ЙОСИП СТРУЦЮК
CMЕРТЬ
ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Драматична поема на 1 дію
ДІЙОВІ ОСОБИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
ВИГОВСЬКИЙ – генеральний писар
ТИМІШ
ГЕЛЕНА
ЗАВИСНА
МАРУСЯ – піснярка
ЖЕЛЯБУЖСЬКИЙ – посол із Московщини
ЧАРНЕЦЬКИЙ – посол із Польщі
ВОЛЬФГАНҐ – посол із Бранденбурґу
МУСТАФАБЕЙ – посол із Криму
КОЗАКИ
ГОЛОСИ З МАЙБУТНЬОГО
Гетьманська резиденція. В центрі
у глибокому кріслі – Хмельницький.
Праворуч від гетьмана на лаві
сидить Тиміш,
ліворуч – Мустафабей і
Чарнецький.
Чарнецький (підвівшись з лави)
Достойний гетьмане, звитяги
твої відомі всій Європі.
Сам Кромвель голову схиляє
перед тобою.
Хмельницький
Чув про се я.
Але не задля похвали,
либонь, приїхав із Варшави
посол високий пан Чарнецький.
Чарнецький
Ти ж знаєш, як у нашім колі
відвагу вміють цінувати.
Хмельницький
Лише відвагу, пане после?
Чарнецький
І вірнопідданість, звичайно.
Хмельницький
І пан Чарнецький, певно, знає,
як я її на власній шкірі
не раз відчув. Тепер шкодую,
що сліпо вірив королю.
Чарнецький
Достойний гетьмане, тобі
пошкодувати доведеться
іще
не раз... І, певно, тяжче...
Хмельницький
Що має пан посол на гадці?
Чарнецький
Русь плюндрувала вже орда...
Але московська...
Хмельницький
И
ваша, польська,
нас не щадила. Пригадай
бодай свої страшні «звитяги»
по всій Брацлавщині над людом,
котрий лиш те робив, що сіяв,
садив...
Чарнецький
...і зводив гострі коси...
'
Хмельницький
...на пана вашого.
Чарнецький
Й на мене.
Хмельницький
І ти не пощадив нікого:
ані малого ні старого,
квітучий край на попелище
ти перевів.
Чарнецький
Jestem zolnierzem*...
я присягнув своїй ойчизні,
отій – od morza і do morza**.
Шкодую лиш, що володіння
тобі король наш відпускає
ген од Дністровського лиману
по Прип’ять, далі по Дніпру.
Веслуй на чайках аж до моря
до Чорного.
*
Я – солдат (пол.).
**
Від моря і до моря (пол.) – гасло польських шовіністів:
польська
держава, від Балтійського до Чорного моря.
Хмельницький
Спасибі, после,
за щедру ласку королівську.
Але ті землі споконвіку
були і завжди будуть наші.
(Киває на Мустафабея)
Он посланець од хана з Криму
у мене просить відпустити
Махмет-Гірею смугу степу,
що простяглася від лиману
до річки Мівсі...
Мустафа бей (вставши)
...для отар,
точніш, для випасу отар.
За те Махмет-Гірей купцям –
і не чиїмсь отам, а руським –
у Чорнім морі гарантує
безпечне плавання...
Хмельницький
Шановний,
безпечне плавання купцям
у Чорнім морі забезпечить
наш руський флот.
Ще рік, ще два –
і наші чайки до Скутарі,
а то й до Трапезунда
сягнуть. Гадаю, Сагайдачний
новий знайдеться, щоб повести
в морські простори відчайдух.
(Дає знак Мустафабею – той
залишає зал.
До Чарнецького)
З чим, шляхтичу, прибув до мене?
Чарнецький
Ян-Казимир просив: відмовся
од вірнопідданства Москві...
бо
тільки в Речі Посполитій
надійну
ти знайдеш опору.
Народи
наші європейські
і
на видноті у Європи.
Навіщо
нам ділитись?
Хмельницький
Годі.
Це
все схоластика. Допоки
не
роз’єднаємось –
в обійми
козак не кинеться до пана.
Бо
той віддавна козакові
хомут
до шиї приміряє.
Не
може пан без хомута...
Як,
врешті-решт, і пан Чарнецький.
Пора
нам по своїх обійстях
уже
давненько розійтися...
