Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
Відео
Аудіо
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

«ПРОВІСНИЦЯ СВІТАНКІВ ГОЛУБИХ»2020.12.30 11:47

«ПРОВІСНИЦЯ СВІТАНКІВ ГОЛУБИХ»
 Сценарій, присвячений 150-й річниці від дня народження Лесі Українки

 Відеоролик – фотографії Лесі Українки, її сім’ї, друзів, 
музею-садиби в с. Колодяжне Ковельського району. 

 На фоні музики (фортепіано) на сцену виходить читець. 

Читець: Розтерзана вставала давнина, 
І Леся, 
Юна Леся, 
Як пролісок… 
В кімнаті тиша…
Ген біля вікна 
Стоїть рояль,
Як друг, 
Як вічний свідок
Її страждань, 
Її живих думок, 
Що на папір лягали, 
Як зернини…
І в’ється, в’ється
Спогадів струмок 
Життя і слави 
Доньки України. 

Звучить пісня 
 на слова Лесі Українки, музика Віктора Герасимчука 
 «Горить моє серце». На сцену виходять ведучі.

Ведуча: Великий митець належить не лише своїй епосі. Художні образи, ідеї, переживають автора і стають надбанням поколінь, народів, як і кожного разу прочитують по новому, щоразу відкриваючи свіжі, актуальн пласти закладених думок, почуттів, проблем. 
Ведучий: До митців, що пережили свій час, а їхні твори збагатили скарбницю духовної культури належить наша славетна землячка, талановита майстриня художнього слова Леся Українка. Цього року ми відзначаємо знаменну дату – 150-річчя від дня її народження. 

Читець: Пісень твоїх всевладна течія
Мов човники, слова несе невпинно, 
В століття проростаючи калинно 
Так сонячна Поезія твоя! 

Ведуча: 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському в сім’ї Косачів народилася донечка, якій дали ім’я Лариса. Зовсім маленькою її кликали Лося, а у 5 років вона попросила, щоб її називали Лесею. Родина Косачів була знана волелюбними і літературними традиціями. Батько, Петро Антонович Косач людина прогресивних поглядів, юрист за освітою. Мати – відома українська письменниця Олена Пчілка, людина освічена, енергійна, походила з родини Драгоманових. 
Ведучий: Росла і виховувалася Леся в середовищі демократично настроєної української інтелігенції. Батьки Лесі Українки багато уваги приділяли вихованню дітей (їх було шестеро), їхній гуманітарній освіті, розвивали цікавість до літератури і мистецтва, вивченню мов. Мати намагалася схилити дітей до літературної праці, самостійної творчості, перекладацької роботи. Батько передплачував різноманітні журнали, газети, багато читав дітям, намагався розширити їхній кругозір, ніколи не нав’язуючи власних поглядів. 
Ведуча: Леся виділялася здібністю і старанністю. Була слухняною дитиною, розумницею і чепурушкою, а ще дуже любила співати й танцювати. Весела і жвава вона вигадувала різні забави, імпровізувала театралізовані вистави. Ще одне захоплення Лесі – народні пісні. 
Ведучий: У неділю під вечір недалеко від садиби Косачів збиралися дівчата, співали. Маленька Леся непомітно підсідала збоку і тоненьким чистим голосом підтягувала журливі дівочі пісні про кохання. А коли стала трохи старшою і вже знала нотну грамоту, то записувала тексти і мелодії почутих пісень, а згодом наспівала своєму чоловікові, відомому фольклористу Клименту Квітці, який і опублікував їх. 
Ведуча: Зараз прозвучать старовинні українські народні пісні, записані з голосу Лесі Українки.
 
Вокальний (фольклорний) гурт виконує колядки та щедрівки 

Ведучий: В чотири роки Леся вже читала, у шість невтомна дівчинка сама вишиває батькові сорочку, а перший літературний твір Лесі вірш «Надія» був написаний, коли їй ішов лише дев’ятий рік, а в тринадцять дебютувала в літературі поезія «Конвалія», яку надрукував у Львові Іван Франко. З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя. 

 Пісня та дитячі вірші у виконанні учнів школи: 
слова Лесі Українки, музика М. Довганича «На зеленому горбочку», 
«Літо краснеє минуло», 
    «Вишеньки-черешеньки». 
Або інсценізація вірша 
«Мамо, йде вже зима». 

Ведуча: Дитячі роки майбутньої поетеси минали на Поліссі – Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне. У цьому селі Косачі придбали садибу – невеликий, але затишний будинок, садок, город, леваду. Полісся – край предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Демократичний стиль виховання в родині сприяв зближенню з селянськими дітьми, засвоєнню народних традицій, фольклорних скарбів. 

Читець: І слово Лесі пречисте, 
ніби ранок По воду йде до голубих криниць. 
Тут спогад спить, закутаний в світанок, 
І ловить вітер прядиво зірниць. 

