Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
Відео
Аудіо
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

Р о д и н а2019.06.04 09:35

День родини


Свято це відносно молоде і відзначаєтся відповідно до Указу Президента України № 1209/2011 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят". Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено на 8 липня.

Всім відома така дата, як 14 лютого. Називають її Днем усіх закоханих. Хтось ставиться до цього дня, як до свята, заздалегідь купуючи коханим валентинки, подарунки, квіти, солодощі, хтось вважає, що свято це не наше.

В Україні є свій День закоханих і цей день відзначається саме       8 липня, який у православ’ї вважається днем пам’яті Святих Петра і Февронії, що є покровителями християнського шлюбу,  подружнього життя. Вважалося, що вони своїми молитвами зводять небесне благословення на подружні пари. Їхня відданість одне одному вражає, а їхній шлюб — приклад для наслідування.

8 липня слід молитися святим Петру і Февронії про зміцнення подружніх уз, досягнення сімейного щастя. Вони поставлені в один ряд з апостолами і мучениками та іншими великими святими. Удостоєні вони такого прославлення «заради мужності і смиренності», проявлених ними в зберіганні заповідей Божих щодо шлюбу. Значить кожен з тих, хто живе в християнському шлюбі і наслідує їх приклад, може бути поставлений в цей ряд і може здобути вінець, якого удостоїлися святі Петро і Февронія.

Їхній шлюб став зразком християнського шлюбу. А день           8 липня став святом закоханих,  щасливої родини.

Необхідно зазначити, що у міжнародному співтоваристві День сім’ї засновано Генеральною Асамблеєю ООН ще у 1993 році і відзначається він 15 травня.

Родина, як зірка єдина,

Твій порятунок, надійний причал

 

По обидва боки сцени – екрани, на яких демонструються

фото-, відеоматеріали про щасливі українські родини.

Сцена обладнана як світлиця предметами побуту

та оберегами української сім’ї.

 

Ведуча. Доброго дня, дорога українська родино! Звертаюсь до Вас цим святим словом, бо саме рід, родина є коренем роду нашого. 

Ведучий. Рiд, Родина – це  Украïна i всi ми – ïï дiти. Літні, молодi і зовсiм юнi.

Ведуча. I коли ми говоримо: «Мiй рiд, моя родина», то у кожного в душi народжується щось таке тепле, нiжне, таке рiдне i близьке, бо ж це наші найрiднiшi люди: тато, мама, бабуся і дiдусь, брати та сестри.

Ведучий. Величезним дарунком Господа для людини є сімя. Це той поріг і оберіг, куди повертаєшся з далекої дороги, те місце, де можна спочити, зігріти душу. Згадую слова Івана Огієнка, "сім’я – це домашняя церква, на якій стоїть цілий світ".

 

Життя по-різному складається в людини,

Комусь дарує доленька крило,

В одних воно, як пісня лебедина,

А в інших... наче зовсім не було.

Та наша мова нині про родину,

Про дітвору й поважних їх батьків,

Про те, що має кожен з вас чудових доньку й сина

І хай так буде упродовж усіх віків.

Родина, рід, сім’я –  які слова святі!

Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами ніжні гілочки,

На дереві, що вже стоїть віки,

Це дерево − наш славний родовід,

Це батько, мати, прадід твій і дід.

 

Ведучий. Кожен рід − це велике дерево, на якому швидко ростуть, міцніють молоді гілочки – ми з вами, які живляться соками великої гілки − сім’ї. Як міцно гілка зростається з стовбуром, що її не відламати, так і родина, ніколи не переведеться, поки будуть передаватися з покоління в покоління родинні реліквії, обереги, звичаї, обряди, свята, пісні, прислів’я – генетична пам’ять родоводу.

Ведуча. З родовідної пам’яті, з любові і поваги до членів родини формується Людина, любов до народу, рідної мови, до землі, де ти народився і живеш.