Що
ж до підступних московитів –
самі
якось розберемося,
уже
без вашої поради.
Чути стук у двері. Заходить
Гелена.
Гелена
Ти,
Хмелю, завжди був тактовним...
Хмельницький
Ти
хто така? В чиїм хітоні?
Чому
такий він в тебе чорний?
Гелена
Невже
мене ти не впізнав?
Хмельницький{після паузи)
Тобі
усе я дозволяв:
мене
за шию обіймати,
чарівним
споювати трунком,
втручатись
у військові справи...
Гелена
Воскреснути
уже із мертвих...
Хмельницький
А
ось цього не пам’ятаю.
Скажи,
Тимоше, як так сталось,
що
жінка ця жива понині?
Тиміш(підвівшись із лави)
Вона,
як смерть сама, – безсмертна.
Хмельницький
Ти
так ненавидів її.
Як
мачуху. Як жінку навіть.
Тиміш
Лиха,
підступна, гонориста,
продажна,
мстива... Чуєш, батьку,
я
ще не все тобі сказав.
Вона
не тільки обікрала
казну
козацьку, але й...
(Заходить Виговський)
Хмельницький
Знаю.
Виговський
Вона
товклась із скарбівничим,
коли
ти вів свої полки
під
Берестечко...
Тиміш
Берестечко
програв
ти, батьку, через неї.
Хмельницький
Замовкни,
виродку! Я... я...
(по
хвилі)
Можливо... може, й через неї...
Якби ви знали: сто чортів
* мою гординю розривали.
Дивився у бік жовнірів,
що під чужими прапорами,–
а бачив лиш її одну.
Пригадую, стояв я в церкві
перед Пречистою святою,
але шептав я не молитву, але її,
її ім’я.
І навіть – о ганьба – під Дубном,
щоби ти, писарю, се знав,
я був не в ханському полоні,
а у полоні її рук,
таких тендітних і ласкавих...
Гелена
І все ж ти наказав скарати
свою прекрасну чарівницю.
Хмельницький (до Тимоша)
Чому не виконав наказ?
Тиміш
Бо я ненавидів її.
Ну а ненависть то, либонь,
не краща зброя для розплати...
До того ж, гетьмане, і я...
Гелена
Піддався чарам?
Тиміш
Я не знаю.
Виговський
Він не Чарнецький, що жінок
за коси вішає і топить
в солоній крові.
Хмельницький
Ти б хоч,
сину,
спідницю їй над головою
як шльондрі взяв і зав’язав...
Гелена
П'ятнадцять різок сотникові,
котрий не виконав наказу.
Хмельницький
П’ятнадцять різок!
Вскакують козаки і виводять
Тимоша.
Гелена (по хвилі)
Навіщо так жорстоко, Хмелю?
Мертвих не б’ють.
Хмельницький
Але й з могили,
либонь, ніколи не підводять.
Гелена
І все ж піднімемось з могил ми,
піднімемося цвинтарями
над Бугом, Турією, Збручем,
над Смотричем, понад Дніпром...
Хмельницький
Навіщо?
Гелена
Щоб дійти до згоди.
Хмельницький
Живим миритися потрібно.
Гелена
Тому-то я й прийшла до тебе
і принесла від королеви –
тієї, котру ти шануєш
понині, мабуть...
Хмельницький
Лист?
Гелена (подавши листа)
Читай...
Хмельницький (пильно дивлячись
на Гелену)
А я гадав... прийшла по мене...
Гелена
Чому по тебе?
Хмельницький
Як чорна, невідступна тінь,
за мною завжди й скрізь чигаєш.
Гелена
Невже твоя Гелена, Хмелю,
така страшна?
Хмельницький
Ти не
страшна.
Як завжди, маску насадивши,
одягшись у парчу принцеси,
ти навіть мила... Але...
Гелена
Але...
Хмельницький
Однако ж ти не менш підступна...
Однако ж ти...
Гелена
Читай, Богдане.
Хмельницький (перебігши очима
листа)
Тобі віддав би я півсвіту,
а може, й цілий світ, кохана.
Гелена
А королеві?
Хмельницький
Королеві?..
До Хмельницького підходить
Чарнецький. Саме в цей час ускакує
Зависна зі смолоскипом у руці.
