Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
Відео
Аудіо
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

«Наші обереги»2021.04.19 15:58

Оформлення сцени: на заднику зображено  орнамент вишитого рушника . Зала (світлиця чи інше приміщення) прикрашена кольоровими стрічками. У фойє (на стінах) плакати з народними прислів’ями та приказками взятих із контексту програми.

 

На сцені ведучі

Ведучий: У всіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, буде покараний і Богом, і людьми. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо зрадив свій народ.

Ведуча:Ми вирушаємо у цікаву подорож, де згадаємо українські народні  традиції, які стали оберегами українців і є найбільш пошанованими в житті предків: батьківська оселя, мамина пісня, бабусин рушник, сорочка-вишиванка, писанки.

Вірш «Мої обереги» виконує учасник любительського об’єднання.

Мої обереги

Я на них із ніжністю дивлюся.

Це – скарби, коштовності мої.

Рушничок цей вишила бабуся,

Бачу в нім красу душі її.

Цю серветку мама вишивала,

Цю поличку вирізав татусь.

Цих скарбів у мене є чимало,

І, коли до них я доторкнусь,

Рідних рук тепло в них відчуваю.

Сила в них якась магічна є,

Сила, що мене оберігає

Від незгод, енергію дає.

 

Ведучий: Обереги – наші давні і добрі символи, їхнє коріння сягає глибини століть… У кожному з нас живе образ біленької хати у вишневому чи яблуневому садку. Батьківська хата – це щось найрідніше, одвічне, як життя, як мала батьківщина, як мамині слова в дитинстві. З нею пов'язані найсвятіші спогади і почуття кожної людини.

  Ведуча: Українці завжди з великою повагою ставилися до своєї оселі, адже вважали її не лише «дахом над головою», а осередком свого роду, що береже давні й прекрасні традиції. Не випадково саме рідній хаті присвячено найпалкіші, найніжніші слова наших поетів і письменників.     

   На авансцену виходить старшокласниця

 

Старшокласниця: «… біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристанища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без «можна?» і без «увійдіть!», житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби знову зросло воно, як плід, серед зелені і квітів». Такою бачив українську народну хату Олександр Довженко.

Ведучий: Усе, що наповнювало українську домівку – стіл, піч, мисник, колиска, сволок, покуть –  було пов’язане з певними народними віруваннями та звичаями.

Ведуча: Коли збиралися будувати хату, спочатку випікали чотири хлібини і ставили їх на місце, де згодом мала стояти оселя. Другого дня дивилися: якщо хліб лишався цілим – то недобра ознака. Якщо ж хліб виявлявся кимось поїдений – то це місце вважалося добрим, там можна було будувати оселю, і в ній завжди пануватимуть добробут і злагода.

Ведучий: Вибране місце для нової хати, як і збудований дім, освячували. Вимітали востаннє у старому помешканні й переносили сміття в нове, кликали домовика. Першу ніч у новій хаті залишали ночувати кота, півня чи якусь іншу тваринку.

Ведуча: Коли переходили в нову оселю, першим заносили стіл, покритий новою скатертиною. Старі люди казали, що так можна закликати добробут та статок родини. Окремі елементи цих звичаїв використовують і в наші дні. Вагоме місце у хаті займала піч. Це оберіг тепла і затишку, а вогонь у ній – символ сімейного щастя, оберіг родини. Наші пращури вірили, що полум’я очищає душу від усього злого і недоброго, наділяє її силою та здоров’ям.

Чому мене так вабить рідна хата,

Збадьорює, мов подихом весни?

Бо в хаті тій мене чекала мати

У світлому серпанку сивини.

Звучить пісня «Хата моя,біла хата» музика Анатолія Пашкевича, вірші Дмитра Луценка.

Ведучий: Оздоблення української хати не мислили без рушників,скатертин,килимів, ряден, налавників, ліжників, постілок. Український рушник… На ньому вишита доля нашого славного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість і біль, щастя і горе. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні. Рушник супроводжував людину протягом усього життя від самого народження. Він був і оберегом, і молитвою, і засобом спілкування з предками.

Ведуча:  Мовознавці стверджують, що і саме слово «рушник» походить від слова «рушати». Проводжаючи сина в дорогу, мати замотувала йому хлібину у сувій білого полотна і перехрестивши, казала: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І це полотно оберігало юнака від лиха і нещастя, нагадувало йому про тепло рідної домівки, що чекає на нього. Звичай дарувати рушники в дорогу  існує й досі.   

Ведучий: За призначенням рушники розрізнялися на побутові (утирачі, утиральники), рушники для прикрашання (кіпкові), які розвішувались над віконними отворами та у простінках між вікнами, рушники обрядові.

Ведуча: Є народна приказка: «Не надовго рушничок на кілочку». Колись у хаті замість вішаків вбивали у стіни кілочки. Рушник-утирач служив для утирання рук і, звісно, довго служити не міг. Так і виникла приказка про будь-що, чого неможливо було зберегти новим, цілим чи надовго.

Ведучий: Рушник – оберіг української хати. Недаремно народ склав такі прислів’я: «Рушник на кілочку – хата у віночку», «Хата без рушника, що родина без дітей».  Рушники  були невід’ємною частиною важливих родинних свят і обрядів. Ними приймали немовля на світ. Рушником зустрічали гостей. Ним проводжали у вічність.  

Ведуча: По всій Україні був поширений звичай покривати рушниками хліб на столі. Ним покривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. Гарний був звичай використовувати рушник на будівництві житла. Коли стіни були готові (викладені), вгорі у кутку вішали рушник.

 Ведучий: Рушниками дівчина пов’язувала старостів під час сватання, на рушник ставали у церкві під час вінчання, на ньому батьки підносили хліб-сіль,  у рушнику тримали образи, з якими молоді йшли до церкви вінчатися. По всій Україні склалися місцеві традиції прикрашання хати рушниками.

 Ведуча:  Перш ніж прозвучить усім відома «Пісня про рушник», зверніть увагу на рушники: (звертає увагу присутніх на виставку рушників) старовинні,сучасні, яскраві, збережені нашими односельчанами і вишиті учасниками любительського об’єднання. Серед них є багато весільних. Вони зберігаються як сімейна пам’ятка від бабусь до онуків. Нехай ця пісня перенесе нас у дитинство, до батькової оселі і принесе лише добрі і приємні спогади.

 

Звучить «Пісня про рушник» музика П. Майбороди, вірші А. Малишка.

Учасниця любительського об’єднання читає вірш.

 

Цим рушникам вже літ і літ!

Моя їх мама вишивала,

Щоб став добрішим білий світ

У кожен хрестик серце вклала.

 

З тих давніх пір до цих часів

Вони цвітуть над образами.

Відбиті в маминій сльозі

І скроплені її сльозами.

 

Бувало всього на віку –

І сірі дні, і дні погожі…

Зозуля кликала: ку-ку!

І буйно квітли пишні рози.

 

Сумне й веселе вишиття,

Літа печальні – нитка чорна…

І мамине усе життя

На рушниках читати можна.

 

Ведучий: У народі кажуть: «Сорочку одягай  – маму, тата звеселяй, від хвороб її носи і здоров’я бережи». Вважалося, що сорочка, усі краї якої оздоблені вишивкою, має оберігати від нещастя, відганяти від людини злі сили.

Ведуча: Улюблений колір для вишиванки червоний (черлений), який вважається головним оберегом від лиха. Червоною вишивкою обов’язково прикрашали комір та рукава сорочки, ці місця – найвразливіші для темних сил. Жіночий одяг оздоблювався надзвичайно гарно. Барвисто вишивана сорочка серед усіх елементів старовинного одягу має мальовничий вигляд, нагадує букет живих квітів.

 

Звучить пісня «Два кольори» вірші Дмитра Павличка, музика Олександра Білаша

 

Ведуча: Жіночі сорочки у всіх місцевостях України діляться на два типи: «додільна сорочка» (до самого долу), яка шиється з одного шматка полотна, і «сорочка з підтичкою», горішня частина сорочки шиється з тонкого полотна, а долішня – з грубшого. У сорочці для старшої жінки комір і пазуху не вишивали. Надбання народної мудрості про сорочку дуже яскраві: «Рукава, як писанка, а личко, як маків цвіт», «Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті», «У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня».

 

 

Вишиванка

Вишивала сорочку мати,

Край вікна на стільці сиділа,

Та виносила часто з хати,

Щоб сорочка,мов сніг,біліла.

 

До схід сонця ішла полями,

 Набирала ниток в долині.

Їй клубок, межи трав, з шовками,

Явір гіллям котив червоний.

 

Брала мати нитки-проміння,

Полоскала у росах чистих

Та, поклавши їх на коліна,

Заспівала про шлях тернистий.

 

Довгі звуки в нитки вростали,

Проникали в квітки й листочки,

Розквітать на машинці стали,

Коли кінчила шить сорочку.

 

Вишивала її весною

Голубими струмками неба,

Щирим серцем і добротою,

Бо дитині в дорогу треба.

 

Гей, сорочку я цю надіну,

Поміж люди у ній пройдуся.

Полотно – з весняної пісні,

Квіточки – з доброти матусі.

 

Ясна вишивка – даль і луки,

Тополині думки співучі,

Сльози радості і розлуки,

Ночі зоряні, невсипущі.

 

Незрадлива любов до сина,

Ніжна ласка.

У нитці кожній –

Зачарована Україна.

Ведучий: Сидячи над сорочкою чи хустинкою протягом кількох днів або й тижнів, дівчина чи жінка багато передумувала про того, хто її носитиме, про нього і про своє життя. Ось чому ці вироби мають не лише ужиткове, а й символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій. Популярна вишиванка і в наш час. В Україні нараховується близько ста технік вишивання (вишивки).

Ведуча: Символом дівочої краси, працьовитості, охайності була дівоча коса. Недарма скарбниця народної мудрості багата легендами, піснями, висловлюваннями та промовляннями, присвяченими дівочій косі.

Ведучий: З дівочою косою пов’язано багато різних повір’їв. Якщо дівчина народжувалася з довгим волосячком, то казали, що в майбутньому на неї чекає життя в багатстві. До річного віку дитя не можна було стригти. У рік дівчинці влаштовували так званий «обряд перших пострижин». Здійснював його хрещений батько. Одне пасмочко мама залишала обов’язково на пам'ять. З того часу дівчинка уже не стригла свої коси, а мати пестила їх з любов’ю: мила в духмяних травах, розчісувала, прикрашала стрічками.

Щоб коса моя була густа та пишна,

Мила її мама в барвінку й любистку.

Щоб волосся сонечком сіяло,

Шавлію й ромашку додавала.

Щоб росла коса міцна й красива,

У кропиви мама сили попросила.

На голівку калиновий цвіт поклала –

Щоб мене щаслива доля не минала.

Ведуча: Вважалося великим нехлюйством і неповагою братися до будь-якої роботи з розпущеним волоссям. Тому перш ніж з’явитися на людях, дівчина обов’язково ретельно заплітала косу, бо знала: «Яка коса – така й краса», «Подивись на косу, а подумай про господиню». Дівоча коса охороняла від злого людського ока, від незгод, чарувала парубків і женихів.

Ведучий:Багато чудових приказок та прислів’їв було складено про дівочу косу:

Дівчина з косою, як трава з росою;

Нема коси – нема краси;

Дівка без коси – що кінь без гриви;

Де дівка з косою – там хлопці юрбою;

Коса – дівоча краса;

Не вари борщу, доки не заплетеш косу;

Косу збережеш – щастя знайдеш.

Ведучі пропонують присутнім дівчаткам з косою розплести їх, та невимушено оголошують конкурс «Найдовша і найкраща коса». За результатами конкурсу усім учасницям юнаки дарують гребінець, а переможниці – цінний подарунок.

 

Звучить пісня вірші Михайла Ткача, музика Олександра Білаша «Ой не ріж косу»

Перед глядачами юнак і дівчина, учасники любительського об’єднання.

 

Юнак

Одвічну мудрість, що не відає часу,

Нам передав народ в обрядах і повір’ях:

Тож збережи тих звичаїв красу,

Щоб відтворить її у нових поколіннях.

Дівчина

І пам’ятай свій рідний оберіг –

Без пам’яті нема народу.

Примножуй все, що пращур твій зберіг, –

Народну мудрість – берегиню роду. 

 

Усі учасники заходу та запрошені гості виконують відому пісню «Вишиванка» вірші Миколи Сингаївського, музика Володимира Верменича.

 

 Матеріал підготувала  Ольга ТЕРЕЩУК,

провідна методистка

з культурно-просвітницької роботи

відділу організаційно-методичної та

культурно-просвітницької роботи

Обласного науково-методичного

центру культури


 
Всі права захищено © 2021
Волинський обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"