо інсценізовану картинку, як виглядала праця скорописців.

Скорописець сидить за роботою, входить Ярослав.

Ярослав. Як іде справа, юначе?

Скорописець. (встає, схиляє голову) Добре, великий княже. (сідає знову за роботу).

Ярослав схиляється над ним. Входить старший чернець.

Чернець. Вітаю тебе, великий княже. (схиляє голову).

Ярослав (киває головою у відповідь) Бачу справи йдуть повільно.

Чернець. Працюємо, княже, скільки вистачає сил. Закінчуємо переписувати святі грецькі книги. Наші вчені мужі перекладають на слов’янське письмо книги, привезені з Європи.

Ярослав. Це дуже добре. Адже книги  мають велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості.

Чернець. Так, князю, книг має бути багато.

Ярослав. Так. У книгах – бездонна глибина: ми ними втішаємося в печалі, вони узда для тіла і душі. В книгах світло мудрості, а про мудрість сказано: «Люблячих мене люблю, а хто дошукується мене – знайде благодать».

Ведучий. Особливо ж уславився великий київський князь будівництвом храмів. У Києві діяло за його правління 400 церков, і серед них собор Святої Софії, зведений на зразок храму Софії у Константинополі. Запрошені з Греції майстри прикрашають нові храми й палаци розписами та мозаїками, іконами, високомистецьким церковним начинням. Як свідчать фрести із зображенням музикантів на стінах Софіївського собору, за Ярослава процвітало музично-видовищне мистецтво. Продовжуючи справу свого батька, великого київського князя Володимира, у поширенні освіти, Ярослав засновував у містах школи, зокрема відомо, що у Новгороді він зібрав 300 дітей у старост і священиків і віддав їх «вчитися книгам».

Ведуча. Отже, з ім’ям Ярослава пов’язані злет давньоруської культури, віднесення ролі освіти й розвиток літописання, зростання загальної культури людності Русі.

Ведучий. Усі європейські держави XI століття прагнули встановити дружні стосунки Київською Руссю. У часи середньовіччя ознакою могутності правлячого роду була готовність інших правлячих династій встановити з ним шлюбні зв’язки, які відігравали велику роль у зміцненні політичних, економічних та культурних контактів між державами. За цією міркою престиж великого князя Ярослава був надзвичайно високий. Сам він одружився з дочкою короля Швеції Олафа – Інгегердою, його сестра була королевою Польщі, дочка Єлизавета була в шлюбі з норвезьким королем Гаральдом Санорином,  друга дочка Анна була одружена з французьким королем Генріхом I, третя дочка Анастасія була дружиною угорського короля Андраша; син одружився з сестрою короля Польщі, внук – з дочкою польського короля, онука з німецьким королем.

 

Театралізована сценка.

Дійові особи: літописець, Ярослав Мудрий, княжна Анна, чернець при Софійському соборі, скорописець – переписувач книг.

Анна сидить біля вікна.

Анна. Навіщо батько дав згоду на шлюб із Генріхом? Який той Генріх хоч із себе? Господи, за що така доля? В чужі люди, на чужу землю… (плаче).

Ярослав (входить) Анно, серденько, не плач, прошу тебе. Ти ж розумниця. Невже батько власній дочці не хоче добра? За честь маю, що поріднимося з французьким королем.

Анна. Але батьку! Я ж не маю жодного уявлення, який він із себе, чи добра він людина?

Ярослав. Гарний і розумний, моя доню, а головне – відважний лицар.

Анна. Для чого нам це заміжжя? Адже я, може, більше ніколи вас не побачу, не ступить моя нога на рідну землю, назавжди залишусь на чужині.

Ярослав. Анно, ти розумієш, що зять ніколи не виступить проти свого тестя, а в разі потреби матиме надійного союзника і захисника. І купцям буде вигода. Повезуть наш товар у Європу, а їхні вироби з’являться на київських, переяславських, новгородських та чернігівських ринках.

Анна. Тату, не хочеться мені бути королевою.

Ярослав. Дочко, будь розумницею. І нема чого тобі хвилюватись. Ти ж здобула чудову освіту: володієш іноземними мовами, знаєш історію, читаєш грецькі та латинські книги, гарно малюєш і співаєш, знаєшся на етикеті та веденні державних справ. Ти не зганьбишся, а покажеш усьому світові, що жінка може займати гідне місце в управлінні державою.

 

Анна витирає сльози і всміхається Ярославу.

 

Вірш Олександра Олеся «Ярослав Мудрий»

І усю свою увагу

Ярослав звернув на лад.

І небавом Україна

Зацвіла, як пишний сад.

І небавом знову люде

Багатіти почали

І Дніпром човни чужинців

Знову в Київ поплили:

Греки, німці, італійці,

Чехи, угри – всі ішли,

Купували, продавали,

І у Києві жили.

Так, живий, шумливий Київ

Царгородом другим став.

Як про друга, як про сина

Дбав про його Ярослав.

Оточив його валами,

Ровом, мурами обвів.

Укріпив його, оздобив

І препишний двір завів.

До палат ішли невпинно

Чужоземні посланці.

Князь сидів на пишнім троні

З грізним берлом у руці.

І, допущені до князя,

Низько кланялись посли.

І до ніг дари складали,

Що з чужини принесли.

В час бенкету на бандурах,

Гуслях, різних сопілках

Грали весело музики;

Вина піднялись в чарках.

Співаки пісні співали,

Скоморохи, штукарі,

Розважаючи чужинців,

Метушились у дворі.

Після ситого обіду

Всі виходили з палат

Подивитись на верблюдів,

На муштрованих звірят.

І в Європі честю мали

Королі, князі, царі

Поріднитись з Ярославом,

Побувати у дворі.

Але мудрість Ярослава

Вся була в його ділах,

У державнім будівництві,

Владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народу

І народного майна,

Не хотів він воювати,

Не тягла його війна.

Він програв лише поляків

І, щоб ворог тихшим став,

Він твердиню понад Сяном –

Ярославль свій збудував.

Та ходив на печенігів

І черкесів під Кавказ,

Що на нашу Україну

Нападали раз у раз.

Та з Редедею Касозьким

Ярославів брат Мстислав

Бивсь хоробро в поєдинку

І Редедея подолав.

Наш співець Боян великий,

Найславніший із співців,

Сплів йому вінок безсмертний

Із пісень безсмертних слів.

Ведучий. Пролетіли дні короткі…

Перед смертю Ярослав

Всіх своїх синів покликав

І з любов’ю проказав:

«Вас, я, діти, покидаю,

Йду я в ліпшу сторону,

Але, діти, пам’ятайте,

Мою заповідь одну:

Не сваріться, жийте в згоді,

Тільки мир збере усе,

А незгода, наче вітер,

Все по полю рознесе.

Як не будете всі разом

Йти до спільної мети,

Ви, державу зруйнувавши,

Подастеся у світи.

Ви розгубите ту землю,

Що придбали вам батьки,

І тинятиметесь всюди,

Як вигнанці й жебраки».

Ведуча. Усе це ще раз засвідчує високий міжнародний авторитет Київської Русі, як передової й могутньої держави, що утворилася на очах здивованої Європи впродовж двох поколінь. Велич справ Ярослава дала можливість майбутнім поколінням навіки закарбувати його ім’я в пам’яті народній і наректи князя Мудрим.

Ведучий. Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді 1054 року на руках свого улюбленого сина Всеволода. Похований у Софійському соборі в Києві.

 

О.М.Фульмес, (ж. «Все для вчителя», № 4-5, 2010р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
Всі права захищено © 2020
Волинський обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"