Зависна
Попрошу панства: ані з місця!
Хмельницький (до Виговського)
Це що за з’ява?
Зависна
Я – Зависна!
Олена – сотника жона!
Чарнецький
Із Буші?
Зависна
З Буші, людожере.
Коли ти обложив наш город
і голодом морив, ми бились
під мурами ще довго-довго.
А як спустив із греблі воду
і підступив уже під стіни,
ми підпалили всі хати
свої...
Чарнецький
... дітей поубивали
своїх...
Зависна
Самі себе вбивали
і кидалися у криниці,
аби не здатися на милість
твою, антихристе нещадний.
Вже лучче смерть од власних рук,
аніж страшне знущання ката.
Хмельницький
Як ти зосталася жива?
Зависна
Я, гетьмане, на бочку сіла,
до того ж на порохову.
Виговський
І підпалила бочку.
Хмельницький
Знаю.
Все ж – як зосталася жива?
Зависна
А ти вже мертвий.
Хмельницький
Схаменися!
Зависна (показує рукою кудись
убік)
Дивись!
Дивись, усі вони –
оті, що з Буші і не з Буші,
порубані його (показує на
Чарнецького)
рукою,–
живі, а ти вже мертв.
Хмельницький
Чому?
Зависна
Володарів собі міняєш,
а нас у рабство заганяєш.
Ми вже зневірились в тобі.
І ти програв під Берестечком
без нас, повір, – не ми без тебе.
Відгородившись старшиною,
як тином, ти потойбіч часу
в чужім городі помираєш.
Хоче вийти. І нараз не то з неба,
не то з-під землі –
важкий чоловічий голос:
«Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась? •
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
(Йому відповідає далекий жіночий
голос):
Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі, –
Панувала... Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку!
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані,
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій , висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває....
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає.
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати».
Хмельницький (у глибокій
задумі)
Що це?
Зависна
Це голоси з
майбутнього.
Хмельницький
Звідки ти знаєш, коли ти сама з
минулого?
Зависна.
Це голоси з майбутнього.
Хмельницький
Це звинувачення страшне.
І все ж я дуже не хотів би,
щоб по мені на цій землі
така лишилась згадка прикра.
Дає знак – Виговський виходить і
невдовзі
приводить Вольфґанґа
Вольфґанґ
Фрідріх-Вільгельм
– володар пруський –
тебе
вітає, славний муже,
здоров’я
зичить, а державі
твоїй
– спокою і розвою.
Курфюрст
високий, світлий князю,
володарю
могутній руський,
просить
пробачення з те,
що
рейтарів під Берестечко
своїх
послав.
Хмельницький
Він
єсть васал у короля.
Вольфґанґ
Він був васалом
у
Яна-Казимира. Князю,
володарю
великий руський...
(Чернецький
і Гелена виходять)
Віднині
він не визнає
шляхетську
зверхність. Бранденбург
віднині
вільний хоче бути
і
просить в тебе допомоги,
щоб
скинути ярмо ганебне.
Хмельницький
За
вами Каліш і Ленчиця.
Виговський
І
Познань буде теж за вами.
Хмельницький
Семигород
дістане Краків
і
Малопольщу. Карло-Густав,
володар
шведський, буде мати
Курляндію, Ліфляндію...
Скарала Польщу сила Божа
і наша сила – за гріхи,
які держава ся чинила
впродовж століть і вам і нам...
А щодо помочі – Жданович
уже зібрав всіх ратоборців,
щоб вирушити на Варшаву.
Виговський
Наш. друг Ракоцій із військами –
в Галичині.
Хмельницький
На допомогу
йому Жданович йде з козацтвом.
Вольфґапґ
Гадаю, я не розчарую
такою звісткою курфюрста,
мого володаря.
Хмельницький
Авжеж.
Низький уклін йому від мене.
(Вольфґанґ, уклонившись,
виходить.)
Хто ще на черзі до прийому?
Виговський
Посол московський, посол
шведський...
Хмельницький
Зі шведом завтра буде мова,
бо то серйозно. Московита
прийми сьогодні.
Виговський (здивовано)
Я?
Хмельницький
Так, ти,
військовий писарю Виговський.
Бо як не є, я вже втомився.
Літа...
