Особливо цінним оберегом в Україні був і є український віночок. Наші
предки були впевнені, що саме українські віночки наділені великою магічною
силою і можуть вплинути на наше майбутнє та управляти нашим сьогоденням.
Український вінок з давніх часів був обов'язковим елементом на
додаток до національного українського костюма. Він вважався символом
довговічної любові і нескінченності роду. Для українки вінок символізував
дівочу красу і честь. Наші давні предки вважали, що навколишній світ вони
сприймають саме головою і можуть на нього вплинути. Тому одягаючи різні головні
убори, в тому числі й українські вінки, намагалися захистити себе від зурочення
та інших чар і прокльонів людей зі «злим оком».
Українці здавна вважали, що вінок це не тільки краса, а й захист від
пристріту і всякої нечистої сили, тому й називали його «знахарем душі». Також
наш український вінок має надзвичайну силу, бо знімає біль і вберігає від
тілесних ран і від ран душевних, а також береже силу. Згідно легенди, вінок
треба було берегти, бо втрата вінка символізувала біду і великий сором.
Збереглося безліч переказів про магічну силу українського віночка –
оберега українських дівчат: віночки залишали на горищах і на деревах, щоб
уберегтися від блискавок, залишали під першим снопом для збільшення подальшого
врожаю, підкладали в гнізда до квочки, клали в колиску новонародженої дитини,
ховали під одяг, щоб захиститися від відьом, а ще вішали в полях і на городі.
Існувало повір'я про те, що прибиті на дверях українські вінки дарують всій родині
міцне здоров'я на весь рік.
Дівчата вмивалися водицею з мокрого віночка для ясної краси і міцного
здоров'я, а чоловікам українські віночки давали як оберіг в тому випадку, якщо
вони йшли з дому на війну. Вінок, сплетений із штучних квіток і ниток часто
одягали на капелюх нареченому – щоб оберігав від наврочення. В процесі плетіння
вінка-оберега на любов, багатство, щастя і дітородіння в український вінок
вплітали цибулю і часник, стрічки і персні, хлібне колосся та солодощі, а також
особливі трави – «чар-зілля».
Етнографи виділяють більше 70 різновидів українського вінка. Їх
поділяють на вікові, обрядові, ритуальні та магічні. Вікові віночки плели
відповідно до віку дівчинки, дівчини чи жінки. Коли дівчинці виповнювалося три
рочки, мама плела їй перший український віночок з чорнобривців, незабудок,
ромашок і барвінку.
Кожна з квіток мала лікувальні властивості для діток: чорнобривці
захищали від головного болю, барвінок і незабудки розвивали хороший зір, а
ромашка заспокоювала серце. А ще ромашка додавалася у вінок для того, щоб
донька мала ясний розум, чисті думки і берегла честь.
Коли дівчинці виповнювалося рівно чотири роки, то їй плели інший
український вінок, в основі якого були незабудки, ромашки, чорнобривці та
барвінок, а ще в нього вплітався безсмертник, гілочка багна та листя
яблуні.
А коли дівчинці виповнювалося рівно шість років, то в український
віночок вже можна було доплітати мак, який забезпечував хороший здоровий сон і
зберігав розум. Також у вінок для дівчинки шести років уплітали волошки.
Для семирічної дівчинки сплітали український вінок з семи різних
квіток: незабудки, волошки, ромашки, чорнобривці, мак, безсмертник та барвінок,
додаючи цвіт яблуні.
Для дівчинки, якій є 8 років плели український віночок з волошок і
ромашок, і вже можна було вплітати будь-які квіти додатково.
З тринадцятирічного віку вже всі традиційні вінки мають назви і
значення, так само в кожен вид українського вінка вплітаються певні
квіточки.
Вважалося, що саме в 13 років для дівчини приходив час Вінка Кохання
і їй плели особливий віночок. В основі такого вінка були квіти ромашки, що
символізують доброту, ніжність і юність. Серед ромашок вплітали квіти яблуні
або вишні, а над чолом кріпли квітуче гроно червоної калини. Між квітами також
вплітали вусики хмелю (символ гнучкості та розуму), щоб усі бачили, що дівчина
і красива, і розумна. Ясна річ, що для дівчат такий український вінок Кохання
був найголовнішим.
