Ніби відчуваючи, що їй відпущено зовсім мало часу, Леся працювала з неймовірною силою. Саме в ці останні роки написані твори першорядної ваги: «Лісова пісня», «Камінний господар», «Оргія».

Українська земля, як і кожен українець, куди б його доля не спровадила,  шанують  вогонь її «палких пісень»… А сьогодні він воскрес і нечувано розгорівся у серцях «месників дужих», які сьогодні боронять Україну і українців від зазіхань московитьсько-путінської орди, боронять цю землю, її народ, її культуру, її  мову.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

 

 «Вона відходила з молитвою до сонця, та не до того, яке шукала в небі Криму, то в небі Італії, то в небі Єгипту, то в небі Грузії, а до сонця справедливості й свободи, яке вона роздмухувала з іскри Прометея в небесах України і всього світу». (Дмитро Павличко).

Душею і Піснею, щирим Словом і високим Помислом ­нам  до духовних обріїв ще долітати …    

І кожне слово з Лесиних скарбниць –

То наша зброя правди…

Вона прийшла на землю з громовиці,

Щоб між людьми залишитись назавжди.

 

З малих літ взяла псевдонім ​«Леся Українка» і стала одним із стовпів української культури. 

Леся Українка – ніжний і водночас крицевий  дзвін її імені…Світ так і не знає іншої  (другої) такої поетеси... Ця тендітна жінка явила світові такий міцний, непереможний дух і Україна має всі підстави пишатися славною своєю дочкою, а українська література – своєю приналежністю до елітного кола світових культур.

Нехай усіх нас об’єднує  Леся і любов до України!

 

 

 

 

У ПРОМІННІ ЛЮДСЬКОЇ ШАНИ. ВОЛИНЬ. УКРАЇНА. СВІТ.

 

«Найкращою шаною для пам’яті Лесі Українки, цього втілення

благородства, лагідності, добрості, а разом з тим незламної

сили й мужності, буде те, коли її юні земляки з незламною надією в серці

будуть так само напосідливо, як вона, працювати над собою,

щоб стати гідними громадянами  її у коханої України».

Ольга КОСАЧ-КРИВИНЮК

 

1 серпня 2023 року минає 110 років з дня смерті Лариси Косач-Квітки –геніальної Лесі Українки. Виснажена хворобою, у 42-річному віці, 1 серпня (19 липня за ст. стилем) 1913 року, у грузинському містечку Сурамі, Леся Українка відійшла у вічність, залишивши нащадкам по всьому світові своє палке слово і невичерпну любов до рідної її серцю «бездольної» України.  Тут  вона побачила Божий світ, ця земля додавала снаги і сили її «крилам» піднімати своїм словом і високим сомислом ­ український дух…

  «Як умру, на світі запалає

покинутий вогонь моїх пісень,

і стримуваний пломінь засіяє,

вночі  запалений, горітиме у день».  

Леся УКРАЇНКА.

 

Пропонуємо короткий екскурс містами і країнами світу,  де немовби проміння всенародної любові й звеличання дочки всього нашого українського народу, відкриті музеї, названі учбові заклади, встановлені пам’ятники, меморіальні дошки у пам’ять про Велику  Українку і нашу землячку.

Зібрані  матеріали можуть бути використані фахівцями клубних закладів ТГ області при організації і проведенні тематичних культурно-просвітницьких заходів, присвячених Лесі Українці: медіа-проєктів, усних журналів, літературно-музичних годин, вікторин тощо.

 

«НЕ ДІМ, НЕ КРАЙ – ПЛАНЕТУ ОБІГРІЛА ВОГНЕМ ДОСВІТНІМ…»

 

Леся Українка увічнена в пам’ятниках, скульптурах, статуях, погруддях, барельєфах, меморіальних дошках в Україні і у понад 20 країнах світу, де навіть і не бувала Леся Українка. Їх  встановлено біля ста, з яких понад 70  Україні. Монументи височіють у Естонії, Білорусі, Росії, Болгарії, Німеччині, Грузії, Єгипті, Італії, Австрії, Швейцарії, США, Канаді.

Іменем Лесі Українки названо бульвари, майдани, вулиці і провулки, парки, школи, Національний академічний драматичний театр у Києві, Центральна міська бібліотека у Львові, Волинський національний університет в Луцьку, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю в селі  Колодяжне на Волині, відкрито чотири музеї.

У різні часи випущені марки, монети, купюри з іменем Лесі Українки.

З 2004 року встановлена «Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва», яка присуджується щороку за твори, які сприяють вихованню молодого покоління в дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання».