Ведуча. А корені у кожного з нас проросли у батьківському домі. Це –  рiдний просторий двiр, квітучий сад, криниця з чистою водою, сонячнi росянi ранки. Це – родинні святкові вечори, на які з усіх куточків поспішають, з’їжджаються брати і сестри. Це – різдво у сімейному колі, це вишиванка, вишита бабусиними руками, це – дивосвіт-казка, мудра батьківська порада, голос материнської душі над дитячою колискою і рідна мова почута з вуст батьків.

Ведучий.  Усе це, мов заповіт, вкарбовано в наші серця навічно. Це – родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини.

 

Сл. Д. Луценко, муз А. Пашкевич

«Хата моя, біла хата».

 

Ведучий.  Отчий дім для людини є всім: і храмом, і рідним краєм, і малою батьківщиною. Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та материнською ласкою віє від тебе, рідний доме! З батьківського дому розпочинається пізнання світу. Тут нас навчали цінувати хліб і працю, поважати старших, шанувати батька й матір, бути терплячими, чесними і роботящими. І куди б ми не пішли від батьківського порогу, ніколи не забудемо цю важливу науку. Генетична пам’ять повертає нас до сімейного вогнища. Птахи, й ті повертаються з далеких країв до своїх гнізд, щовесни вони летять додому, куди їх кличе голос життя. Там, десь за тисячі верст, на них чекають рідні гнізда.

 

З далекої тривалої дороги

Через печалі й гіркоту розлук

Спішу вклонитись отчому порогу

І доторкнутись материнських рук. 

 

Чому мене так вабить рідна хата,

Збадьорює, мов подихом весни?

Бо в хаті тій мене чекають батько й мати

У світлому серпанку сивини.

 

Сл. Б. Пісний, муз. П. Дворський

«Повернення додому».

 

 Ведуча.  Родина, сім’я– це найдорожче для кожної людини. Адже хто першим посміхається до немовляти? Хто вдень і вночі чатує над колискою прислухаючись до подиху дитини? Хто купає Боже творіння, коли рученята ще зовсім безпомічні? Хто витирає сльози малюкові і пригортає до серця, щоб загоїти його болі та жалі в поцілунку батьківської любові?

Ведучий.  Тато і мама.

Ведуча.  Хто від себе відриває, тільки б дитині було вдосталь, навчає робити перші кроки в житті?

Ведучий.  Тато і мама.

Ведуча.  Хто доглядає, веде у перший клас до школи, щиросердечно переживає дитячі успіхи і невдачі, підйоми і падіння?

Ведучий.   Знову ж таки – тато і мама.

Ведуча.   А коли дитина підросте та йде у світ шукати кращої долі, хто благословляє в дорогу, дає вказівки на майбутнє, проливає сльози на прощання? 

Ведучий.   Батьки наші – мама і тато.

Ведуча. Із букви-краплинки та звуку-сльозинки народиться одного дня на світ святе слово «мама» мовлене устами янголятка і осяє хатину, як дар Божий, тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над нашою колискою вперше нахилялася мати. Це – мить, і це – вічність, бо мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та внуках, в усьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро – добра й вічна Берегиня роду людського.

Ведучий.  Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як гладить дитину по голівці рідна рука. І так же тихо воно приходить на уста – промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою.

 

Сл. А. М’ястківський, муз. В. Верменич

«На калині мене мати колихала».

 

На екрані зображення картини «Сікстинська Мадонна» Рафаеля.

 

Ведуча ( тихо звучить «Ave Maria» Ф. Шуберта). Під спів неньчиної колискової виростали хлібороби і сміливі воїни, філософи і мудреці, поети і композитори, просто добрі люди, щоб згодом у піснях, віршах, картинах возвеличити її  – Матір, Берегиню роду людського, Мадонну, що дала світові Ісуса Христа, що став Спасителем людства. До неї, Матері Божої, звертаються християни усього людства, просячи заступництва і допомоги.