Віночок Надії дівчина плела в тому випадку, якщо її хлопець все ніяк
не наважувався з нею одружитися і не засилав сватів. Такий віночок складався з
волошок і квітів польового маку, і його потрібно було власноруч одягнути на
голову своєму милому обранцеві. У давні часи вважалося, що вінок Надії відразу
ж позбавить хлопця сумнівів і нерішучості!
Вінок Відданості дівчата плели з волошок, а поміж ними заплітали
квітучий любисток.
Існував також і Вінок Розлуки, який дарувався хлопцям і чоловікам, що
йдуть на заробітки або на війну. Ще вінок Розлуки дівчина вручала хлопцеві,
який її розлюбив і почав зустрічається з іншою. Основою таких вінків були квіти
первоцвіту, які символізували недовговічність, і верес, що символізує
безнадійність і самотність.
Коли дівчина давала згоду вийти заміж за хлопця, що до неї сватався,
вона за традицією одягала йому барвінковий вінок.
Після народження свого первістка жінка плела вінок із троянд і
прикрашала його зеленим листям. Люди бачили такий вінок – і вітали її, бажали
міцного здоров'я і щастя її дитинці.
Сьогодні питання національного відродження особливо актуальне, адже
побудова сильної сучасної незалежної держави неможлива без міцного
національного фундаменту, значною складовою якого є історично сформовані
національні символи.
Оспіваний у піснях та оповитий легендами, український вінок має
багатовікову історію. Вперше про вінок згадується за часів шумерської культури
– ХІІ-ІІІ ст. до н.е.
Нащадки шумерів залишили наступним поколінням чимало символів, серед
яких міфічний знак богині Інанни – Іштар, що означає «ясне небо». Складається
він з вінка-кола і вплетеної в нього стрічки, що створює два кінці, а також із
шестипроменевої зірки в центрі.
Цікаво, що такий самий знак зображений на саркофазі Ярослава Мудрого
в Софії Київській (ХІІ ст.). Дослідники вважають, що український вінок — це
спрощений знак Інанни, немов побажання мирного, ясного неба над головою того,
хто його носить, оберіг від злих сил та нещасть.
У часи Античності вінок вважали символом щастя і таланту. Ним
увінчували переможців, під час проголошення промов його вдягали оратори, ним
прикрашали священні предмети. Був вінок і символом скорботи. Наші предки
розуміли, що основна частина тіла людини, якою вона розуміє світ і впливає на
нього, — це голова, тож створювали для неї вінки-обереги, які берегли від
зурочень та недобрих чар. Не дивно, що на стародавніх зображеннях жінки-Богині
вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та віття.
Відомий етнограф Олекса Воропай писав: «У плетенні вінків нашими
дівчатами досягнено не меншого мистецтва, ніж у вишиванні, тканні та мереживі».
Цікаві та відмінні від інших регіонів традиції вінкоплетіння побутували на
Волині.
До найпростіших і найдавніших – належать звиті вінки. Їх виготовляли
із живих квітів. Популярними були й вінки-обручі, які займали важливе місце
серед дівочих святкових головних уборів. Основу такого вінка становив обруч,
який у ХІХ – на початку ХХ ст. виготовляли зі шкіри, тканини, стрічок, а також
із дроту, картону та воску, металевих блискучих пластинок.
На Волині такий вінок називали «козубенька». Він виглядав приблизно
так: в основі низький твердий обруч, обтягнутий червоним ситцем, прикрашеним
зовні різнокольоровими гарусними тасьмами – городками.
Спереду і ззаду до нього пришивались червоні штучні квіти. Влітку за
обруч закладали польові та городні квіти. З тильного боку прикріпляли довгі
кольорові стрічки (10-12 шт.), які закривали спину.
У середині ХІХ ст. на Волині побутували вінки, в яких використовували
пір’я. Інколи його додавали поміж квітами, а іноді викладали довкола обруча
нижче квітів. В основі такого вінка – невисокий (7-8 см) циліндр з грубого
паперу, обтягнутий полотном. Верхню частину обруча обшивали фарбованим зеленим
пір’ям, накладаючи горизонтально один пучок пір’я на інший. Зверху розміщували
рядок штучних паперових квітів. Нижню частинку вінка обтягували червоною
стрічкою, з-під якої на один сантиметр була ще й випущена чорна стрічка. До
вінка привішували 10-12 стрічок. Також виготовляли вінки ще й з дрібного
курячого або півнячого пір’я, фарбованого у зелений колір.