літа... Та й, чей, комусь же
потрібно
буде кермувати
великою
державою,
котру
залишить для нащадків
великий
руський князь Богдан...
Богдан
Хмельницький. А вона
(показує на Зависну)
мене
за тин вже повалила,
як
жебрака... або ж п’яницю.
Державець
руської землі
Богдан-Зиновій
всьому світу
об’явить
ще таку державу,
якої
ще той світ не бачив!
Як
виженемо всіх панів
й
отих підпанків недобитих,
підіпремо
житами небо
своє,
безхмарне, чисте, руське,
візьмем
за зябра корчмарів,
щоб
люд козацький не дурили
й
не споювали. Скрізь сади
посадимо:
понад Дніпром,
над
Сожем, Тетеровом, Сяном.
Таких
садів й Семираміда
не
бачила. Молочні ріки
крізь
наші села потечуть,
а
села наші у піснях
і
в чебреці потонуть. Бусли
в
них підкидатимуть дітей,
яких
ніколи вже татарин
не
викраде, не втопить лях
у
материнській крові. Буде
на
нашій на землі козацькій
чудовий
рай. Павло й Петро
у
Золотих воротах стануть
і
пропускатимуть в той рай
тих,
хто боровся за свободу...
Замріявся
я. Чи ж не правда?
Прийми,
Іване, московита.
Виговський
А не образиться?
Хмельницький
Біс з ним.
Вони не раз нас ображали.
Й дошульніше.
Хмельницький поволеньки зводиться
з крісла.
До нього підходить Зависна, бере під руку.
Зависна
Прости, Богдане.
Зависна виводить Хмельницького.
Згодом заходить
Желябужський. Він явно ошелешений.
Виговський
Великий гетьман повелів
сьогодні вислухать мені
тебе.
Желябужський
Не розумію...
Справді...
Виговський
Великий гетьман повелів
сьогодні вислухать мені
тебе!
Желябужський
Не розумію... Справді...
Виговський
Великий гетьман повелів
сьогодні вислухать мені
тебе!
Желябужський
Коль так, то ти й послухай
і виріши вопрос негайно!..
Знайди у Києві дворище,
де б розмістилися стрільці
з Москви.
Виговський
Навіщо?
Желябужський
Щоб од шведа
заслон
поставить.
Виговський
А нам швед
не
є страшний.
Желябужський
Зате він нам...
Виговський
То
ви собі і виставляйте
коло
Москви чи Суздалі
оті
Заслони. То вже справа,
як
мовиться, кухонно ваша,
чи
будуть щі, чи буде каша ¬
нам
що до того.
Желябужський
Почекай,
ти,
кажеться, забув, про що ми
у
Переяславі на раді...
Виговський
У
Переяславі на раді
ми,
вибач, того не скріпили,
щоби
московськії залоги
в
містах і селах українських
постоєм
стали.
Желябужський
В сій угоді
великий
государ московський
зобов’язався
боронити
черкасов*
од врагов.
* Черкаси – офіційна назва
українських козаків у Російській державі тих часів.
Виговський
Яких?
Желябужський
Ну
хоч би взяти – од поляків.
Виговський
Тоді
навіщо за спиною
за
нашою, пани шановні,
ви
почали переговори
із
Польщею? Чому послів
од
війська од козацького
не
підпустили?
Желябужський
Як посол
про
се не відаю нічого.
Виговський
Поперек
горла Україна
козацька
наша вам стоїть.
І
ви її, бач, захотіли
межи
собою поділити.
Желябужський
Великий
государ московський
велів,
щоб гетьман ваш однині
чужих
послів не смів приймати
од
різних шведів і угорців.
Виговський
А
се записано в угоді, там,
в
Переяславі. Читай!
(Підсовує Желябужському папір).
Желябужський
Навіщо
се мені читати,
коли
ваш гетьман непокірний
тепер
за царською спиною
став
загравати з угром й шведом!
Виговський
Бо се записано в угоді.
До того ж, ми також змінились:
не вірим вашим побрехенькам...
Ярмо, котре приготували
ви нам, либонь, страшніш од того,
.
котре ми перед тим носили.
Усі ми зрозуміли вже,
що як ярмо це не відкинем, –
то з нього вже й нащадкам нашим
не вилізти й за сотню років.
Се – щонайменше.