У 2017 році започатковано громадську відзнаку – Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Лесі Українки. Премія заснована з метою підтримки українських письменників, митців, науковців, журналістів, громадських діячів та меценатів. Почесна міжнародна медаль Лесі Українки вручалася у рамках Міжнародного літературно-мистецького конкурсу імені де Рішельє, що відбувався в Одесі.

 

 

 

ЛУЦЬК.

«Й линуть з Волині вітри, горивітри

Й студять вогонь на чолі…»

Надія ГУМЕНЮК

 

Надзвичайну, навіть вирішальну роль у духовному зрості Лесі Українки відіграла Волинь, де вона сформувалася як письменниця і як філософ світового культурного спектру.

Луцьк називають Лесиним «домашнім» містом. Вперше родина Косачів оселилася тут у 1879 році. Тут дев’ятирічна Леся написала свій перший вірш «Надія», тут народився знаменитий її принцип – сподіватись! Пізніше історію свого луцького життя Леся Українка втілить у поезії «Віче».

У вересні 1952  року Луцькому державному педагогічному інституті (нині Волинський  національний університет) присвоїли ім’я Лесі Українки.

У 1966 році, у центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки встановленоперший пам’ятник Лесі Українки.

Пам’яткою монументального мистецтва є монумент Лесі Українки, що височіє Театральному майдані міста з 1977 року.

 У 1986 році на честь 115-ї річниці від дня народження поетки біля головного корпусу тодішнього Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки встановлено погруддя геніальній землячці.

У  1985 році, в єдиному закладі вищої освіти України,  який  носить ім’я жінки, Волинському  національному університеті відкрито Музей Лесі Українки, що став добре знаним осередком культурного життя не лише серед студентства.

У 2012 році Постановою колегії управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації Музею при Волинському національному університеті імені Лесі Українки присвоєно звання «Народний музей».

У 2021 році, з нагоди відзначення 150-річчя з дня народження Лесі Українки, у Луцьку, на вулиці Драгоманова, відкрито мистецький салон «Лесина вітальня». Цікаві презентації, концерти, конкурси, вистави та інші культурно-мистецькі проєкти, які там відбуваються, дають можливість щораз по-новому відкривати та ширше популяризувати творчість найосвіченішої з жінок своєї доби – Лесі Українки.

Біля В’їзної вежі замку Любарта до 2020 року ріс ясен, якому було майже 200 років. Перекази свідчать, що саме під ним Леся 9-літньою написала свого першого вірша., тому й називали дерево Лесиним ясеном. Через буревій ясен місто остаточно втратило.

У кінці цього ж року біля Луцького замку висадили новий саджанець, а член обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Дмитро Березюк із деревини «Лесиного ясена» виготовив музичний інструмент – поліськудудку-колянку. Митець  створив дудку за стародавньою технологією – розколенням деревини, тому дудку так і назвали – «колянка». Майстер передав цей музичний витвір у Волинський краєзнавчий музей і відтоді ця дудка  має свою пречудесну історію-легенду..

 

 

КОЛОДЯЖНЕ.

«Село, де хвилини роботи

Для Лесі, як рожі, цвіли.

Від болю, журби і скорботи

За обрії світлі вели.

Село з всолов’єм на калині,

Село не лиш Лесі, як рай…

Колодяжне – казко Волині,

Коханий, улюблений край!»

Петро ГОЦЬ

Неподалік волинського міста Ковеля, у селі Колодяжне,  де щоліта проживала родина Косачів, а дівчам черпала снагу для творчості Леся, зустрічає гостей зі всього світу літературно-меморіальний музей Лесі Українки, що є гордістю Волині, візитівкою Ковельщини.

Сьогодні Колодяжне знають у всій Україні, а в 1882 році, коли Петро Косач придбав садибу і забрав сюди дружину й дітей, у селі було всього двадцять обійсть. Зараз там проживає біля 800 людей.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки відкритий у 1949 році. З 1963 року він є філіалом Волинського краєзнавчого музею. У 1971 році на честь 100-річчя від дня народження поетеси був закладений лісопарк.

Автентичним у садибі є лише Білий (Лесин) будиночок – єдина будівля з маєтку Косачів. Під час Другої світової війни садибу Косачів зруйнували, тож «білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки збудовані з нуля. У Білому будиночку зберігається  рояль письменниці, привезений для неї з Відня. Він є одним із трьох раритетних роялів на території України.

У 1958 на території садиби встановлене погруддя поетеси.

Олесь Гончар називав Колодяжне «колискою Лесиного таланту». Там вона написала понад 80 поезій, перше оповідання «Одинак», записала пісні, звичаї, забави, які згодом втілить у драмі-феєрії «Лісова пісня».