На півночі сучасної Волинської області (етнографічний район Полісся)
носили і так звані вінки-зав’язки. Такий вінок мав форму невисокого циліндра,
утвореного із білої хустки, згорнутої по діагоналі у вигляді смуги висотою
10-12 см. Зверху на ній нашивали «розетки» – «вінки» із червоних стрічок
довжиною 15-17 см. Кінці хустки зв’язували на потилиці, лишаючи тім’я
відкритим. На спину разом з кінцями хустки опускали стрічки.
Останній раз дівчина одягала вінок на весілля. Весільний вінок
виготовляли з будь-яких матеріалів, утім рідко використовували живі квіти, адже
вони в’яли. Серед живих рослин могли використовувати лише вічнозелені. Бо
весілля тривало часто кілька днів і вінок повинен був гарно виглядати. Окрім
того, весільний вінок часто зберігався жінкою ще довгі роки після святкувань.
Проте існувала й інша традиція, коли в кінці весілля молода ділила свій вінок
на частинки і роздавала своїм дружкам. Тоді вірили, що це допоможе дівчатам
швидше вийти заміж.
Вже з ХХ ст. весільні вінки все частіше купувались або замовлялись у
майстрів. В той же час з’являється новий весільний головний убір – вельон
(фата), який прийшов із Західної Європи. Спочатку він розповсюдився у містах –
потім у селах. Інколи вельон і вінок могли поєднуватись в один головний
убір.
Вінок в українців – символ життя, долі, життєвої сили, сим¬вол
дівоцтва. Вінок є також символом довершеності: «А в цьому домочку, як у
віночку. Тут господар - багатства володар. Тут господиня - червона калина. Тут
дівочки, як квіточки, Тут синочки, як колосочки!»
Здавна повелося, що традиційний український вінок має бути з
12-ти квіток, кожній з яких надано певного символічного змісту, адже з
давніх-давен вінок був книгою душі молодої дівчини: мовою квітів вона
висловлювала свої почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що
відбулися у її житті.
Квіти-символи, які традиційно вплітають у вінок:
– мак – квітка мрій, символ родючості, краси та молодості;
– цвіт вишні та яблуні
– материнська любов та відданість;
– ромашка
– символ ніжності, вірності і кохання;
– соняшник – символ відданості й вірності;
– м’ята – оберіг дитини та її здоров’я;
– волошки у віночку
– символ людяності;
– ружа, мальва і півонія
– символи віри, надії, любові;
– материнка – символ материнської любові;
– калина – краса та дівоча врода;
– лілея – дівочі чари, чистота, цнота;
– дев’ятисил – корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я;
– безсмертник – символ здоров’я, загоює виразки і рани;
– хміль – гнучкість і розум;
– польовий дзвіночок – символ вдячності.
Для надання віночку особливої магічної сили, у нього вплітали полин
–найголовнішу з трав, буркун-зілля – символ вірності та листя дуба – символ
хоробрості та сили. Проте найміцнішим оберегом був і лишається барвінок, що
символізує безсмертя людської душі та вважається зіллям кохання та дівочої
вроди. Ходили чутки, що варто лише юнакові та дівчині з’їсти листочок барвінку,
як між ними раптово спалахне палке кохання.
А от «нечисте» зілля – вовчі ягоди, папороть, дурман – вплітати
у вінок категорично заборонялося. Неприйнятною вважалась під час плетіння
вінків і присутність.
Восени, коли різнотрав’я відцвітало, вінки плели із золотавого листя,
а взимку – зі штучних або воскових квітів. Останні плели здебільшого черниці
при монастирях і продавали на київських базарах. Штучні вінки було прийнято
купувати до шлюбу в якості весільних. Іноді квіти у такому вінку переплітали
зеленим барвінком та додавали пташине пір’я.
Надзвичайно цікавими є відбір, поєднання кольорів та розташування
стрічок у віночку. Заквітчану голову молодої дівчини могли прикрашати стрічки
12-ти кольорів. Кожен з них служив красуні лікарем і оберегом, захищав волосся
від злих очей.
Стрічки підбирали за довжиною волосся дівчини і робили їх ледь
довшими за косу, аби сховати її серед барвистих кольорів.