Желябужський
Пан Виговський,
не приховаю: одкровенням
таким зворушений. Спасибі...
Вітання гетьману від мене
і, переконаний, від того,
хто візьме до уваги ваші
амбіції. Шкодую: крові,
видать, проллється ще немало...
(Іде)
Виговський
А нам до крові не звикати.
До приймальні заходить
Хмельницький і Тиміш.
Вони збуджені, розчулені. Хмельницький
обіймає
Виговського.
Хмельницький
Радіймо, Йване, дочекались!
Таки нарешті дочекались!
Нарешті наша Русь козацька
святкує волю!
Вольну волю!
Нема вже Польщі!
Виговський
Як – нема?
Хмельницький
Жданович, Ракоцій і шведи
розбили шляхту під Замостям,
взяли Ланцут, а потім Краків!
Варшава впала! Посполита
звалилась, як гнила конюшня.
Чарнецький втік, Потоцький
здався,
Ян-Казимир тремтить, як щур
під
проливним дощем.
Виговський
(вирвавшись з обіймів
Хмельницького, кинувся на
шию Тимоша)
Радіймо!
Тиміш
Радіймо, писарю! То ж слава
полкам козацьким!
Хмельницький
Слава! Слава!
Виговський
І гетьману Богдану слава!
Десь за стіною стріляють гармати,
лунають литаври
і бубни. Хмельницький втомлено опускається в крісло.
Хмельницький
Стоїть переді мною. Бачу,
отак і бачу... Тільки... тільки
не в масці панни варшав’янки.
Тиміш
То все абищиця, мій батьку.
Не варто згадувати.
Хмельницький
Може,
ти правду кажеш, сину мій.
Бо ми нарешті дочекались.
Тиміш
Не
дочекались – здобули
шаблями,
списами...
Виговський
...і кров’ю!
Своєю
кров’ю. І чужою.
Хмельницький
Клич
кобзаря!
Тиміш
Карпо в поході.
Хмельницький
Хіба
у нас один кобзар?
Один
усього залишився?
Виговськии
Та
й той в поході.
Хмельницький
Що в поході,
то
добре. Місце кобзаря –
перед
полком. Бо знаменом
кобзарська
пісня мусить бути...
Але
ж чому один?
Виговський
У битвах
усіх
співців ми розгубили.
Хмельницький
Так
не годиться!
Виговський
Тут ще є
один...
але – вона...
Хмельницький
Негайно!
Яка вже є! Нехай і баба!
(Виговський виходить.)
Не бути ж нам у день такий
без пісні. Чи речу неправду,
шановні?
Тиміш
Речеш по суті.
З оказії такої можна б...
Хмельницький
Хай спробує хто – до стовпа
сам власноручно приз’яжу
і відпущу сто двадцять різок!
Тиміш
Пробач, мій гетьмане, то – жарт.
Хмельницький
Як жарт – то й жарт. Я пожартую.
И не раз. Як треба – то й сто
двадцять.
А вже як синові, то знай:
різок п’ятнадцять ще добавлю!..
Он шляхта допилась – і Польщу
потопом п’яним залила.
А нам межи таких сусідів
тверезими потрібно бути.
І не лише у будні – в свято,
бо вороги підступні в нас,
не богобоязливі, прецінь.
Заходить Виговський з Марусею.
Виговський
Мій гетьмане, прийшла заява.
Хмельницький
Яка заява?
Виговський
(подає згортка)
Подивися.
Хмельницький
(розгорнувши папір)
З Турово-Пінської землі?..
Що просить шляхта?
.
Виговський
Шляхта просить,
аби її, вельмишановну,
з усім повітом прилучити
мерщій до нашої держави.
Хмельницький
Шляхту?.. До нашої держави?
Виговський
Відміть, не тільки православна,
а й католицька.
Хмельницький
Я приймаю
її у підданство! До того ж
свободу віри гарантую!
На нашій на землі козацькій
ніхто костьола не зруйнує,
не скривдить ксьондза, аби знали,
що ми, покривджені так тяжко
в минулому, не єсьмо мстиві.
(Перебирає папери.)
А це звідкіль?
Виговський
Це із Волині
і Холмщини. Хто сподівався!
