СЦЕНАРІЙ
вечорниць на свято Андрія
«Приходьте до хати калиту кусати»
Зала прикрашена як світлиця хати.
Інтер’єр: на задньому плані вікно, у правому куті образѝ,
прикрашені вишитими рушниками, ліворуч піч.
Посеред хати стіл, лави, встелені домотканими килимами.
Піч може бути розмальована квітами, півниками тощо.
Господиня порається біля печі, господар приносить дрова,
кладе на долівку. З обох боків зали (світлиці) виходять юнак та дівчина в
національних строях.
Юнак. У святковий день прекрасний
Спечемо ми калиту.
Поспіваєм, пожартуєм досхочу.
Дівчина. А ми калиту місили,
З ополонки воду носили,
А як балабушки місили –
З усіх криниць носили.
Юнак. Калита, калита,
Ти рум’яна і смачна.
Сьогодні ми прийшли,
Щоб вкусити калити.
Дівчина. Та сьогодні ми тут не господарі (звертається до
господині). Де ви там, тітко Одарко, ми зайшли тільки привітатися з гостями бо не
маємо права хазяювати.
Господиня. Добрий вечір! Правду кажете, скоро молодь зійдеться.
Сутеніє, надходить пора вечорниць.
Господар. Хай здоров’ячко всім буде.
Господиня. Будьмо знайомі. Я – Одарка, господиня вечорниць.
Господар. А я господар – Гриць.
Господиня. Щиро просимо до нашої хати на вечорниці завітати.
Господар. Вечоріє, а ні хлопців, ні дівчат.
У двері стукають.
Господиня. Чуєш, вже ідуть.
Входить гурт дівчат, господиня їх зустрічає.
Дівчина. Доброго здоров’я у вашій хаті.
Господар. І вам доброго здоров’я!
Господиня. Заходьте, заходьте, дівчата. Я на вас вже давно чекаю.
Дівчата підходять до столу,
складають торбинки на стіл, кожна свою.
Дівчина 1. Принесла білого борошна, щоб калита біла була.
Дівчина 2. А я – меду, щоб солодкою була.
Дівчина 3. А я – яйця й мак.
Господиня. Тоді пора піч розпалювати.
Дівчата (разом). Давайте, давайте.
Одна з дівчат іде до печі, інші готують продукти для тіста.
Господиня. Та не забувайте дрова класти тільки навхрест.
Дівчина кладе дрова у піч навхрест,
господиня допомагає розпалити вогонь сосновими скалками,
щоб швидше розгорілося.
Господиня. Гори, вогонь, ясно, спечи калиту красно.
Дівчина 4. Щоб ми її всі кусали і горя не знали.
Дівчина 5. Водице, окропи калиті дорогу від порога до печі, а від
печі до столу, щоб ми були гарні й веселі.
Дівчина 6. Тепер час калиту місити.
Дівчина 7. Але давайте усі разом, щоб швидше було.
Засипають в діжку борошно та усі необхідні продукти.
По черзі місять тісто на калиту, тісто кладуть на стіл.
Дівчина 1. Витворити калиту треба так, щоб вона сяяла як сонце.
Дівчина 2. Я колосочки-промінчики буду виготовляти.
Дівчина 3. А я – вертуни.
Дівчина 4. А я – зубці.
Дівчина 5 (звертаючись до господарів). Скажіть, а чому калиту коржем печуть?
Господар. Кажуть, що у грудні рік тоншає, через те й печуть
коржем.
Кожна з дівчат створює своє оздоблення.
Прикрашають ягодами калини, родзинками, змащують медом
та притрушують маком.
Господиня. В печі вигоріло, пора калиту в піч саджати.
Дівчата подають коржа, калиту господиня саджає у піч.
Молоді господиньки миють руки в мисці.
Господиня цією водою вмиває кожну
дівчину, витираючи
усіх одним рушником, приказуючи.
Господиня. Аби ви були красні та прекрасні як наша калита. Щоб вона
так славно спеклася, як ви потрудилися.
За дверима гамірно.
Дівчина 1. Дівчата, щось грюкнуло за дверима.
Дівчина 2. Та тобі вчулося (стукіт
повторюється).
Дівчина 3. То, мабуть, хлопці затівають щось неладне. Треба
подивитися.