У центрі вінка зав’язували світло-коричневу стрічку. Вона
символізувала землю-годувальницю. По обидва боки першої стрічки зав’язували
жовті — символ ясного сонечка. Далі — світло-зелені й темно-зелені — краса та
молодість. А тоді — блакитні та сині — символи неба і води, що наділяють силою
та міцним здоров’ям. Потім йшла жовтогаряча — символ хліба, фіолетова —
мудрість, малинова — щирість, рожева — символ благополуччя та достатку. Якщо
віночок прикрашали маки, дівчата оздоблювали його червоною стрічкою — символом
магічності та печалі.
Білі стрічки зав’язували на вінок, лише коли вони були вишиті: на
одній — сонце, на другій — місяць. Чисту стрічку вплітати у вінок було не
прийнято, адже така означала тугу за померлими. Косу та вінок сироти
прикрашали блакитні стрічки. Перехожі обдаровували її хлібом та грошима, бажали
щастя і добробуту. На знак вдячності сирота дарувала милосердним добродіям стрічку
зі свого вінка.
Мистецтво плести вінок – ціла наука, яку сьогодні майже забули. А
раніше вона передавалася з покоління в покоління. Важливо було знати, як і коли
збирати квіти, як вплітати і зберегти, яке зілля з яким поєднувати, як
замочувати квіти у рослинних соках щоб вони довше були свіжими, оскільки свіжий
вінок – на добро, а зів’ялий – недобрий знак. Обряд вінкоплетин обов’язково
супроводжувався піснями та приказками. Малечі вінки плели старші сестри та
матері. Вінки підкладали під подушку, щоб побачити віщий сон.
Сучасне життя наповнене бурхливим розвитком високих наукових
технологій, надзвичайними темпами і ритмами, які значно впливають на наш побут
і спосіб життя. І тим цінніший інтерес до національного коріння, до витоків,
традицій, етнічних особливостей, які лежать в основі нашої національної
самобутності.
Українські вінки з квітами і стрічками і в сьогоденні є поширеним,
популярним і стильним головним убором, особливо разом з вишиванкою. Разом з
сучасними вінками з'явилося багато різних шпильок з польовими квітами в
українському стилі. Такі вінки, шпильки, обідки і різні пов'язки на голову з
квітами можуть використовуватись як традиційний український сувенір на
подарунок приїжджим гостям із-закордону.
Народна етнічна спадщина – безцінний скарб кожного народу. Зневажливе
ставлення до своєї багатовікової історії, її культури та традицій спричиняє
культурний занепад нації і всього суспільства. А сучасна культура, перестаючи
живитись давніми народними джерелами, втрачає свій національний колорит і
привабливість, перестає бути цікавою.
Клубні заклади області можуть використати інфомаційно-довідкові
матеріали «З історії українського віночка» як тему одного із засідань
любительського об’єднання народознавчого напрямку, а легенди про квіти можна
доповнити відеорядом, музичним фоном.
Легенди про квіти
ПРО МАК
Коли з’явилися на землі перші люди, Природа попіклувалася про
те, щоб вони не лише полювали, добре працювали, але й спокійно відпочивали. Для
відпочинку вона подарувала людям Ніч, яка ховала од людей красу і здобич, щоб
вони не могли нічого бачити та робити. Але люди і вночі продовжували щось
робити. Відчувши своє безсилля, Ніч закутувала голову в туман і тихенько
плакала. Від її гірких сліз на землі утворилася роса. Побачивши зажурену Ніч, Природа
змилостилася над нею і послала їй у чоловіки Сон. Удвох із чоловіком, гадала
Природа, Ночі легше буде заспокоювати людей і вкладати їх спати… І дійсно…
Стало Ночі і Сну легше долати людей, але не усі їм підкорялись. Тоді природа
потурбувалася й про те, щоб у Ночі та Сну з’являлись Діти-Сновидіння, які могли
б відволікати людей і примушували їх забувати про все на світі. Але одного разу
не змогли Ніч, Сон та Сновидіння приспати стурбованого вкрай чоловіка. Він
лежав серед ночі на запашному лузі і не міг ніяк заснути. Як не заспокоювала
його Ніч, як не колихалися Сновидіння, як не закривав його повіки Сон – людина
не спала. Знесилившись, Сон розсердився на власну слабкість, зі злістю увіткнув
у землю свій посох і полетів геть. Сновидіння закутали посох повітряними
мареннями, Ніч вдихнула в них життя. І посох пустив корені, зазеленів і
розкрився чарівними квітами. Так з’явився на землі мак.