Хмельницький
Нічого дивного: то ж землі
віддавна наші. Ще Данило,
а перед ним ще князь Роман,
а вже потому Лев з братами
сю землю пильно стерегли
не' тільки з Столп’ївської вежі,
а часто-густо і з-над Висли...
Отак. Почула б сотниківна –
ота, з порохової бочки...
Тоді відмітила б про себе,
що смерть моя, гай-гай, потойбіч
століття нашого, принаймні.
Я нині дужий як ніколи!
Я сею шаблею всі землі
позначив од боліт од пінських
до моря Руського*. Гай-гай!
Тремтіте, ляшки, хто ще може!
Це я «од можа і до можа»
козацьку землю розверну
і булавою накиваю:
«Сидіть за Вислою тихенько,
бо писнете – і там знайду!»
Я нині грізний як ніколи!
Я не пущу орду московську,
голодну, дику, віроломну
в козацьку землю! Ті залоги,
що в деяких стоять містах,
узавтра вижену! Я нині
такий... аби не син – сказав
би...
( Убік Марусі, яку щойно привели)
А це, пробач, що за дівчисько?
Виговський
Це – піснетворка.
Хмельницький
Піснетворка?
А що ж бо ти таке створила?
* Чорне море
Маруся
А я взяла і отруїла.
Хмельницький
Кого?
Маруся
А ти... а ти візьми й послухай.
(Співає)
«Ой не ходи, Грицю, та й на
вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці.
Котрая дівчина карі очі має,
то тая дівчина усі чари знає».
Хмельницький
А ти мені, ти не про очі –
я досхочу їх надивився.
Маруся
Надивився, налюбився, узяв і
вдавився.
Хмельницький
Ти начеб дурману наїлась.
Маруся
Тому взяла і отруїла.
(Співає)
«Ой, мамо, ой, мамо, Гриць жалю
не має,
Нащо ж Гриць, мамо, разом двох
кохає!
Нехай же не буде ні тій, ні мені,
Нехай достанеться Гриць сирій
землі».
Хмельницький
Вона часом не?..
Тиміш
Гетьмане,
вона учора отруїла
твого улюбленця.
Хмельницький
Кого?
Якого?
Тиміш
Гриця Бондаренка.
Хмельницький(здивовано)
Полковника
прилуцького?
Тиміш
Полковника.
Хмельницький(до Виговського)
Скажи, навіщо
привів?
Для пісні чи на страту?
Виговський
Для
пісні, гетьмане. Не відав,
що
злодіяння учинила.
Якби
я, гетьмане...
Хмельницький(гнівно)
Якби ти!..
Якби!
Якби!..Тоді й скарай, ' \
якщо
привів!-Отут, на цьому...
на
цьому місці, щоб я бачив!..
Здалеку долинає знайома мелодія.
Пісня все наростає.
Хмельницький повертається убік
пісні. Виразно чути слова:
«Ой
Бог знає, коли вернусь,
В
якую годину.
Прийми
ж мою Марусеньку,
Як
рідну дитину.»
Маруся(говорить зі щемом)
І
Ой не прийме, ой не прийме...
Ні
в яку годину...
Виплакала
я давно вже
Свої
ясні очі…
Тиміш
Про
себе сказала… і про гриця…
Про
Гриця Бондаренка, батьку.
Хмельницький
Стривай!
Ти кажеш – піснетворка?
Так
це вона, виходить.
Тиміш
Батьку,
Сю
пісню теж Маруся склала.
Хмельницький
Виходить,
та, що вбила Гриця…
Виходить,
я з її піснями
Під
Корсуном, під Батогом
Перемагав…
а ось під…
Військовий
писарю, скажи,
Під
Берестечком як співали?
Виговський
Під
Беремтечком не до співу
було.
Хмельницький
(хапається за серце)
Зарано.
Не пускай.
Тиміш
Гелена.
Хмельницький
Сину, чом її
Тоді
ти?..
Заходить Гелена
Гелена
Що ж, повісь тепер!..
Але... але я перед тим
уб’ю тебе!
Хмельницький
Уб’єш?
Гелена
Уб’ю!
Хмельницький
Невже ти отака невчасна?
Гелена
А ти послухай... І уважно...
Не пропусти ані півслова,
ані півбукви. Як школяр,
мені дивися прямо в очі,
отак... отак... лише не кліпай
повіками... Тепера слухай.