 

Слова Р. Завадович,  музика Ю. Савраюк 

«Молитва за маму»

https://www.pedrada.com.ua/article/2045-molitva-za-mamu

 

Ведучий. В українській родині головою  традиційно був батько. Він власними руками виготовляв колисочку для немовляти і сам вперше виносив дитину надвір, вклонявся до землі зі словами: «Мати-земля! Благослови дитя на життя, на здоров’я, на мудрість роду нашого».

Ведуча. Батько є годувальником сім’ї, люблячим чоловіком для своєї дружини, господарем, захисником своєї сім’ї та краю. Слово батька – вагоме і авторитетне, завжди сприймається  всерйоз, змушує  глибоко замислюватися над життям, виховує такі людські риси, як доброта, чесність і відповідальність.

Ведуча. Батьківська любов згідно з народною мораллю стримана і врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала – саме такою має бути батьківська любов.

 

Учень. Усе в житті міняється i в’яне,

Усе мина, відходить назавжди.

Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне,

Лиш татові слова зi мною назавжди.

Усе, що є в житті — то долі повеління,

А все, що є в мені — то батькове учіння.

Від батька в мене є терпіння i удача,

I розум, батьку мій, — це твоя добра вдача.

Люблю усе живе, що квітне i буяє, —

Це, батьку, мабуть, я також від тебе маю.

Ти передав мені усе, що сам умієш,

I наділив мене yciм, що сам ти знаєш.

Життя іде-бреде, квітує i згасає—

Науку цілу твою я завжди памятаю.

Нехай ідуть роки  і дні у млі згасають,

А ти для мене є теплом землі — я знаю.

Твоє добро святе i людяність велика,

I відданість землі, i совість у душі —

Це те усе в тoбi, за що я поважаю,

I голову свою тo6i в уклін схиляю.

 

Слова і музика Є. Федорченко

«Пісня про батька»

 

Ведучий. Споконвіку батько в сімї вважався господарем. На нього покладалися обов’язки піклуватися про родину, годувати її та захищати. Батьки і тепер дбають про своїх рідних, але, часто, роблять це здалеку, з чужини. Вони вимушено покидають рідні домівки та дорогих людей, щоб їхнім дітям було не голодно та не холодно на рідній землі.

Ведуча. А дітям хочеться батьківського тепла і щирої поради, і не завжди вони розуміють, чому так склалися обставини, чому немає поряд міцного батьківського плеча.

 

Виходить учень читає вірш 

«Батькові, який покинув мене, посвячується…»

 

Послухай, тату, тебе я хочу спитати,

Як тобі, важко, без мене на чужині?

А знаєш, тату, я все лишаю, йду спати,

Так сильно хочу, щоб ти приснився мені!

А мама каже, що в мене татові очі,

Що твої руки, і я сміюся як ти!

Ти знаєш, тату, я так втомився чекати,

І в сні кричати: "Будь ласка, тату, не йди!"

А знаєш, тату, у мене ровер зламався,

Бо я на ньому літаю як вертоліт.

Та завтра, тату, я піду знову кататись,

Мій ровер їде – його вже справив сусід.

А знаєш тату, мені за тиждень до школи,

Я вже великий і я піду в перший клас!

Я так ще тату, в житті не плакав ніколи,

Що ти не прийдеш, не порадієш за нас!

Я прошу маму, мені купити Марічку,

А мама плаче, і каже  грошей нема!

Я прошу, тату, позич мені на сестричку,

Бо я одружусь, і мама буде сама!

А знаєш, тату, у мене скоро весілля!

Я знаю точно! В мене народиться син!!!

Я зроблю, тату, таке велике застілля,

І я до смерті буду тішитись ним!

Так знай же, тату, тебе я буду чекати,

Допоки й жити! Знай, що в тебе є син!

Так важко, тату, на світі жити без тата,

Мені так шкода, я не натішився ним!!!