Кілька дівчат вибігають і ведуть хлопця.
Дівчина 1. То він хотів підперти двері, щоб не відчинилися. І вже
до стріхи віника прив’язав.
Дівчата (усі). Давайте
його покараємо.
Хлопець. Дівчаточка, відпустіть мене! Що хочете зроблю, будь-яке
бажання виконаю.
Дівчина. Відгадай загадку: «Поле не міряне, вівці не лічені,
пастух рогатий».
Хлопець. Небо, зорі, місяць.
Дівчина. А ще таку: «Маленьке, сіреньке, а хвостик як шило».
Хлопець (після паузи).
Не знаю. Але, дівчата, не карайте мене, а краще відпустіть. Я вам хлопців
приведу.
Дівчина. Правду кажеш?
Хлопець. Їй-богу, приведу.
Дівчата відпускають хлопця. З тіста, що залишилося,
дівчата приступають ліпити вареники з капустою, грибами,
вишнями, з «дивиною» (секретом).
Дівчина 1. Ось наліпили вареників біленьких, смачненьких,
«цікавеньких» та й запросимо в гості хлопців гарненьких.
Дівчина 2. От якби можна було з м’ясом та шкварочками…
Дівчина 3. Тобі, Катре, аби тільки смачно поїсти. Зовсім забула, що
зараз піст?
Катря. А от і ні, я постила сім п’ятниць підряд, намагалася
очистити свою душу від поганих думок. Вчора працювала весь день аж до вечора і
дуже пізно лягла спати.
Дівчата прибирають на столі, ставлять у піч баняк
з водою на вареники. Господиня час
від часу заглядає до печі,
щоб калита не підгоріла.
Стук у двері, заходить сусідка баба Мотря.
Баба Мотря. Доброго вечора усім, з калитою будьте здорові.
Господар, господиня. І ви, бабусю Мотре, будьте
здорові.
Баба Мотря. Взяла сушене зілля, щоб дівчата наворожили собі долю
щасливу.
Тут можуть бути епізоди: гадання на
зіллі або інше гадання.
Баба Мотря. Дівчата, ви балабушок напекли?
Дівчата (по черзі). Напекли, напекли, але скільки-то сміху було.
Дівчина 1. Ми прийшли по воду рано-вранці до непочатої криниці для
замісу балабушок. Ви ж знаєте, що воду треба в роті принести.
Дівчина 2. А хлопці за нами, та й ну смішити нас. Ми набрали в рот
води, а Петро вивернув кожуха і як почне мекати по-козиному та перед дівчатами
вихилясом ходити.
Дівчина 3. А Антін удав із себе цигана, Семен – жида. Вони таке
виробляли, що хоч-не-хоч розсмієшся і води в роті не втримаєш.
Дівчина 4. Ми стали хлопців просити: «Ідіть собі геть, хлопці. Ми
води наберемо». А вони: «Макітру вареників на стіл – підемо».
Дівчина 5. Ми й погодилися. Їжте вареники, хоч лусніть, води дайте
набрати.
Дівчина 6. То сьогодні прийдеться ще «платити» варениками на
вечорницях.
Дівчина 7. Як би їм підсунути макітру, де багато вареників «цікавинок».
Ото сміху буде! Уявляєте – вкусить парубок вареника, а там…
Дівчина 8. Не треба розкривати таємниць! Досить жартів, сонце лягло
на спочинок, пора сім’я сіяти.
Усі дівчата. Тоді благословляймося.
Кожна дівчина заздалегідь готувала насіння з конопель
і прийшла з ним на вечорниці.
Усі дівчата виходять на ганок (авансцена зліва).
Кожна промовляє тричі та сіє зерном:
Дівчата. Сонце до заходу, а коноплі до сходу (3рази).
Висіявши зерно, дівчата вигукують:
Дівчата (по черзі):
– Андрію, Андрію –
Конопельки я сію,
Підтичкою волочу,
Бо я заміж хочу.
– Дай, доле, знати,
З ким життя мати.
– Щоб наші коноплі до небес сягали,
Щоб наші хлопці до нас навертали!
– Сім’я, що зосталося, повкидаймо за пазуху,
Щоб на той рік заміж вийти.