Вже шведи піднялись на,ноги,
полишили кордони Польщі.
Хмельницький
Як?!
Гелена
Всім обозом. З королем.
Хмельницький
Військовий писарю, татарів
покликати потрібно!
Гелена
Пізно...
Хмельницький
Не може бути! Як так сталось?
Гелена
Нам
Матка Боска Ченстоховська*
допомогла.
Хмельницький
Не може бути!
Ніколи
наша Матір Божа
не
допоможе вам! Ніколи!
(До
Тимоша)
Якщо
не зміг тоді – тепер,
тепер
повісь її за брехні!
Нехай
пліток не розпускає
про
непорочну Божу Матір
із
нашого іконостасу!
Гелена
Ти
хочеш смерть свою збороти?
Який
ти кволий і наївний.
(Виходить.
За нею йде Тиміш. Хмельницький
переводить
погляд на Марусю.)
Хмельницький
А
ти чого від мене хочеш?
Маруся
Повісь
мене. Як і її.
І,
може, на одній гілляці.
Хмельницький
Із
нею на одній? Не вийде.
У
вас бо не одна вага...
Маруся
Хіба
то має значення?
Хмельницький
Скажи,
за віщо ти убила
його?
* Чудотворна ікона Богородиці з українського міста Белз, що з
кінця XIV ст. знаходиться в Ченстохові і шанується як
покровителька Польщі.
Маруся
Він взяв і зрадив, гетьмане.
Хмельницький
Ми кожен день на полі бою
втрачаємо. І то найкращих.
А він був кращим із найкращих.
Як ти посміла?
Маруся
Бо він
зрадив...
До іншої пішов од мене.
Хмельницький
Виходить, зрадили й тебе...
О, ця тяжка одвічна зрада!..
Маруся
Скарай мене...
Хмельницький
Ти, дівко, хочеш
од мене легко відкупитись.
А я тобі як гетьман
всієї руської держави
сьогодні накажу: нову,
зовсім нову створити пісню!
Щоб з нею ми перемагали
під самою Москвою, щоб,
як вороги на нас посунуть,
ми їх загнали в їхні нори!..
Ти зрозуміла?
Маруся
Я...
Хмельницький
До кращих
часів!
(Маруся виходить)
О Матір Божа,
не може бути, щоби шведи...
щоб Карло-Густав та отак
І
узяв й підняв могутнє військо,
ніким до того ще не бите,
і вивів за кордони Польщ
А як же Прусія, Помор’я, - !
Курляндія, Ліфляндія,
Мазовше, воєводство Плоцьке –
властиво, землі ті, на котрі
претендував же Карло-Густав?
Заходить Виговський з
Желябужським.
Виговський
Стривожилася вся Європа:
австрійський цісар, кримський
хан,
султан турецький знов послів
до нас прислали.
Хмельницький !
Не прийму!
Доки вони не зрозуміють,
яка загроза для Європи
іде зі сходу...
(Пильно дивиться на
Желябужського)
від Москви,
підпертої новим союзом
із Польщею... А що як ми
своїми грізними полками
Москву підіпремо?
Тоді що скаже цісар і султан?
*
Желябужський
Москва від вас й чекає.
Хмельницький
А що як ми замість Варшави –
на Відень і на Царгород
націлимо свої гармати?
Желябужський
Того Москва від вас й чекає.
Хмельницький
А що як ми усю Європу
уздовж і впоперек пройдемо
і виставим свої залоги
у Відні, Римі чи Парижі, –
як москалі на наших землях!
Желябужський
Не виставите.
Хмельницький
(киває на Желябужського)
Желябужський,
як і Хмельницький, зрозумів,
що відтепер не по дорозі
республіці козацькій вольній
з Москвою.
Желябужський
Государ московський
бажав би іншого.
Хмельницький
Вже того,
що мислить государ московський, –
не буде.
Желябужський
Гетьмане, тоді дозволь мені.
Хмельницький
Я дозволяю.
Желябужський
Якщо угоду ти порушиш,
що в Переяславі скріпив...
Хмельницький
Не я, а цар її порушив...
Желябужський
Давай, як мовлять, напряму:
якщо ти зверхності московської
не визнаєш...
Хмельницький
Не
визнаю!..
Желябужський
...тоді на карті європейській
нє бить республікє казацкой...