 

Ведучий. Драматичні події на Сході нашої держави забрали з сімей багатьох татусів, які боронять рідну землю від ворога-супостата. Діти по-своєму, можливо, деколи простодушно наївно відгукнулися на ці трагічні події, адже про війну вони знали лише з книжок та кінофільмів. Для воїнів АТО діти малювали картинки про мир, Україну, робили сувеніри, щоб цим підняти бойовий дух, віддати частинку тепла рідного дому. Але найбільше душевного тепла було у дитячих листах.

 

Виходить група дітей з листами в руках,

по одному підходять до мікрофону і читають їх.

 

«Дорогий захиснику нашої держави! Я живу в Миколаєві у

бабусі. Колись ми з мамою і татом жили у Донецьку. Я ходив в

школу, у перший клас. А потім мама сказала, що стріляють, і

ми можемо загинути. Ми переїхали до бабусі. А тато лишився

захищати наш будинок. Коли ми їхали, я бачив, що моя школа

згоріла. Я плакав. Захисти, будь ласка, нашу землю. Прожени

ворогів, щоб я міг повернутися додому. Я сумую за своєю

школою, за друзями. Я дуже хочу щоб ми жили як раніше», -

Сашко, 9 років, Донецьк.

 

«Мій тато теж герой. Він як і ти захищає нашу Україну і нас.

Він вже дуже давно не дзвонив. Може, він загубив телефон.

Може, ти його побачиш, то скажи, що мама плаче, хай

подзвонить нам. Мого тата звати Олег Мельник. Ти скажи

йому, що я на нього дуже чекаю. Він обіцяв, що коли він

повернеться, ми разом підемо на екскурсію. Я його дуже жду, і мама»,

- Артем, 8 років, с. Ревове, Одеська область.

 

«Любий захисник. Я знаю, що тобі дуже важко. Україна це

наша Батьківщина і ти борониш її від ворогів. Мій тато теж

захищав Україну. Але мама сказала, що він вже на небі. І

охороняє нашу землю звідти. Я дуже сумую за ним. Може в

тебе теж є син і він чекає тебе дома. А ти не можеш до нього

приїхати. Ти скоріше повертайся додому. Тільки хай всі

вороги підуть з нашої землі. Щоб ми жили в мирі», - Максим 8

років, Тернопіль.

 

Виходить учень, читає вірш «Мій тато−Герой!».

 

Залазить тривога в шпаринки вітрами,

Під вікнами виє марою зима.

Прокинусь... Так страшно.

Горнуся до мами,

Бо тата давно уже з нами нема.

Говорить матуся, що він у відпустці,

Та очі при цьому ховає сумні.

Без нього в хатині, неначе у пустці...

Мій тато герой! Тато мій на війні.

За нашу Вкраїну воює на Сході,

Щоб спали спокійно в теплі я і ти,

І ті, що сховались в подолі, в городі,

Відсидітись нишком, в АТО не іти.

Мій тато не знає, що вмію писати,

Що вивчила букви, читаю «Буквар»

− Вже зовсім доросла... Та так хочу тата!

І дуже боюся собак і примар.

Я вірю: вже завтра постукає в двері,

Від щастя заплачу «Мій таточко, ой!»

Підемо сім’єю гуляти у сквері:

Дивіться і заздріть − мій тато ГЕРОЙ!

Олена Іськова-Миклащук

 

На останніх словах синового вірша виходить матір,

звертається до сина.

 

Матір.

Не плач, мій любий, тата не вернеш,
 Клянусь лиш Богом, кожна ця сльозина
 Впаде прокляттям, полум’ям пожеж
 На тих, хто залишив без тата сина...

Хоч знаю, як болить  утри печаль, 
 Як ти - біди, хай кат смоли нап’ється...
 Розбитий вдрузки юних душ кришталь
 В ворожу плоть осколками віп’ється...

