Традиція випікання паски в Рівненській громаді
Паска – український здобний хліб до Великодня, вона уособлює Воскресіння Христове, а її кругла форма – символ вічності. Традиція випікання святкового хліба існувала ще задовго до приходу християнства. Паска є символом родючості, сили та духовного оновлення. З нею пов’язані численні обряди та практики українського народу, які дбайливо зберігаються й передаються з покоління в покоління.
Випікання паски – це не просто кулінарія, це творчий, майже сакральний процес. На Волині, як і в с. Рівне ця традиція живе і донині, зберігаючи свою автентичність. Рецепти, способи приготування, в кожній родині можуть різнитися, однак дух спільності та святкового піднесення незмінний. Випікання паски – це жива традиція, яка єднає родини, зберігає дух поколінь і дарує світло великодньої радості кожному дому. За давнім звичаєм, паску випікають у Чистий четвер, дотримуючись тиші, молитви та добрих думок.
Паска займає центральне місце у великодньому кошику та на святковому столі, прикрашаючи його своєю пишністю та ароматом. Особливе значення має і підготовка тіста – в кожному русі рук, у кожному інгредієнті закладено тепло й любов до рідної традиції.
Рецепт паски:
2 кг борошна вищого ґатунку
30 яєць
1 кг цукру
400 г масла
200 г дріжджів
1 л молока
1 ч. ложка солі
Цедра одного лимона
100 г олії
100 г родзинок
100 г цукатів
Ванілін
Технологія приготування
Із загальної кількості інгредієнтів готуємо опару: у склянці теплого молока розводимо дріжджі та 100 г цукру, додаємо 200 г борошна, ретельно перемішуємо та ставимо в тепле місце на 15–20 хвилин. Жовтки відділяємо від білків і збиваємо з цукром до пишної маси, додаємо ванілін та дрібку солі. Об’єднуємо опару з яєчною сумішшю, вливаємо молоко і починаємо заміс тіста. Наприкінці додаємо м’яке масло, олію, родзинки, цукати та лимонну цедру. За старовинною традицією тісто ставимо на подушку, щоб воно піднялося і стало легким, мов пух.
Форми змащуємо жиром, наповнюємо тістом, прикрашаємо виробами з прісного тіста, змащуємо збитим яйцем і ставимо у піч. Існує повір’я: коли ставимо останню паску у піч – до лопати торкаються всі, хто є в хаті, щоб не боліла голова протягом року. А ще, господар клав найкращу паску на голову дочці, яка була на виданні, – «щоб була така велична, як паска пшенична».
Сьогодні, коли світ стрімко змінюється, особливо важливо берегти наші традиції – ті, що формують національну пам’ять і додають сенсу звичайним речам. Паска – це не просто хліб, це більше ніж випічка, це завжди теплий символ любові, віри та надії, це мова серця, молитва в тісті, добра думка, вкладена в кожен рух рук. І поки у домівках щороку пахне свіжоспеченою паскою, доти житиме дух нашого народу. Збереження та передача таких звичаїв – це запорука нашої культурної ідентичності та духовної спадкоємності.
Елемент традиції випікання паски в Рівненській громаді можна переглянути за посиланням:
