Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
Відео
Аудіо
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

«Свіча пам’яті»2021.05.27 16:05

22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війні в Україні, день віроломного нападу фашистських військ на територію України та Білорусі. Це день вшанування десятків мільйонів людей, які загинули в роки Другої світової війни. Це день поминання полеглих у боях солдат, а ще більше – мирних людей різних національностей, які загинули під бомбами, від хвороб, голоду, холоду, у концтаборах.

          З 1962 року було прийнято вважати кожну другу неділю вересня Міжнародним днем пам’яті жертв фашизму. Цей день був визначений саме у вересні, тому що на цей місяць припадає дві дати, пов’язані з Другою світовою війною, – день її початку і повного завершення.

 День скорботи та вшанування пам’яті жертв Другої світової війни в Україні належить до основних державних дат. У цей день ми згадуємо подвиги воїнів, котрі завжди мають бути пошановані суспільством. Світлою сторінкою в історії світу є перемога над гітлерівською Німеччиною та її сателітами. У роки Другої світової війни радянські воїни разом із союзниками з Антигітлерівської коаліції врятували народи світу від нацизму.  

          Немає і не могло бути країни, яка б виграла від правління нацистів чи фашистів, немає такого народу, який би збагатився матеріально або духовно в результаті їхнього володарювання.  Ідеологія нацизму принесла руйнування як тим, хто її породив, так і тим, хто їй протистояв. Вісім десятиліть тому нацистську машину запустили фашисти, плануючи завоювати всю Європу. Солдати різних національностей билися пліч-о-пліч на фронтах Другої світової війни.

          Наші земляки воювали по всьому світу. Український слід залишився на полях головних битв на інших фронтах Другої світової війни: Вестерплятте, Дюнкерк, Монте-Кассіно, Нормандія, Маньчжурія. Не менш, як 100 тисяч українців у складі Війська Польського стали на боротьбу із нацизмом у вересні 1939 року і не менше 8 тисяч з них загинуло. Близько 130 тисяч перебували в арміях Великої Британії, Франції, Канади та США.

          Українська повстанська армія, від часу створення у 1942 році і до часу відступу нацистів з теренів України наприкінці 1944 року, брала активну участь у боротьбі проти німецької окупаційної системи, завдавши їй значних втрат.

          У тій трагедії наша держава має свій особливо скорботний рахунок незліченних людських втрат. Україна входить до числа країн, найбільш постраждалих у роки Другої світової війни – як від воєнних дій, так і від військових злочинів. Ця війна, за різними оцінками, вартувала Україні від 8 до 10 мільйонів життів.

           З України до радянських військ було забрано понад 9 млн осіб, 1,7 млн мешканців України повернулися з Червоної армії інвалідами. Серед 3,28 млн осіб, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, майже 2,2 млн. українці.  Із 1941 по 1945 роки населення УРСР скоротилося із 41 млн до 27,4 млн осіб.  

Близько 2,5 млн наших співвітчизників за бойові та трудові подвиги були відзначені орденами та медалями. За виняткову мужність 2 тисячі з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Тричі Героєм став прославлений Іван Кожедуб, двічі Героями – ще 32 українця. Першим прапор Перемоги над Рейхстагом встановив наш земляк – Олексій Берест. Багато вихідців з України займали чільне місце у командуванні Червоної армії.

Історія розпорядилася так, що акт капітуляції Японії 2 вересня 1945 року в Токійській затоці на борту лінкора «Міссурі» від імені СРСР підписав 40-річний генерал із села Косинівка, що на Уманщині, Кузьма Дерев’янко.

Український народ зробив величезний внесок у перемогу над нацизмом та, водночас, став одним із найбільш постраждалих народів у Другій світовій війні. Усього СРСР у роки війни втратив 16,2 млн військовослужбовців, близько 4 млн з них були вихідцями з України. Також українці воювали з нацистами в радянських партизанських з’єднаннях, загонах французького, югославського, словацького опору. Близько 50 тисяч українців брали участь у війні в лавах канадської, американської, австралійської, британської армій. Мільйони ровесників різних національностей та віросповідань залишилися на полях битв (фронтів). Їх діти залишилися сиротами. У спадок – пожовклі листи-трикутники. Як прояв пошанування – холодні написи на обелісках.

У новоствореному міфі кремлівської пропаганди про Другу світову війну українцям відводилася роль молодшого брата, який зумів «визволитися з допомогою великого російського народу».

Питання війни і миру сьогодні знову перебувають на першому місці міжнародного та європейського порядку денного. Російська Федерація, цинічно розтоптавши міжнародне право, анексувавши Крим та розпаливши збройний конфлікт на Донбасі, сьогодні знову руйнує систему європейської та світової безпеки. Зухвала російська агресія становить загрозу не лише для України, а й для всього цивілізованого світу, його безпеки і стабільності.

Наші Збройні Сили, Національна гвардія, прикордонники, силовики заслужено успадкували військову славу тих українців, які під час Другої світової війни захищали Вітчизну у лавах Червоної армії.  Тепер у всіх нас з’явилася єдина мрія про мир і бажання, щоб згадки про військові дії залишилися тільки на шпальтах газет. Нові реалії сприяли появі нових творчих форм, співзвучних часу.

Працівники клубних закладів, осередки громад мають активно спрацювати, щоб належним чином пошанувати подвиг українського народу, конкретно ветеранів, які воювали на усіх фронтах у Другій світовій війні. Українці відстояли право на життя не лише свого покоління, а й тих, хто мав прийти згодом – синів, онуків, правнуків.

Зважаючи на те, що останні 5-6 років уся країна – це зона тривоги та оборони, робота клубних закладів, в основному, спрямована на підтримання патріотичного духу майбутніх військовослужбовців. З цією метою клубні заклади спільно з громадами організовують благодійні акції, як для підтримки воїнів української армії, так і сивочолих ветеранів Другої світової війни. Тому важливими і цікавими будуть зустрічі трьох поколінь за участі воїнів УПА, ветеранів Другої світової війни, воїнів інтернаціоналістів, демобілізованих учасників АТО та ООС, вечори-спогади очевидців подій. Дотримуючись карантинних вимог можна проводити такі зустрічі за «круглим столом» з обмеженою кількістю глядачів та учасників.

Сьогодні виникає потреба  у формуванні особистої відповідальності молоді за долю держави та українського народу, виховання поваги до ратних подвигів Другої світової війни та останніх подій на Майдані та Сході України.

Напередодні (у дні) відзначення пам’ятної дати можна організувати кінопоказ хронікально-документальних фільмів про Другу світову та російсько-українську війни з демонстрацією фільмів «Схід і Захід разом», «Діти Донбасу», «Лист солдатам», «Діти АТО», «Есе про Крим».

Про подвиги бійців-захисників можна розповідати на вечорах вшанування «Ви мали в серці мужність і любов та вірили у перемоги час», «Пам'ять про вас в нашім серці жива», «Болючі сторінки історії». Керівництво громад організовують мітинги, мітинги-реквієми, покладання квітів до Меморіалів Слави, меморіальних дощок та стелл «Вони загинули за Україну», «Всіх сліз земля ще не ввібрала», «Вклонися подвигу солдата», «Запалімо свічку пам’яті», «Хвилина мовчання пекуча й терпка».

Сценарій тематичного вечора «Не згасне пам'ять і вічна слава» або «Волинь: cторінки історії» бажано збагатити краєзнавчими матеріалами про участь земляків у Другій світовій війні, про визволення свого району, міста, села, згадати інших героїв свого краю. Рекомендуємо долучити фото- та кінодокументи, використовуючи відеопроектор. До участі у тематичному вечорі запросити молодь, майбутніх призовників. Розкрити тему такого дійства допоможуть акції «Тих днів у пам’яті не стерти і сьогодні», «Вічно жива пам'ять», «Діти наших героїв», які можна розмістити у фоє клубного закладу, наповнити її світлинами та документальними матеріалами того періоду. Доречно організувати зустріч з представниками пошукових загонів, місцевих краєзнавців, що продовжують досліджувати досі не вивчені сторінки історії, надати їм слово.

Можна перейняти досвід ковельчан, які у дні пам’яті жертв Другої світової війни проводять Народне Віче за участі представників місцевої влади, духовенства, політичних партій, громадських організацій, учасників воєн, учнівської молоді, аби згадати пам’ятну подію і вшанувати загиблих.

На прикладі роботи клубних закладів Іваничівського району, міста Нововолинська за фінансової допомоги благодійників, як прояв великої поваги організувати «Візити шани», «Доброго ранку, ветерани», акції «Квіти – ветерану».

Яскравим акцентом можуть бути виставки дитячих робіт вихованців художньої школи, присвячені захисникам України або ж фотоекспозиції, присвячені воїнам-землякам.  

_____________________________________________________________________

 

Схилися над могилами солдатів

За Батьківщину у боях вмирали

Однаково — дорослі і малі...

За довгі роки ще не розшукали

Усіх могил солдатських на землі.

 

Розкидані вони у чистім полі,

Десь при дорозі, у розмай-траві...

Могил отих не обминай ніколи:

Поховані у них — для нас живі!

 

Там сплять навічно воїни-солдати,

Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини,

Їм не судилось весен зустрічати,

Тих, що стрічаєш ти після війни.

 

Там сплять твої ровесники-орлята:

Тепер уже були б із них орли!

Схилися ж над могилами солдатів,

Що у боях за тебе полягли.  

                                     Марія Познанська

____________________________________________________________________

Ми чуємо це щоденно,

Та вдумаймось у тишу втрат:

Чому висота безіменна?

Чому невідомий солдат?

І хай як далеко від дому

Бійця не сховала зима,

Солдатів нема невідомих –

Батьків невідомих нема!

_____________________________________________________________________

 

«Ветерани»

Кривавим сном одкорчилась війна.

Літа зарубцювали давні рани…

Під кулями ворожими сповна

За тишу заплатили ветерани.

В атаки йшли вони не ради нагород,

Поранені страждали в медпалатах –

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

В чужих краях, в запеченій крові

Вони ще юні падали в катрани…

Пригадують дороги фронтові

І вбитих побратимів ветерани.

Вернулися живі з полків і ран

І мир подарували рідним хатам –

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посѝвілим солдатам.

З медалями вони й без нагород

Стрічають один одного, як брата…

За світ життя завдячує народ

Полеглим і посѝвілим солдатам.

З роками їх все менше у строю,

Та йдуть першопроходцями в бурани…

І трудяться звитяжно, як в бою,

З синами молодими ветерани.

                                        Дмитро Луценко

 

Тієї пам’ятної  червневої пори, як і завжди, догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, пив теплу росу із трав та замріяно слухав останні звуки грайливої скрипки, баяна, гармошки…

          То випускники шкіл 1941 року танцювали свій останній шкільний вальс. Вони не знали, що через декілька хвилин, о 4 годині ранку 22 червня їх закружляє кривавий танок війни, який триватиме 1418 днів і ночей.

_____________________________________________________________________ 

 

Ми схиляємо голови перед пам’яттю дідів і прадідів, батьків, друзів, рідних.

 

Уклонімося тим, хто поліг у бою,

Хто прикрив рідну землю собою.

Свято мужності й радість велику свою

Розмішаєм живою сльозою.

 

Цього дня по всій Україні ми схиляємо в жалобі голову перед пам’яттю загиблих у роки воєнного лихоліття, захищаючи кожен клаптик рідної землі, рідної домівки. Чорною тінню фашистської навали, димом згарищ, громом вибухів звалився на міста і села України день 22 червня 1941 року. Ціна цього дня для українців – життя мільйонів наших співвітчизників. 

 

Вклонися, моя Україно,

Тим людям величним і скромним,

Що в назвах фронтів титанічних

Пронесли наймення твоє.

Ти словом достойним розкажеш

Своїм поколінням, потомкам,

Чому їм навічну пошану

Твій вдячний народ віддає.

_____________________________________________________________________

 

Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б не пролилась кров українських солдатів, де б не проявилась їхня могутність і відвага, адже кожен знав, що він захисник рідної землі, свого народу.

            Глибокий слід залишила війна на землі, а скільки солдат у землі положила. Близько 4 млн українців загинули у боях на усіх полях битв. Скільки горя, мук, життів людських за цими цифрами. Лише на території України в руїни і згарища було перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття.

          Кілька місяців по території Волині проходила лінія фронту, велися запеклі бої, земляки накопичували сили, щоб завдати нищівного удару окупантам і викинути їх геть з території області та України.

___________________________________________________________________          Донині не стихає в серцях людей біль втрат. Чим можна виміряти горе родин, що втратили в боях своїх синів і дочок, свою любов,свою надію?

 

Скільки їх на полі бою впало,

У вічнім сні спиналася душа.

Молився світ, земля уся стогнала

І кожне слово гіркло, як сльоза.

Роки війни – як рани, що не гояться.

Із тих світів лелеченьки летять

До наших днів. І спогадом, і болем

Так незагоєні в серцях ятрять.

Хай наша пам'ять буде рушниками

У їхню вічність, у безсмертя днів

І білим дивом цвіту над гілками,

І чистим небом в рідній стороні.

_____________________________________________________________________

          Згадаймо тих, кого не буде серед нас в урочистий і скорботний день пам’яті тих, хто не пройде у поріділих колонах сивочолих ветеранів, хто не з’явиться на журливе зібрання бойових побратимів. З глибокою скорботою і вдячністю схилімо голови перед мужністю, перед пам’яттю тих, кого навічно забрала війна.