Як гірко, милий, тамувати щем,
 Сирітські сльози скрутно витирати...
 Серця малі, подряпані ущент,
 Як важко мамі словом бинтувати...

І де ту силу зможу віднайти,
 Щоб вам полегшити тягар важкої втрати...
 Сама осиротіла, й зараз ти 
 Опорою для мене мусиш стати...

Не плач, мій хлопчику, у вас лишилась я,
 За вашим татом вся Вкраїна плаче!
 Така вже доля і моя, й твоя,
 Та ти не плач, маленький мій козаче!
                                                              Вікторія Бричкова-Абу Кадум

 

Ведучий.  Неймовірний смуток огортає душу, коли думаєш про те, скількох татусів забрала війна, скільки дітей залишилися сиротами, скільки молодих жінок і сивочолих матерів у тузі одягли жалобу.

Ведуча. Вклонімося їх пам’яті.

 

Хвилина мовчання. Після цього діти дарують вдовам

маленькі символічні букетикинезабудок.

 

Ведучий. Кожна родина має свої обереги, що охороняють рід від лиха, від усього недоброго. Це –  дідусі і бабусі, прадіди і прабабусі  – живі обереги роду, дивовижні самовіддані люди, які несуть в собі багатство знань з  історії, культури, традицій, рідної мови. З давніх-давен в родинах  так велося: слово-порада старших – закон для дітей і нам треба дуже добре прислухатися до них, щоб не втратити найважливіше — нашої минувшини. 

Ведуча. Від них ми ведемо свій рід, вони пестили і ніжили наших мам і тат, коли вони були маленькими, водили їх до школи, у ліс і в поле, показували їм на нічному небі дивовижні зірки. А сьогодні дідусі і бабусі люблять і захищають нас, допомагають долати перші стежки-доріжки, направляють нас на праведний шлях доброти і любові до цього світу і до людей. Низький уклін вам, дорогенькі.

 

На сцені бабуся з дитячим візочком. Вона  колише дитину,

співає колискову,в руках тримає вишивання.

 

Внучка. Бабусю, навчи мене співати
 Таких пісень, які співаєш ти.
 Я буду ними друзів дивувати
 Й хорошою та мудрою рости.
 Бо ті пісні мені чарують душу,
 Веселі, щирі, іноді сумні.
 Аж часом плачу, я признатись мушу,
 Бо дуже щемно на душі мені….
 Здавалося б, ну, що то? Просто пісня…
 Проста мелодія й такі прості слова.
 А зазвучить, то серденько аж стисне
 І аж закружиться від щастя голова.
 Бабусю, ти навчи мене співати
 Пісень чарівних, що співаєш ти.
 Ми їх не маєм права забувати,
 Щоб добрими та мудрими рости.

 

Бабуся з онуками виконують народну пісню.

 

Ведучий. Дорогі наші батьки! Ви дали нам життя. Найбільше щастя для вас це успішні самодостатні діти. Відпустивши нас у дорослий світ, усе життя дивитесь нам услід, мрієте про те, щоб ми –  ваші діти жили гідно серед людей, творили добро на своїй землі, розбудовували нашу рідну Україну.

Ведуча. Нехай тільки радістю світяться ваші очі, нехай лише добро буде у вашому серці, будьте завжди здорові, живіть довго-довго, а ми постараємося ніколи не завдавати вам ніяких прикрощів.

 

Ведучий. Хай же будуть ваші руки сильними, а душі зрячими!

                       Хай поруч з матір’ю завжди йде батько!

Ведуча.   Хай кожна дитина, яка приходить у цей світ,

                        Матиме ці два крила не для того, аби літати,

                        А щоб впевнено ходити по землі.

Ведучий. Сім’я, родина, Україна, Батьківщина – це єдині поняття. Людина до глибокої старості пов’язана з тією сім’єю, з якої вона вийшла, і все життя пов’язана із землею, де вона народилася, зросла… Куди б не закинула її доля, вона завжди подумки з Батьківщиною, землею яка народила і виростила.

