15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на
території інших держав. Цей день встановлено на підтримку ініціативи громадських
організацій та з метою вшанування громадян України, які виконували військовий
обов’язок на території інших держав Указом Президента України від 11 лютого
2004 року.
Найтривалішою була військова
інтервенція колишнього Радянського Союзу у Афганістані, де донині ще тривають збройні заворушення.
Захищати революцію в «братській» країні
були направлені понад 150 тис. українців. Більше трьох тисяч з них загинули під
час цієї війни, сім тисяч повернулись в Україну інвалідами, близько двох тисяч
вважаються полоненими і без вісті зниклими.
Віддаючи данину поваги всім
учасникам цих подій клубні заклади
області проводять культурно-просвітницькі заходи, використовуючи всі форми і
методи клубної роботи.
Пропонуємо орієнтовний сценарій
вечора-вшанування воїнів-інтернаціоналістів
«Ціна чужої
війни»:
Ведучий: Доброго дня всім присутнім у цій
залі.
Сьогодні
ми зібралися, аби вшанувати пам’ять воїнів-інтернаціоналістів Афганської війни.
Ця війна належить до тих подій 20-го століття, які не знайшли свого повного та
об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою» новітньої історії.
Ведуча: Правда про Афганську війну...
Вона різна. Нерідко важка і гірка, а роки, що пройшли, об’єднали колишніх
бійців-афганців у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а
радість стає спільною для всіх.
Ведучий: Афганська війна... Брудна,
неоголошена... Та хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть,
інвалідність, одягає в печаль тисячі материнських і вдовиних сердець.
(На екрані демонструються кадри
хроніки афганської війни. На їх фоні
читається вірш двома ведучими по черзі)
Афганістан – ти край війни і
крові,
Тих молодих завзятих юнаків,
В котрих у грудях полум’я
любові.
Горить допоки дух їх не дотлів.
Афганістан – проклятий ти батьками,
Всіх
тих синів, котрих ти вербував.
Бо їх
серця, скривавлені ножами,
У кожну
мить, як воїн помирав.
Афганістан – твоя війна це сльози
Братів, сестер і ледь живих
батьків,
Жахлива спека і страшні морози,
Навіки в пам’яті відважних
юнаків.
Пройшли
роки, війну ж ту не забути,
Бо
кожен воїн, що вернувсь живим
Згадає
тих кого не повернути –
Там
вірний друг загинув молодим.
Ведучий: Вшануймо хвилиною мовчання всіх
загиблих у Афганській війні.
(Хвилина мовчання)
Ведуча: Наша сьогоднішня зустріч – данина
пам’яті всім, хто причетний до героїчної і трагічної Афганської війни. Це нащі
славні земляки - _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Ведучий: Довго замовчували афганську
війну. Дозували правду про героїв і втрати. Навіть плакати над могилами не
дозволяли. Скупилися на ордени та медалі. Потім ця війна прорвалася віршами і
піснями – трагічними, світлими й мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, а,
насамперед, щирістю і проникливістю.
Ведуча: Про пекельні будні наших
воїнів-афганців, їхній героїзм і мужність можна розповідати легенди. Авторська
пісня робить це з честю, без зайвого пафосу але й не применшуючи значення того,
про що співається.
(Виконуються
авторські пісні воїнів-афганців)
Ведучий: Шановні земляки-афганці! Над вашими головами свистіли
кулі, кожна хвилина вашого життя могла стати останньою. Але вам випало щастя
вижити і повернутися до рідної домівки. Отже, запрошуємо до слова
________________________________________________________________
Ведуча: Афганістан... Це слово, як
постріл із-за рогу, чорним тавром впеклося у наш лесикон. Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним
знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.
Ведучий: Не відболить це горе, не
виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і
сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України.
Ведуча: Заплакало небо дощами...
Біль
і туга зійшлися клином.
Свистіли кулі над Афганістаном,
Прощалася
мати із сином.
Котилися сльози
рікою.
Ще б жити – та віку
немає.
Лишилась невістка
вдовою
Й онука за батька
питає.
Прощається мати із сином...
Прощаються гори й долини,
І
більшого горя немає –
Як
жити тепер без дитини?
Лиш чорна хустина. Німа
домовина...
«Прости» – ледь шепоче
вустами,
Лиш чорна хустина –
то туга за сином.
Заплакало небо
дощами...
Ведучий: Посивілі жінки у чорних
хустинах...Хіба можна висловити словами материнське горе? Це їх вічний біль і
скорбота.
Не
заростає стежка до могил афганців, а спогади про них живуть у пам’яті людей.
Ведуча: У нашому селі (місті) проживає мати загиблого солдата (призвіще, ім’я,
по-батькові), ( ім’я, по-батькові матері). На долю цієї жінки випав тяжкий
хрест, бо втрата сина буде завжди ятрити душу. Низький уклін Вам за сина.
(Музичний номер присвячується матерям)
Ведучий: Якщо в пісках Афганістану
Впаду на землю і не встану,
Тоді душа моя полине
У край лісів, озер Волині.
Бо і кущі там – райські пущі.
Вода свята і хліб насущний...
Знайде лиш там притулок вічний
Моя душа двадцятирічна.
А що душа? Душа хотіла
Туди вернутись разом з тілом.
Ведуча: Ці поетичні рядки нашого
земляка – поета, письменника, члена Спілки письменників України, лауреата
Національної премії імені Т.Г.Шевченка, воїна-афганця Василя Слапчука стали
своєрідною молитвою волинських воїнів-афганців, що пройшли горнило страшної війни.
Ведучий: Посивілі завчасно хлопці ще й
до нині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного. Їм досі
важко повертатись до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати
їх, знищити і забути, адже молоді люди йшли туди не за орденами і медалями –
вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок.
Ведуча: Генерал-полковник Борис Громов,
який командував у Афганістані сороковою армією, стверджує: «Афганська війна –
це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів Кремля.
Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, у афганськомк пеклі. І
ніхто та ніщо не має бути забуте. Аби не забути – треба пам’ятати. А щоб
пам’ятати – треба знати. Треба знати і пам’ятати».
(Музичні номери на афганську тематику)
Ведучий: Афганська війна... У людській
пам’яті вона буде жити довго, бо її історія написана кров’ю солдат і сльозами
жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками.
Ведуча: Летять, відлітають у вічність
роки , і скільки б їх не минуло, не зітруться в пам’яті людській імена
воїнів-афганців.
Ведучий: Нехай же ніколи не знають війни
наші діти і онуки, нехай усі живуть у мирі і злагоді.
Сьогоднішній
захід підготували і провели
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
На все
добре!
До нових
зустрічей!
Ю. Приймачук – завідувач відділу
огрганізаційно- методичної та
видавничої
діяльності ОНМЦК