 

Голови низько в скорботі схиляємо,

Вас не забудемо,

Вас пам’ятаємо.

І обіцяємо вічно, завжди

Пам'ять про вас берегти.

_____________________________________________________________________

           Ще і ще раз хочеться віддати данину подяки тим людям, які не тільки пройшли дорогами Другої світової війни, а й звалили на свої плечі всю тяжість відбудови і налагодження життя понищеної держави. Пам'ять про ті страшні та славетні роки жива.

 

Як дим, гірчить нам материнська сивина.

Щемлять їм очі хусточкою втерті.

І отого проклятого – війна

Не викреслити з пам’яті до смерті. 

 

          Одну в нас долю мали матері і солдатські  вдови… У житті вони зазнали немало гіркоти, несли безумовно тягар чоловічий на мирному фронті, були без зброї, а в народі – просто солдатські вдови. Ох і важка та доля вдовина… Вона і сіяла, і жала, і буряки вирощувала, солому скиртувала, а бувало і в  плуг впрягалася…

_____________________________________________________________________

 

 Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни,

Та червень знов і знову нагадає

Як із життя ішли його сини.

 

          Ніщо на землі не проходить без сліду. Зерно проростає колосом, насіння –  деревом. Воїн залишає по собі пісню і славу. Пам'ять про героїв закликає нас до відповідальності. Звіряймо з подвигом героїв кожен крок нашого життя.

 

Вклонися, моя Україно,

Тим людям величним і скромним,

Що в назвах фронтів титанічних

Пронесли імення твоє.

Ти словом достойним розкажеш,

Чому їм одвічну пошану

Твій вдячний народ віддає.

          Пам'ять про війну – це пам'ять серця. Цю пам'ять несуть у вічність нові покоління, схиляючись у шані перед своїми дідами і батьками, живими і полеглими, перед усіма солдатами Другої світової війни.

Ми, нащадки тих славетних героїв-переможців вдячні їм за мужність і героїзм. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями патріотичних цінностей, продовжувачами ратних традицій.

_____________________________________________________________________

 

Називаємо імена і вшановуємо у цей день тих, хто не повернувся з полів війни, чиє життя обірвалося в запеклих боях  Другої світової війни (Зачитують імена загиблих).

          Сьогодні і назавжди молоде покоління береже пам'ять про всіх, хто відстояв Україну в тій смертельній війні.

          Запалімо свічки пам’яті за кожного воїна, який не дожив до мирних днів. Нехай спокійно і тепло буде його душі від цього маленького світла.

(Діти виходять на авансцену із запаленими свічками у пам'ять загиблих)

 

Схилімо голови низько,

Щоб шану героям віддати,

У бронзі солдати, ніби завмерли –

На вічних постах стоять обеліски.

_____________________________________________________________________

 

 

Не всі повернулись солдати додому

І пам'ять про загиблих нам душі пече.

Пропонуємо всім встати, героїв згадати,

Разом помовчати плече в плече.

(Хвилина мовчання)

 

В молитві щирій обіймаю світ,

Як небо обіймає ясні зорі.

Даруй моїй країні мирних літ,

Даруй моїй країні щастя-долі.

Хай мати не бачить смерті сина,

Хай дівчина не плаче за коханим,

Хай батько зможе виростить дитину,

Хай прийде мир на нашу Україну.

 

Музичні номери

«Степом,степом…» музика А. Пашкевича, слова М. Негоди;

«Синові» музика А. Пашкевича, слова В.Симоненка;

«Про матір» музика О. Морозова, слова Б. Олійника;

«Козачка» музика В. Татарченка, слова А. Демиденка;

«Журавлі» музика Я. Френкеля, слова Р. Гамзатова;

«Смуглянка» музика А. Новікова, слова Я. Шведова;

«Мамина вишня» музика А. Шашкевича, слова Д. Луценка;

«Ветерани» слова і музика Є. Палюха;

«День звитяги» музика Д. Тухманова, слова В. Харитонова;

«Нам потрібна одна перемога» слова і музика Б. Окуджави;

«Солдатська пам’ять» музика В. Кучеренка, слова І. Стрічана;

«Чого прощалися з синами» слова і музика С. Кривенького;

«Перемога» слова Юрія Рибчинського, музика А. Нікколо;

«Ми поклонімось, люди, цій землі» музика І. Васіної, слова Н. Шугніло.

 

Матеріал підготувала  Ольга ТЕРЕЩУК,

провідна методистка

з культурно-просвітницької роботи

відділу організаційно-методичної та

культурно-просвітницької роботи

Обласного науково-методичного центру культури

 
Всі права захищено © 2021
Волинський обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"