        

Ведучі разом. Ми всі – одна сім’я, єдина ми родина.

                                 Мільйони різних «я», а разом – Україна.

 

Всі учасники свята виконують пісню  сл. і муз. Н. Яремчука «Родина».

 

                                                            

 

                                                            Сценарій підготувала Г. А. Чурікова –

провідний методист відділу організаційно-

методичної та культурно-просвітницької діяльності.   

     

Рекомендований репертуар, який можна використати при підготовці родинного свята

 

1.    «Материна пісня» муз. І. Бердника, сл. О. Білаша.

2.    «Батьки мої»  сл. і муз. О. Корзун.

3.     «Пісня про рушник» муз. П. Майбороди,  сл. А. Малишка.

4.     «Смерекова хата» муз. П. Дворського, сл. М. Бакая.

5.    «Лебеді кохання»  муз. Я. Борута, сл. В. Крищенка.

6.    «Три дороги» муз. І. Перчука, сл. З. Филипчука .

7.    «Батько і мати» муз. О. Злотника, сл. В.Крищенка. 

8.    «Заспівай мені, мамо моя»  муз. Г. Мірецького,  сл. О. Богачука.

9.     «Душі криниця» муз. О. Морозова,  сл. А. Демиденка.

10.                      «Рідна мати моя»  муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка.

11.                      «Мамина вишня» муз. А. Пашкевича, сл. Д. Луценка.

12.                      «Сину, ангел мій» муз. В. Спасова, сл. Н. Шестак.

13.                      «Доня моя, донечка» муз. М. Свидюка, сл. О. Кононенко.

14.                      «Ніби вчора» муз. І. Білозіра, сл. П. Запотічного.

15.                      «Чорнобривці» муз. В. Верменича, сл. М. Сингаївського.

16.                      «Пісня про матір» муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка.

17.                      «Материнське тепло» муз. О. Стадника, сл. Г. Фесенко.

18.                      «Виростеш ти, сину» муз. А. Пашкевича, сл. В. Симоненка.

19.                      «Моя стежина» муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка.

20.                      «Наша родина» муз. і сл. Н. Май.

21.                      «Єдина родина» муз. і сл. А. Матвійчука.

22.                      «Пробач нам, мамо» муз. О. Зуєва, сл. В. Крищенка.

23.                      «Пісня про батька» муз. і сл. Є. Федорченка.

24.                      «Батькові»  муз. і сл. Н. Май.

25.                      «Дзвони батьківських криниць»  муз. В. Лелеки, сл. О. Богачука.

26.                      «Батькова криниця»  муз. В. Горностай, сл. О. Богачука.

27.                      «Мамина криниця» муз. Ю. Констанкевича, сл. Л. Кірик-Радомської.

28.                      «Пісня про бабусю» муз. І. Іванців, сл. Р. Терлецької.

29.                      «Молоді бабуся і дідусь» муз. А. Олейнікова, сл. Л. Ратич.

30.                      «Мій дідусь» муз. О. Албула, сл. З. Филипчука.

31.                      «Материнська пісня» муз. О. Огородніка, сл. Й. Струцюка.

32.                      «Материнська любов» муз. і сл.М. Мозгового.

33.                      «Це моя любов» муз. і сл. І. Федишин.

34.                      «Дорогі мої батьки» муз. Д. Гершензона, сл. А. Говорадла.

35.                       «Одна калина» муз. Р. Квінти, сл. В. Куровського.


 Матеріали, які не ввійшли до сценарію

Сини ростуть, синам у гніздах тісно.

Їх кличуть зорі і дівочі руки.

Беруть в дорогу материнську пісню,

А матерям лишаються розлуки.

 

Сини шукають щастя і кохання,

Бо їм без нього в світі жить не можна,

А матері сивіють від чекання

І виглядають їх з доріг тривожних.