Ведучий: Фольклор та етнографія Волині, які полонили уяву вразливої дівчинки, розбурхали її фантазію, вводили у незвичайний, химерний світ народної міфології. Поринувши у світ народних вірувань маленька Леся одного разу втекла вночі в ліс і перемагаючи страх шукала Мавку. Повірила в неї відразу, як тільки дізналася від матері про цю лісову істоту. «Зачарував мене сей образ на весь вік» – писала Леся Українка. 
Ведуча: Цілком природно, що рідна Волинь, садиба в Колодяжному із джерельним кадубом тамували і фізичні муки і духовну спрагу. Туга за рідним краєм мистецький талант і творча фантазія вилились у справжнє художнє диво «Лісову пісню». 

Уривок з драми-феєрії «Лісова пісня» 
(Сцена Мавки з Лукашем при намаганні Лукаша поранити ножем березу).

 Лукаш грає веснянки
(«А вже весна, а вже красна», 
«Перейди місяцю, перейди місяцю та й на нашу вулицю»). 

Ведуча: Серед широкого світу захоплень та всіма знаного в ній таланту до вивчення мов (Леся знала їх 9), почувала себе вільною і в стихії музики. Навіть один час вагалася, чи не присвятити цілком їй себе. А на думку сестри Ольги Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу і гра її була прекрасною. 

 Звучить (запис) початок «Місячної сонати» Ф. Бетховена. 

Ведучий: Батьки пророкували дочці майбутнє відомого музиканта, але їх мрія обірвалась в той рік, коли лікарі поставили страшний для того часу діагноз – туберкульоз. Із веселої, рухливої дитини вона перетворилася на тендітну хворобливу дівчинку, їй було всього 10 років. Займатися музикою їй було заборонено і велику частину часу дівчинка лежала в ліжку. Болісно вона прощалася з фортепіано, якому довіряла дівочий смуток, радощі і таємниці.

 Виходить читець, виконує твір Лесі Українки «До мого фортепіано». 

Ведуча: Однак, мужня Леся не бажала миритися зі своїм становищем. Друзі і знайомі захоплювалися цією незвичайною дівчиною, її освіченістю, тонким розумом, здатністю мужньо переносити будь-які труднощі. Прогулянки, зустрічі з друзями, читання і літературна праця – все це вимагало від неї величезних фізичних зусиль. Можливо, за це доля нагородила її почуттям, яке надихнуло поетесу на створення чудових ліричних шедеврів. 
Ведучий: Вони познайомилися в Ялті, в 1897 році. Двоє самотніх людей, зломлених важкою хворобою. Він – красивий, стриманий, скромний молодий чоловік, демократ, революціонер, засновник політичних гуртків в Києві та Мінську Сергій Мержинський. Вона – тендітна, худенька, сором’язлива, схожа на зовсім юну дівчину, що втілює в собі силу і мудрість, талант і широку душу – Леся Українка. 
Ведуча: Чим далі тривало знайомство, тим тепліше і щиріше ставилася поетеса до нового друга. З часом вона зрозуміла як їй дорогий і близький цей обережний і розуміючий чоловік, але відкрити йому свої почуття поки не могла. 
Ведучий: Леся намагалася погасити в собі любов, оскільки розуміла, що майбутнього у них немає. Сергій, будучи невиліковно хворим, теж розумів це, він став близьким другом поетеси, дарував їй тепло, підтримку, розуміння. 

 Слова Богдана Стельмаха, музика Богдана-Юрія Янівського 
романс «Не забудь» 

 Відеоролик про Лесю Українку і Сергія Мержинського. 
Інсценізація вірша Галини Кирпи «Незакінчена розмова»,
 пам’яті світлих почуттів Лесі Українки та Сергія Мержинського. 
 Два читці (дівчина і хлопець). 