Фахівці літературно-меморіального музею Лесі Українки продовжують науково-дослідницьку, збиральницьку, пошукову та різного роду культурно-просвітницьку роботу. Музей давно став свoєрiдним майданчиком для активізації громади, місцем для наукових конференцій, зустрічей письменників Волині й України,  різноманітних  міських і обласних культурно-просвітницьких імпрез та заходів. З 1998 року Обласний науково-методичний центр культури організовує і проводить конкурс читців «Мій любий караю», куди з усіх куточків Волині з’їжджаються різні за віком люди, залюблені у незвичайну красу Лесиного Слова.

«Твоя оселя кличе на розмову

Усю Вкраїну і весь білий світ!

Віки минуть, а люди йтимуть знову,

Щоб осягнуть душі твоєї світ!»

Лариса ГЕРУС

 

 

КИЇВ.

 

У 1962 році відкрито Літературно-меморіальний музей Лесі Українки. Розміщений він у будинку, де з родиною вона мешкала у різний час з 1899 по 1909 роки. Поряд з Косачами там жили родини Лисенка і Старицького. Дружина Миколи Лисенка Олена вчила Лесю музиці. У Києві вона вперше почула поетичне слово Михайла Старицького. У музеї збережено тогочасний інтер’єр, старе фортепіано, предмети побуту, якими користувалась видатна поетеса, особисті речі, вишивки, годинник з «римським» циферблатом, численні книжки, там знаходиться картина, яку написала Українка.

У Києві на Байковому кладовищі знаходиться останній притулок Лесі Українки. У 1939 році на її могилі був встановлений пам`ятник з бронзи.

 

З Києвом у Лесі Українки були свої «складні відносини». Вона його і любила і водночас ненавиділа. У цьому місті їй  поставили страшний діагноз «туберкульоз кісток». Тут їй зроблено першу операцію, тут чулася вимушено ув’язненою при післяопераційному відновленні… Змінювалося самопочуття і змінювалося її ставлення до міста. У одному з листів до сестри Леся напише: «Нема гіршого товариства для смутно настроєних людей, як чотири стіни, а в Києві нема ліпшого товариства, як Дніпро, сади, гори і гарні перспективи улиць».

 

 

 

ЗВЯГЕЛЬ.

«Мила, свята біла хато!

«Вікна, як очі в світи…

Як ти дала нам багато!

В душі – довіку світи!..

Тут, на горбі коло Случі,

Лесю ти вивела в світ.

Біла хатино на кручі!

Вічно нам в душі білій!

Як джерело біля Случі –

На всі часи не мілій!».

Петро ГОЦЬ

У місті Звягель (з 1795 до 22 листопада 2022 років – Новоград-Волинський) Житомирської області, де одинадцять років мешкала родина Косачів-Драгоманових, збереглaся домівка, у якій  25 лютого 1871 року нaрoдилaся й зрoбилa першi крoки Лариса Косач, майбутня Леся Українка.

Тут, у 1971 році, до 100-річчя з дня народження геніальної поетки був відкритий Літературно-меморіальний музей імені Лесі Українки.

У 1999 році, під час міжнародного свята літератури і мистецтв «Лесині джерела» відкрито єдиний у світі музей,  присвячений славетній родині – Літературно-меморіальний музей родини Косачів.

На фасаді музею розміщено меморіальну дошку із скульптурно-барельєфним зображенням подружжя Петра і Ольги Косачів зі своїми дітьми – Михайлом, Ларисою (Лесею Українкою) та Ольгою, що народилися у Звягелі.

 

ЯЛТА. 

«Південний краю!..

Та не страшно

Моїм думкам осінньої негоди

На Чорнім морі. Швидше тої чайки

Вони перелетять за темні води.

Вони перелетять у ту країну,

Де небо ще синіє, як весняне,

Де виноград в долині зеленіє,

Де грає сонця проміння кохане.

Туди мої думки полинуть швидко

І привітають ту ясну країну,

Де прожила я не одную днину,

А не була щаслива й на годину».

«Заспів», Леся УКРАЇНКА

 

«Три роки з прожитих поетесою 42-х припадає на Крим, з них два вона провела в Ялті. Тисячу днів і ночей її серце билось в унісон з прибоєм Чорного моря. Тут народжувались твори, у яких зупинялись кримські миттєвості, щоб зберегтись в обіймах слова Лесі Українки на віки – "Кримські спогади", Кримські відгуки", "Над морем", "Касандра" та інші». (Світлана КОЧЕРГА).

Леся тяжко хворіла і була змушена багато років свого життя перебувати на лікуванні у різних куточках світу. Одним із таких був для неї Крим, куди вперше приїхала у 1890 році. Відомо, що свій 27-й рік Леся Українка зустрічала в Ялті.

