Особливої уваги заслуговує давня традиція українського народу фарбування ниток у природних барвниках. Цей промисел для сучасного покоління майже невідомий. Наші пращури вміли добувати з комори природи без будь-якого ризику всі відтінки веселки. У квітні 2024 року, обласною комісією з формування переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Волині, до Обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Волинської області внесено новий елемент – «Спосіб фарбування ниток з льону в природних барвниках».
Про виготовлення ниток з льону та фарбування їх у природних барвниках відомо ще з давніх часів. Нитки для вишивки виготовляли з льону. Сировину обробляли та підготовлювали цілий рік. Льон рвали, обмолочували насіння, стелили на пасовищі, щоб улежався, а потім сушили на печі. Сухий льон терли в терлиці, тріпачкою обтріпували, дрипаком чухрали. З тоненького льону були нитки для вишивки, а з грубого – пряли на ковриткові для полотна. Щоб нитки були м’якими їх мочили у воді та сушили на сонці, а взимку на морозі. Цей процес повторювався протягом тижня. Така технологія давала ще і бажаний відтінок. Нитки ставали яснішими та фарбувалися у світлі відтінки.
Традицію виготовлення ниток з льону та спосіб фарбування у природних фарбниках передала Семенюк Анастасія Володимирівна (1917 р.н.) внучці Антонюк Світлані Володимирівні (1970 р.н.). Цю традицію перейняли та зберегли сусіди – Міщук Олена Володимирівна (1941 р.н.) та навчила дочку, Рищук Галину Володимирівну (1965 р.н.), а та - невістку Рищук Юлію Степанівну (1983 р.н.), що мешкають в с. Рівне Рівненської територіальної громади Ковельського району Волинської області.
Нитки фарбували лише природними барвниками. Виготовляли їх з багатьох компонентів живої природи – кори дерев, листя, коріння та плодів. Для кожного окремого випадку були свої строки збирання й заготівлі сировини, суворий режим дозування, чітка технологія заварювання тощо. Кольори в с. Рівне отримували з лушпиння цибулі, звіробою, чорниць тощо. Лушпиння цибулі давало помаранчевий колір, звіробій – червоний, чорниці – чорний, кора дуба – оранжевий.
Процес підготовки барвників та фарбування був таким: лушпиння цибулі варили і всю ніч вимочували. Так само з корою дуба і сухим звіробоєм. Чим довше настоювалися нитки у барвниках, тим яскравішими та насиченими були кольори.
Фарбування ниток у чорницях відбувалося влітку, коли доспівали ягоди. Чорниці перепускали через сито чи друшлаг і в тому барвнику витримували нитки. Для того, щоб колір був яскравим і довго не линяв, нитки закріплювали в росолі з квашеної капусти та квашених огірків. Фарбовані нитки у цей спосіб тримали колір до 2-х років. Найстійкішим був колір ниток, запечених у хлібі з житньої муки. Такі нитки мали стійкий колір і тримали до 10 років.
Провідний методист Наталія Грабарчук,
Обласного науково-методичного
центру культури з охорони НКС