Читець: – Сергію, вашим чубом вітер грається… 
– А вам по сукні сонечко повзе…
– Он бачите, ясна зоря займається… 
– На світ заповідається уже… 
– Чи я хотіла щось сказати вам, чи просто так, щоб коло вас побути… 
– У вас холодні пальці, мов трава… 
– А ваших вже од холоду й не чути… 
– Які ви квіти любите? Оці? – і простягла пучечок деревію. 
– Так засвітивсь у вашій він руці, а як… то і сказати не зумію. 
– Тут квітів море. І жовті, і червоні, й блідолиці! 
Оно ромен, а он пушить купава… 
Мені усяка квітка мов дивниця. 
Ви знаєте, я раз ішла до вас – 
метелик на руці і дві гвоздики… 
– Ви так несли ті квіти, як слова, 
мов світ – такий просторий і великий… 
– У мене жаль на серденьку засів, 
і так було самотньо, сумно, гірко. 
Такі всі поробилися чужі, 
лиш мріла вдалині блакитна зірка. 
Мені, Сергію, у очах ряхтіло, 
чи сонце то ряхтіло, чи земля, 
чи біла Віла білим полем бігла, 
горянка Віла – посестра моя. 
Стоять у клечанні кущі, дерева. 
Чого тут тільки, людоньки, нема! 
А я ходжу, шукаю дядька Лева, 
і туга моя довга, як зима. 
Я думала тоді: «Переболію, 
немов рукою зніме і мине…» 
О боже мій, та що це я, Сергію, 
усе про себе… Зупиніть мене!.. 
– Ваш милий голос, Лесю, тихо грає, 
а долітає, бачте, до зірок. 
А я сиджу, собі на ус мотаю, 
що не кажіть, а я таки пророк! 
– Ви ще мені нічого не сказали. 
– Я скоро їду. Будете писать? 
– Коли б ви зна… коли б ви тільки знали… 
– І вас на віях сльози чи роса? 
Чи то від жартів ви такі сумні? 
Тоді – пожартували трохи, й годі. 
Я знаю, скільки житиму, мені
ці дні – дарунок, що лежить на споді. 
– Мовчіть, Сергію, ви мої слова 
так легко прибираєте до себе. 
Мені смутної хочеться співать, 
але такої то навряд чи треба. 
Іще мені до Мавки півжиття, 
ще стільки друзів піде і… навіки. 
А літечку не буде вороття, 
хоч і було воно таке велике. 
Хоч і було, неначе в напівсні – 
Зелений Гай, і луг, і Ви… Відтоді
я знаю: скільки житиму, мені
ці дні – дарунок, що лежить на споді. 
…Набрали чебриків. Верталися додому… 

Ведуча: Леся продовжувала писати, і велика частина її прекрасних, ліричних віршів того часу була звернена до Сергія Мержинського. 
Ведучий: Вона вже не приховувала своїх почуттів до коханого: «Друже, мій любий друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама тепер, коли я знаю інше життя ? .. Я бачила тебе і раніше, але тепер я йду до тебе з усією душею, як дитина йде в обійми того, хто її жалує … Тільки з тобою я не одна. Тільки з тобою я не на чужині … » 

Читець: Лист Лесі Українки до Сергія Мержинського “Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами» 

 Звучить романс про кохання 

Ведуча: Леся до кінця свого життя зберегла любов до Мержинського «Любов не знає абсолютної справедливості, – помічала вона, – але в цьому і є її вища справедливість». І навіть потім, коли вийшла заміж, не переставала згадувати про Сергія Мержинського, який покинув свій світ раніше за неї.
Ведучий: Уся творчість Лесі Українки на ниві нашої духовності яскраво свідчить про те, що свобода народу нації була для неї важлива і необхідна, як і свобода особистості людського духу. Треба було мати не тільки природній талант генія, а й відвагу, сміливість бійця, щоб узяти і завдати на тендітні дівочі плечі ваготу цього високого імені – Українка. 
Ведуча: Ціле життя, щоденно, вона жила й творила для майбутньої справедливої і вільної України, освітлюючи своєю творчістю і наше сьогодні. 

 Пісня про Україну

Читець: Та хоч би крила мені солов’їні, 
І воля своя 
Я б не лишила тебе в самотині, 
Країно моя! 

Ведучий: У тузі за рідною землею, в роздумах над історією і долею свого народу, в 1910 році в єгипетському місті Гелуані, в короткому як спалах творчому пориві, за три дні, Леся Українка написала драматичну поему «Бояриня», де на історичному тлі висвітлюється тема свободи і національної гідності людини. 

 Звучить уривок із поеми «Бояриня» 

Ведуча: Ім’я великої Лесі Українки високо підноситься на п’єдесталі величі людського духу. Її полум’яне слово цілеспрямоване в майбутнє і сьогодні стоїть на сторожі правди і свободи. 
Ведучий: І доки з нами наші світочі, доти не згасне в нас світло надії. І торкаємося ми вогню чистого і правдивого слова для того, аби зачерпнути цього вогню і світла, приходимо до джерел життя і творчості геніїв, щоб освятитися живою водою на оновлення, відродження і гідне життя. 

Читець: Вогонь пісень… О ні, він не погас, 
Він гоготить в душі землі твоєї, 
Де люди – віку нашого Антеї, 
Де ти зорею Правди зайнялась. 

Ти йшла в безсмертя з думою про нас, 
На крилах пісні линула своєї. 
І пломеніли ружами ідеї, 
Зерно яких ще висіяв Тарас. 

Вовік преславна будеш, Українко,
Чарівна Лесю, сильна духом жінко, 
Провіснице світанків голубих. 

Крізь років плин і весен вирування, 
Крізь днів новітніх буйне квітування 
В серцях нащадків голос твій не стих. 

 Сценарій підготувала провідна методистка
 з театрального жанру Валентина Недумова
 
Всі права захищено © 2021
Волинський обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"