 

І вірять снам, і ходять на дороги,

І дожидають поштарів з привітом …

А у синів неміряні тривоги,

Сини ідуть уперто білим світом.

 

Але, коли розходяться дороги,

Утома їх пече живою кров’ю,

Сини вертають на свої пороги,

І матері стрічають їх з любов’ю.

 

І не питають про жалі та муки,

Бо відчувають, як життя прожито,

Лише кладуть на плечі теплі руки,

Пропахлі сонцем, мудрістю і житом.

***

Бабусині руки

Свою бабусю знаю я з давніх-давніх пір,

Її обличчя любе, її ласкавий зір.

Замислиться бабуся, зажуриться на мить,

І знов, дивись, сміється, ласкаво гомонить.

Та над усе найбільше сподобались мені

Її ласкаві руки, умілі та міцні.

Оцій руці хорошій робота не важка.

Бо в’яже, варить, пише бабусина рука.

Буває, щось пошиє, ви скажете: краса,

Вона робити вміє ну, просто чудеса.

І я бабусі руки цілую залюбки,

Вони немов співають, розказують казки.

Я слухаю бабусю, я весь, мов уві сні.

Красиві, ніжні руки, умілі та міцні. (М.Риленков).

***

Дідусь з бабунею — звичайні люди,
Та я обох всім серденьком люблю!
Їх вік земний хай довгим-довгим буде
І я про це у Боженька молю.
Від них обох аж пахне добротою,
Тепло, любов і ласка аж струмить…
Вони наділені сердечністю святою.
І я це відчуваю кожну мить.
Бо очі їх любов’ю променяться,
А душі світлі, чисті і ясні…
Мені вони й вночі частенько сняться —
Я хочу присвятити їм пісні.

***

Сім’я, що значить слово це кожен знає,

Хто зріс в сім’ї, і хто сім’ю сам має.

І хоч як не приховуй, не таї:

Залежить наше щастя від сім’ї:

Якщо зміцніє хоч одна родина –

Міцною стане й наша Україна.

***

Під спів неньчиної пісні виростали поети і композитори, хлібороби і сміливі воїни, філософи і мудреці, просто добрі люди. «Якби не мамина пісня, – казав древній історик, –  наше життя було б набагато біднішим».

***

            Мама, матуся, ненька – скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. І справді, час рікою пливе, але вороття назад немає. І скільки не було б нам: 5, 20 чи 50 – завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. І чим більша ваша любов до матері, тим світліше і радісніше життя. 

 

Жартівлива сценка про історію створення родини.

Ведучий. Після того, як до Бога звернувся чоловік і заявив про свою нудьгу, Бог задумався і після короткого роздуму, став створювати жінку

Читець робить крок вперед, продовжує речення. … з кількох яскравих променів сонця,

Читець робить крок вперед. Всіх чарівних фарб зорі,

Читець робить крок вперед. Задумливого смутку місяця,

Читець робить крок вперед. Краси лебедя,

Читець робить крок вперед. Грайливості кошеняти,

Читець робить крок вперед. Ласкавого тепла хутра,

Читець робить крок вперед. Притягальної сили магніту.

Читець робить крок вперед. Він змішав усе разом, а потім додав туди:

Читець робить крок вперед. Холодного мерехтіння зірок,

Читець робить крок вперед. В’їдливості – мухи,

Читець робить крок вперед. Впертості осла,

Читець робить крок вперед. Ревнивості тигриці,

Читець робить крок вперед. Отруйності змії,

Читець робить крок вперед. Дурману опіуму

Читець робить крок вперед. Та безпощадності стихії.

Ведучий. Оформив постать, вдихнув у неї життя. Цю жінку передав чоловікові, промовивши при цьому: «Бери її такою, яка вона вийшла, і не намагайся її переробити, зазнавай щастя з нею протягом життя і терпи муки від неї до самої смерті».

 Відкривається завіса. Доісторичні часи. Печера первісної людини, домашнє вогнище.