Шлях до увіковічнення пам’яті палкій виразниці українського національного духу на Кримському півострові, розпочався ще до здобуття незалежності України.

У 1952 році, на одній із будівель, де вона проживала зі своїм чоловіком Климентом Квіткою, було встановлено ​​мармурову меморіальну дошку. Таку ж дошку встановлено і в Євпаторії.Завдяки членам ялтинської ініціативної групи у 1972 році перед будинком, де жила письменниця, стоїть неймовірної краси пам’ятник юній Лесі Українці. Ніби стомившись від буденно-суєтливого життя, вона присіла на камінь перепочити, надивитися на море та так і завмерла навіки-віків.

Цей пам’ятник до 100-річчя з дня народження славетної доньки України для міста безкоштовно створила скульпторка Галина Кальченко. Пам’ятник Лесі Українки є в м. Саки, бюст у м. Гурзуф.

У 2004 році перебування письменниці у Криму  «продовжило» встановлення пам’ятника у місті Балаклава.

У Ялті Музей Лесі Українки – наймолодший серед музеїв в Україні і  з найскладнішою історією.

У 1993 році, завдяки членам Ялтинського міського товариства «Просвіта», осередку Союзу українок та громадськості, експозиція «Леся Українка і Крим», яка діяла з 1991 року, знайшла таки свій  статус – «Музей Лесі Українки» (відділ Ялтинського державного історико-літературного музею). До анексії Криму російською федерацією музей  відігравав потужну роль у створенні української атмосфери у далеко «не українській» Ялті. Він був тим місточком у світ української культури для кримчан і гостей півострова.

На базі музею свого часу сформувалась перша в місті українська школа, музейні приміщення стали додатковими аудиторіями для студентів Кримського державного гуманітарного інституту, там збиралися активісти, міська творча інтелігенція, діяла бібліотека, недільна українська школа, був заснований аматорський ексклюзив-театр «Сім муз». Спілка театральних діячів України у музеї проводила конкурс молодих українських акторів на краще читання творів Лесі Українки.  З 2014 року, після анексії Криму ерефією, конкурс організовується на базі Волинського академічного обласного театру ляльок у Луцьку.

Музей Лесі Українки в Ялті одним з перший в Україні взяв участь у Міжнародній акції «Ніч в музеї». Щорічно там проводився фестиваль «Лесина осінь», який збирав літераторів, митців, науковців. Кульмінацією усієї щорічної музейної роботи протягом 15-и років стало культурно-мистецьке свято «Лесина осінь», режисером якого був заслужений діяч мистецтв України Василь Вовкун.

З 2014 року, після загарбання українського Криму московитами, музей переживає ще тяжчий період. Окупанти закрили його з незрозумілих «технічних» причин, нібито на ремонт. У музеї залишилися безцінні для національної культури експонати, пов’язані з життям і творчістю великої Українки. Не зважаючи на це, пам'ять про неї на півострові жива, вона робить українців лише сильнішими.

Біля підніжжя пам`ятника Лесі Українці у Ялті зазвичай квітно. Українські патріоти приносять сюди живі квіти не лише у дні народження чи дні пам’яті… Від розуміння того, що у ці важкі для України роки її великій дочці там не так одиноко, хочеться усіх обійняти з вірою у доконечну перемогу над жорстокою ордою.  Крим – це  Україна!

 

 

СУРАМІ. ГРУЗІЯ.

«Ніч у Сурамі, як стигла ожина…

А по небесній струні

Зірка-прочанка зійшла з України

Тихо горить при вікні».

Надія ГУМЕНЮК

Життєва і творча біографія Лесі Українки тісно пов'язані з Грузією. Там вона провела останні 10 років свого життя, написала «Камінний господар», «Руфін і Прісцилла», за 12 днів створила драму-феєрію «Лісова пісня», ідею якої виношувала усе життя.

У 1913 році, у маленькому живописному містечку Грузії, в Сурамі, куди з Климентом Квіткою вони перебралися з Кахетії, між першою і другою годинами ночі Леся Українка згасла.

У цьому місті про Лесю Українку знає чи не кожний – її іменем названа школа, бібліотека, вулиця, у 1952 році зведено перший з пам’ятниківгеніальній письменниці. У тому ж році, з ініціативи грузинського письменника Георгія Леонідзе, поруч із Сурамською фортецею ХІІ століття, був відкритий Меморіальний будинок-музей Лесі Українки.  У його фондах зберігаються рукописи, збірники, твори образотворчого мистецтва, світлини, етнографічні матеріали, пов’язані з творчістю великої Українки.

 

Інформаційний матеріал підготувала

Провідний методист Обласного

науково-методичного центру культури

Ніна Фурдило