Цар зробить все...
Виговський
Короткі руки
навіть в московського царя.
Хмельницький
Так, господине, ми у скруті
були не раз, сусідами
притиснуті з обох боків.
Треба відмітити: Всевишній
не милосердних нам сусідів
подав. Але не в гніві
на Бога ми. Він допоміг нам
нарешті звестися з колін.
Варшава впала...
Желябужський
Але з Польщі
один вже дременув союзник.
Виговський
Скоріше всього, це – маневр...
Хмельницький
Могутній володар угорський
підтримує надійно нас.
Желябужський
Я, гетьмане, пошкодував би
тебе, та вже не можу...
Ракоція розбито.
Виговський
Де?
Желябужський
Коло Меджибожа.
Хмельницький
Неправда!
Желябужський
То правда, гетьмане.
Хмельницький
Неправда!
За стіною знову чути пісню. Це
козаки співають ту ж
«Засвіт стали козаченьки».
Заходить Тиміш. Усіуважно, з надією
слухають пісню, поки вона не стихла.
Хмельницький
Пішли...
Виговський
Богун
пішов на поміч.
Ждановичу.
Хмельницький
Ще є Жданович!
І найдобірніше козацтво
із ним! І хай там хто як хоче –
ми виграємо битву цю. Бо врешті,
бо врешті ж, то несправедливо,
що українська наша Русь
вже стільки літ була в неволі.
Несправедливо перед Богом,
перед людьми – принизливо!
Виговський
Ми мусим виграти цю битву.
Бо як програєм – то надовго...
А може, й назавсіди вже...
Хмельницький
Ми мусим виграти цю битву...
Тому й Богун пішов.
Тиміш
Запізно...
Хмельницький
(довго і пильно дивиться на
Тимоша)
Ти... ти про що?
Тиміш
(показує на Желябужського)
Оцей... оцей
і інші, заслані Москвою,
до наших їздили полків
й підбурювали проти тебе,
нашіптували козакам,
що ти з царем не погодивши,
їх вислав у похід. Що цар з
аплатить їм утричі більше,
як козаки покинуть свого
полковника Ждановича.
(Показує на Желябужського)
Оцей найбільше.
Хмельницький
Желябужський ?!
Тиміш
Він
заслуговує покари.
Виговський (до
Желябужський )
Ти є посол. Скажи, навіщо
Займався тим, чого не личить
Робить послові?
Желябужський
Государ
вєлєл.
(Пауза)
Виговський
Що скажеш, гетьмане?
Хмельницький
(після довгої мовчанки)
Свій
полк повів Богун, Жданович…
Жданович
і Богун – обидва
вони
верх дном все перевернуть…
Желябужський (іронічно)
Не вийде, геьмане. Татари –
в Галичині, а їм на злуку
іде австрійський корпус.
Хмельницький
Корпус?
А що Жданович?
Тиміш
А Жданович,
Як це не раз у нас бувало,
не зміг приборкати стихію
козацьку.
Хмельницький
І вона пішла?
Тиміш
Пішла
за ним (показує на Желябужського )
Хмельницький
За Желябужським?
О, Господи! Невже й на сей раз?!
Голос
з майбутнього
«Погибнеш,
згинеш, Україно,
Не
стане знаку на землі.
А
ти пишалася колись
В
добрі і розкоші! Вкраїно!
Мій
любий краю неповинний!
За
що тебе Господь кара,
Карає
тяжко? За Богдана…»
Карає
тяжко за Богдана…
Карає
тяжко за Богдана…
Хмельницький
І все ж
не ти мене убила…
(Хапається за серце. Вскакує Маруся)
Маруся
Є
пісня, гетьмане!.. Нова…
Нова!..
чого ж ви мовчите?..
Завіса
1993 р.
СТРУЦЮК
Й. Г.
С87 Смерть Хмельницького:
Драматична поема на 1 дію. –
Луцьк: Надстир’я, 1994,– 44с.
Літературно-художнє видання
Струцюк Йосип Георгійович
СМЕРТЬ
ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Драматична поема на 1 дію
Луцьк Волинське обласне редакційно-видавниче
підприємство
«Надстир’я» 1994
Змакетовано, набрано і зверстано
на комп’ютерній техніці
Волинського центру народної творчості