Адам. Кохана, люба, мила, чарівна,

           Скажи мені єдина,

           Хто буде дарувати життя.

          А потім доглядати дитя?

Єва. Я.

Адам. Варити, прати, прибирати,

           Сімейне вогнище оберігати?

Єва. Я.

Адам. Постійно радість дарувати,

           Усіх теплом обігрівати?

Єва. Я.

Єва. А ти, мій милий ,неповторний,

         Скажи мені,єдиний

         Хто буде рід наш берегти,

         І множить покоління?

Адам. Я.

Єва. Хто дбатиме усе життя

         Про щасливе майбуття?

Адам. Я.

Єва. Кохати буде до забуття,

         І поруч буде все життя?

Адам. Я.

Ведучий. І так сім раз звучало я , я, Я .

                 Ось так створилася сім’я.

Ведуча. У цій жартівливій легенді про історію створення сім’ї є певна філософія людського життя. З сім’ї, родини ми виходимо у широкий світ, ім’я якому життя. Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша Україна міцна маленькими родинами, сім’ями.

В українських сім’ях так історично склалося, що матір – справжня святиня, берегиня роду, добрий ангел-охоронець домашнього вогнища, той центр, який єднає всю родину. І з часу існування сім’ї саме вона –  жінка, матір своїми молитвами просить Бога захистити від усяких незгод  рідних,  турбується про затишок і комфорт у родині, своїми руками творить обереги для захисту родини.

***

                 Я чую голос матері ніжненький,

                  Вона мені тихесенько співа,

                  А усміх, наче вогник той маленький,

                  Щомить мене ласкаво зігріва.

                 –  Люби, дитино, землю цю прекрасну,

       Люби, дитино, наш чарівний край.

                  Нехай тобі дорогу в даль незгасну

                  Встеляє сонячно розмай.

                  Схилю я голову на плече неньки,

                  Яка теплом усіх нас зігріва.

                  Вслухаюсь в голос матері ніжненький,

                  Вникаю серцем у її слова.

                 Устами матері у пісню колискову

                  Вливаєш ти любов до племені, до краю.

                  І донесе дитя твою таємну мову,

                  І донесе вражіння незатерті

                  Аж до самої смерті.

                  Хоч би забув хто мову та звичаї,

                  Хоч би вже душу й ум чужа земля забрала,

                  Як вчує де тебе, журливу пісню.

                  Скаже: «Матуся так співала».

***

  Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне

Лиш той майбутнє − вивершить прекрасне.

***

    Я − українець сутністю і кров’ю

Моє коріння тут, у цій землі.

Вона моєю живиться любов’ю,

А я страждаю болями її.

Я − українець, цього не відняти,

    В моїй душі співають солов’ї,

Були такими мої тато й мама

І такими будуть правнуки мої.

***

    Як можна забути ту пісню, як мати

Співала малому, коли засинав?

Як можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

    І я припадаю до неї вустами,

І серцем вбираю, мов спраглий води,

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє земля назавжди.

***

Сім'я –  це пам'ять роду, а рід –  запашна гілка у пишній кроні української державності. То нехай же з року в рік, із століття в століття пишно розквітають крони наших плодових дерев, нехай коріння їхні будуть міцними і дужими від діда до прадіда, від батька до сина, від матері до дочки. Дай Боже, щоб кожному роду тай не було переводу. Хай в кожній родині все ладиться, прибавляється, множиться і додається, нехай усміхається радість. Хай чарує всіх ніжність і п'янить любов до матері, до батька, до рідної землі, на якій ми живемо і ростимо своїх дітей.

                                                           Матеріал підготувала Г. А. Чурікова –

провідний методист відділу організаційно-

методичної та культурно-просвітницької діяльності.                                                                                                                  

 

 

 

       

 

 

 

 

 

 

 

 


 
Всі права захищено © 2019
Волинський обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"