ПРО ВОЛОШКИ
Одного разу Небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: – «Усе що
населяє землю складає мені подяку. Квіти шлють пахощі, ліси – таємничий шепіт,
птахи – чарівні співи, лише ви стоїте вперто і мовчите».
– «Це неправда, ми зовсім не невдячні. Ми прикрашаємо землю морем
зелені, і в нас немає іншого способу висловити свою вдячність. Ми не можемо піднестись
до тебе, дай нам таку змогу і ти відчуєш нашу красу і любов» – відповіли йому
рослини.
– «Гаразд» – відповіло Небо – «Ви відчуєте ласку і любов небес, я
зійду до вас».
І Небо наказало Землі виростити серед колосків сині квіточки, як
краплинки самого Неба. Відтоді серед хлібного поля квітнуть волошки, а колосся
хиляться до них і шепоче найніжніші слова любові і поваги.
ПРО РОМАШКУ
У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було, і вона
ходила по степу та збирала всі рослини, які хто порадить. Одного разу вона
зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе
матері, бабуся простягла їй квіти: «Зроби з них відвар і давай пити синочку». –
«А як же звуться ці квіти?» - запитала жінка.
– «Як вилікується синок, то й назвеш їх ім’ям свого сина». Хлопчика
звали Романом, тож мати напуваючи його відваром, й промовляла: «Пий, синочку,
ромашку і будеш здоровим». Так і з’явилася назва цієї цілющої квітки –
ромашка.
ПРО БЕЗСМЕРТНИК
Було це давно. Татарські орди нападали на наші землі, спустошували
села і міста, молодих і дужих чоловіків, красивих дівчат забирали в полон. На
березі моря у розкішному палаці жив злий-презлий хан. І ось цей хан оголосив
такий наказ: «Хто хоче визволити свого чоловіка, сина чи брата, нехай принесе
свою улюблену квітку. Якщо квітка зів’яне, поки ця людина знайде своїх рідних,
то я накажу всім відрубати голови». Багато людей приходило до ханського палацу,
але ніхто не повертався. Одного разу до хана прийшла засмучена жінка, із
глибокими карими очима, з польовою квіткою в руках. Ця квітка нічим особливим
не відрізнялась. Високе стебельце, покрите сріблястим пилом, вінок рожевих
пелюсток. Поставивши квітку в сухий глечик, пішла жінка шукати свого сина і
чоловіка. Довго не поверталася жінка, а коли із чоловіком і сином прийшла до
ханського палацу, то квіточка зовсім не зів’яла. З тих самих пір ту квітку
називають безсмертником.
ПРО БАРВІНОК
Однієї теплої купальської ночі молодь відпочивала біля вогнища. Дівчата
плели віночки й пускали їх в річку. Тільки Лада, наймолодша і найвродливіша
серед дівчат, захопилася збиранням квітів і заблукала в лісі. На тихій і
мальовничій галявині нахилилася Лада, щоб зірвати квітку, вплела її до вінка –
і раптом сталося диво: засвітився вінок блакитним світлом. Замість лісових
квітів засяяли у вінку темно-зелені гладенькі листочки, а між ними виглядали
ніжно-блакитні квіточки. І почула дівчина тихий голос: «Пам’ятай, Ладо: п’ять
пелюсток диво-квітки барвінку – то п’ять засад щасливого подружнього життя:
перша пелюстка – краса, друга – ніжність, третя – незабутність, четверта –
злагода, п’ята – вірність». Невдовзі опинилася Лада на крутому березі річки,
там уже нікого не було. Розвиднялося… Завагалася Лада: чи кидати їй цей вінок у
воду, чи зберегти для себе. Незчулася, як підійшов до неї гарний легінь і
промовив: «Не прийме ріка твого вінка, Ладо, бо ти запізнилася. Подаруй його
краще мені». Подарувала Лада свій вінок із барвінку парубку. Прожила дівчина зі
своїм судженим довге й щасливе життя. Так усі дівчата відтоді вплітають у
віночки квіти барвінку, щоб не згасало на землі вірне й щасливе кохання.
Матеріал підготувала провідний методист
Обласного науково-методичного центру культури
Юлія ПРИЙМАЧУК
