В окремих частинах Любешівської ТГ носії об’єднані у фольклорні аматорські колективи, як наприклад в селищі Любешів (колектив «Живиця»), в селах: Залізниця («Яворина»), Люб’язь («Вербиченька»), Проходи («Оргінії»). Також на території району носіями елементу «Побутовий звичай збирання ягід» є окремі особи, які не беруть участі в художніх колективах (наприклад, Ганна Губарик 1938 р.н. жителька с. Цир, Баран Анастасія Іванівна 1941 р.н. жителька с. Залізниця, Круковець Надія Миронівна 1939 р.н. жителька с. Проходи.

     Зоною побутування в Камінь-Каширській ТГ є села Підріччя, Видерта, Нуйно, Оленине. Також елемент побутує і в прилеглих селах Краснилівка, Бузаки, Видричі, Раків-Ліс, Мостище, Мельники-Мостище. Основною групою, яка виступає носієм елемента з с. Підріччя є: Карпік Марія Василівна – 1958 р.н., Цьомах Домна Степанівна – 1945 р.н., Шиманська Надія Савівна – 1941 р.н., Чипинюк Надія Петрівна – 1945 р.н.; с. Видерта – Зубач Любов Іванівна – 1955 р.н., Орлюк Марія Тимофіївна – 1945 р.н., Мендель Ніна Микитівна – 1959 р.н., Куцик Єва Остапівна – 1944 р.н; с. Нуйно – Химчик Надія Петрівна – 1954 р.н., Савчук Ніна Юріївна – 1952 р.н., Клодчик Ніна Іванівна – 1954р.н, Прусік Марія Семенівна -1955р.н.; с. Оленине – Босак Марія Дем'янівна – 1950 р.н, Ліщук Христина Кирилівна – 1950 р.н., Носовська Надія Іванівна –1949 р.н., Сидорук Ганна Кирилівна – 1953 р.н.

     Ліси Західного Полісся багаті на різноманітні ягоди, проте основне місце належить чорницям. У селі Підріччя та прилеглих селах їх називають по – різному: «ягоди», «єгоди», «чорниці», «черніка». Але найбільш вживаним у Камінь-Каширській громаді є «єгоди».

     Похід у ліс завжди супроводжувався урочистостями. В перший день одягали чисту сорочку і зав’язували нову хустину. Щоб не трапилось ніякої біди йшли великими гуртами (сім'ями, родинами, збиралися сусіди тощо). По дорозі до лісу співали пісень, які звучали з вуст старожилів села і вони передають їх своїм рідним, жартували.

     Починаючи брати ягоди, молилися, просили Божої помочі і захисту від усякої «нечисті» («погані»), тобто вужів, гадюк. Переважно перед збиранням ягід просто промовляли «Поможи, Боже!», «Господи, поможи мені єгод набрати» або проказували молитву «Отче наш».

     Ходили по лісі, перегукуючись піснями. У ягідних піснях розповідається про життя, побут людей, кохання – розповідає Карпік Марія Василівна.

     Елемент «Побутовий звичай збирання ягід» передається усним шляхом.

     Збирання ягід супроводжувалося традиційним ягідним співом: «Ой ровнула коровонька», «Пливе чорна хмара», «Червона вишня», «Ой додому баламуте» тощо. Побутування ягідних пісень є свідченням важливості означеної праці для сільських жінок, які по декілька тижнів збиральницького сезону проводили в лісі, іноді працюючи навіть в неділю.

     Вечором збираючись до дому жінки поверталися обличчям до лісу та промовляли: «До побачення лісику, дякуємо тобі за твої дари», бо була особлива пошана до того, що дала природа. Бо знали, що ця чорна ягідка, несе неоціненну користь людському організму. Листя, ягоди і пагони цієї рослини по праву вважають універсальними лікарськими, які широко застосовуються як у народній, так і в традиційній медицині.

     Для України питання дослідження, збереження та популяризації нематеріальної культури набувають особливого значення, насамперед у зв’язку з могутнім духовно-творчим потенціалом української традиційної культури, яка є головним чинником збереження і розвитку української мови, відродження національної свідомості, підґрунтям розвитку професійного мистецтва. Сьогодні ми можемо ще спостерігати традиційні звичаї та обряди на острівцях повсякденного життя, але без перебільшення можна говорити, що ми останні серед тих, кому дається можливість закарбувати культурну пам'ять для майбутніх поколінь, так як носіїв автентичної культури стає з кожним роком все менше. Відеоматеріал доступний за посиланнями:

https://youtu.be/QWRJd3nXiLY