Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
Відео
Аудіо
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

Наш біль – Афганістан2018.02.08 09:33

           15 лютого -  День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Цей день встановлено  на підтримку ініціативи громадських організацій та з метою вшанування громадян України, які виконували військовий обов’язок на території інших держав Указом Президента України від 11 лютого 2004 року.

            Найтривалішою була військова інтервенція колишнього Радянського Союзу у Афганістані, де  донині ще тривають збройні заворушення. Захищати революцію в «братській»  країні були направлені понад 150 тис. українців. Більше трьох тисяч з них загинули під час цієї війни, сім тисяч повернулись в Україну інвалідами, близько двох тисяч вважаються полоненими і без вісті зниклими.

            Віддаючи данину поваги всім учасникам цих подій  клубні заклади області проводять культурно-просвітницькі заходи, використовуючи всі форми і методи клубної роботи.

             Пропонуємо орієнтовний сценарій вечора-вшанування воїнів-інтернаціоналістів

«Ціна чужої війни»:

 

 

Ведучий: Доброго дня всім присутнім у цій залі.

Сьогодні ми зібралися, аби вшанувати пам’ять воїнів-інтернаціоналістів Афганської війни. Ця війна належить до тих подій 20-го століття, які не знайшли свого повного та об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою» новітньої історії.

 

Ведуча: Правда про Афганську війну... Вона різна. Нерідко важка і гірка, а роки, що пройшли, об’єднали колишніх бійців-афганців у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає спільною для всіх.

 

Ведучий: Афганська війна... Брудна, неоголошена... Та хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в печаль тисячі материнських і вдовиних сердець.

(На екрані демонструються кадри хроніки  афганської війни. На їх фоні читається вірш двома ведучими по черзі)

 

               Афганістан – ти край війни і крові,

               Тих молодих завзятих юнаків,

               В котрих у грудях полум’я любові.

               Горить допоки дух їх не дотлів.

 

                                       Афганістан – проклятий ти батьками,

                                        Всіх тих синів, котрих ти вербував.

                                        Бо їх серця, скривавлені ножами,

                                        У кожну мить, як воїн помирав.

               

                Афганістан – твоя війна це сльози

               Братів, сестер і ледь живих батьків,

               Жахлива спека і страшні морози,

               Навіки в пам’яті відважних юнаків.

 

                                        Пройшли роки, війну ж ту не забути,

                                        Бо кожен воїн, що вернувсь живим

                                        Згадає тих кого не повернути –

                                        Там вірний друг загинув молодим.

 

Ведучий: Вшануймо хвилиною мовчання всіх загиблих у Афганській війні.

(Хвилина мовчання)

 

 

Ведуча: Наша сьогоднішня зустріч – данина пам’яті всім, хто причетний до героїчної і трагічної Афганської війни. Це нащі славні земляки - _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Ведучий: Довго замовчували афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати. Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордени та медалі. Потім ця війна прорвалася віршами і піснями – трагічними, світлими й мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, а, насамперед, щирістю і проникливістю.

 

Ведуча: Про пекельні будні наших воїнів-афганців, їхній героїзм і мужність можна розповідати легенди. Авторська пісня робить це з честю, без зайвого пафосу але й не применшуючи значення того, про що співається.

           (Виконуються авторські пісні воїнів-афганців)

 

 

Ведучий: Шановні  земляки-афганці! Над вашими головами свистіли кулі, кожна хвилина вашого життя могла стати останньою. Але вам випало щастя вижити і повернутися до рідної домівки. Отже, запрошуємо до слова

________________________________________________________________

 

 

 

Ведуча: Афганістан... Це слово, як постріл із-за рогу, чорним тавром впеклося у наш лесикон. Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.

Ведучий: Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України.

                           Ведуча: Заплакало небо дощами...

                                          Біль і туга зійшлися клином.

                                         Свистіли кулі над Афганістаном,

                                          Прощалася мати із сином.

                          Котилися сльози рікою.

                          Ще б жити – та віку немає.

                          Лишилась невістка вдовою

                          Й онука за батька питає.

                                           Прощається мати із сином...

                                          Прощаються гори й долини,

                                           І більшого горя немає –

                                           Як жити тепер без дитини?

                          Лиш чорна хустина. Німа домовина...

                          «Прости» – ледь шепоче вустами,

                          Лиш чорна хустина – то туга за сином.

                          Заплакало небо дощами...

Ведучий: Посивілі жінки у чорних хустинах...Хіба можна висловити словами материнське горе? Це їх вічний біль і скорбота.

Не заростає стежка до могил афганців, а спогади про них живуть у пам’яті  людей.

Ведуча: У нашому селі (місті) проживає мати загиблого солдата (призвіще, ім’я, по-батькові), ( ім’я, по-батькові матері). На долю цієї жінки випав тяжкий хрест, бо втрата сина буде завжди ятрити душу. Низький уклін  Вам за сина.

       (Музичний номер присвячується матерям)

Ведучий: Якщо в пісках Афганістану

                 Впаду на землю і не встану,

                 Тоді душа моя полине

                 У край лісів, озер Волині.

                 Бо і кущі там – райські пущі.

                 Вода свята і хліб насущний...

                 Знайде лиш там притулок вічний

                 Моя душа двадцятирічна.

                 А що душа? Душа хотіла

                 Туди вернутись разом з тілом.

 

 

Ведуча: Ці поетичні рядки нашого земляка – поета, письменника, члена Спілки письменників України, лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка, воїна-афганця Василя Слапчука стали своєрідною молитвою волинських воїнів-афганців, що пройшли горнило страшної війни.

 

Ведучий: Посивілі завчасно хлопці ще й до нині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Їм досі важко повертатись до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити і забути, адже молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок.

 

Ведуча: Генерал-полковник Борис Громов, який командував у Афганістані сороковою армією, стверджує: «Афганська війна – це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів Кремля. Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, у афганськомк пеклі. І ніхто та ніщо не має бути забуте. Аби не забути – треба пам’ятати. А щоб пам’ятати – треба знати. Треба знати і пам’ятати».

(Музичні номери на афганську тематику)

 

Ведучий: Афганська війна... У людській пам’яті вона буде жити довго, бо її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками.

 

Ведуча: Летять, відлітають у вічність роки , і скільки б їх не минуло, не зітруться в пам’яті людській імена воїнів-афганців.

 

Ведучий: Нехай же ніколи не знають війни наші діти і онуки, нехай усі живуть у мирі і злагоді.

Сьогоднішній захід підготували і провели ______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

На все добре!

До нових зустрічей!

 

 

                                                                      Ю. Приймачук – завідувач відділу

                                                                      огрганізаційно- методичної та

                                                                       видавничої діяльності ОНМЦК

 

 

           

 

 
Всі права захищено © 2018
Обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"