Здалеку чути гомін парубків.
Хлопець. Дівчата, позичне борони?
Дівчина. Борона у вівсі.
Хлопець. Повиходьте заміж
усі.
Жартуючи, дівчата вбігають до хати.
Господиня прибирає стіл, застеляє вишитою скатертиною.
Стук у двері.
Парубок. Дівчата, пустіть
подорожних до хати погрітися.
Дівчина 1. Хто в таку пору
подорожує? В хаті треба сидіти і калиту їсти.
Дівчина 2. Гарненько
попросіть.
Господиня. Агов, хто такий?
Дівчина 3. Не пустимо до
хати, бо дуже вас багато.
Господар. Годі сперечатися.
Пустіть вже їх до хати та почастуйте калитою!
Баба Мотря. Дівчата, мерщій
закривайте піч, бо то поганий знак, коли на відкриту піч до хати люди заходять.
Дівчата закривають піч, відчиняють двері, запрошують
парубків.
Хата наповнюється веселим гомоном та жартами.
Хлопець 1. Добрий вечір,
господарі! Добрий вечір, дівчата!
Хлопець 2. З калитою будьте
здорові!
Хлопець 3. Який приємний
запах іде від печі. Чи не готовий вже корж?
Господиня. Та вже, мабуть,
давно спікся, а ми ще пана Калитинського не вибрали.
Господиня виймає з печі калиту, кладе на стіл.
Господиня. Дівчата, вбираймо
калиту, хлопцям кортить розпочати забави.
Дівчата вбирають круглий корж кетягами калини, жовтим
осіннім листям.
Дві дівчини виносять на яскравих стрічках калиту на
середину світлиці.
З рук в руки покотилася калита аж на вікно до схід сонця.
Господар. День лягає на
спочинок, а наша калита сяятиме в оселі і наших душах.
Дівчата. Сонце заходить, а
калита сходить (повторюють тричі).
Господиня. От так калита!
Славна та я́сна, на весь світ прекрасна!
Хлопець. Давайте ж її
прив’яжемо і будемо кусати.
Хлопці беруть від дівчат коржа.
Один кінець стрічки закріплюють на гак чи цвях,
що на бантині під стелею. Інший залишається в руках
найвищого парубка:
він буде Калитинським, підніматиме калиту в потрібний
момент,
щоб її важко було вкусити. Інший парубок бере від печі
коцюбу,
дерев’яну лопату і кладе навхрест посеред хати.
Він стає Коцюбинським. Хлопці і дівчата по черзі підстрибують,
щоб вкусити калиту.
Хлопець. Іду, іду калиту кусати.
Дівчина. Ти хто?
Хлопець. Я Коцюбинський. А ти?
Дівчина. А я Калитенко. А ти звідки?
Хлопець. Я з Журивич.
Дівчина. Чого хочеш від нас?
Хлопець. Калиту кусати.
Дівчина. А як її звати?
Хлопець. Сонцем звати.
Усі жартують, сміються.
– А наша калита нам
набила живота.
– А тепер ми її
з’їли і за пером полетіли.
– А наша калита та
й з маком і медом.
– Йди до неї, кусай
її, сторожа не бійся!
– Кусай, кусай калиту,
але засмійся.
– Йди до неї, кусай
її і назад вертайся.
– Як вдалося
відкусити – пару сподівайся.
Останнім витанцьовує собі коня-коцюбу господар.
Хлопець. Дівчата! А що, то
це все?! Більше нічим сьогодні нас не почастуєте?
Дівчина 1. Зараз, зараз, із
цим кусанням ми й забули.
Дівчина 2. Милі хлопці,
просимо сісти,
Вареники будемо їсти.
Вареники не погані
І не завжди у сметані.
Хлопець 2. Дякуємо господині
за теплу хату, а молодим дівчатам – за стіл багатий, а дядькові за свято, де
гостей багато.
Весела забава закінчується поділом калити
для усіх учасників дійства. Частину калити Господар і
Господиня
роздають іншим присутнім на вечорницях.
Сценарій підготувала провідна
методистка
з культурно-просвітницької
роботи
відділу
організаційно-методичної та
культурно-просвітницької роботи
Обласного науково-методичного
центру культури
Терещук О.А.
