Написати лист    Головна сторінка
 
Головна
Структура ОНМЦК
Історія
Сценарії
Фотогалерея
НКС Волині
Часопис "ЯРОВИЦЯ"
Контакти
З яких причин вважаєте себе культурною людиною?
Працюю в культурній галузі
Читаю книги
Не вживаю нецензурщини

Давній бабусин спосіб засолювання сала від Тетяни Балабаш з села Столинські Смоляри Рівненської ТГ.2025.06.25 14:10

«Від коління до соління»: 
давній бабусин спосіб засолювання сала від Тетяни Балабаш
 із села Столинські Смоляри Рівненської громади

     «Не я б’ю, верба б’є – за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко». 
     У селі Столинські Смоляри перед Великоднем, як заведено з діда-прадіда, ґаздині беруться до справ: печуть, садять, колють свиню. Бо як же без того – так ведеться здавна. 
     Сьогодні ми поповнюємо нашу рубрику «Від коління до соління» ще одним надзвичайно цінним елементом – давнім способом засолювання сала, який дбайливо передається з покоління в покоління. Це не просто рецепт – це частина нашої ідентичності, нашого коріння, наших традицій.
     Коли вже зроблено свіжину, сало залишаємо, щоб застигло – воно має постояти добу. Потім нарізаємо його великими шматками. У велику миску насипаємо сіль і подрібнюємо її, щоб не було великих грудок – «буцків». 
     Як розповідає Тетяна Балабаш із села Столинські Смоляри Ковельського району, її бабуся засолювала сало в мішку, бо не всі тоді мали бодні, а банки й поготів. А от мішки були в кожному домі. На дно портяного мішка щедро насипаємо сіль – не шкодуємо, бо це гарантія доброго зберігання. Далі кожен шматок сала ретельно обвалюємо в солі з усіх боків і складаємо в мішок. Раніше сало в мішку ще й змочували оцтом – для кращого смаку й довшого зберігання. 
     Коли все готово – зав’язуємо мішок шнурком, щоб не потрапила комашня чи мурашня, аби нічого в салі не завелося. Потім підвішуємо мішок на бальок – «вберіг», високо, щоб і кури не дістали, і щоб воно добре просолилося, напахлося сіном і довго зберігалося. 
     Тонке сало солимо іншим способом – бо так чоловік любить влітку його їсти. У мисці змішуємо сіль, гірчицю, часник. Обсипаємо цією сумішшю порізані невеликі шматочки сала, щільно складаємо в банки. Зверху ще досипаємо сіль і закручуємо залізною кришкою «під ключ». Таке сало зберігається у льосі. Інколи робимо і без спецій – просто сіль і сало. 
     Сало, що лишається після основного соління, закладаємо в бодню. На дно бодні стелимо портяний мішок, зверху викладаємо добре посолені шматки сала, накриваємо й зберігаємо в коморі. 
     У селі досі кажуть: 
– «Нема сала – гостини мало», 
– «Який господар, таке й сало». 
     Сало зазвичай готуємо перед Великоднем – у вівторок на Страсному тижні. Із нього варимо шкварки, готуємо зажарки до борщу та юшки, засмачуємо вареники, пироги, додаємо до каш та інших страв. 
     Ці рецепти – жива традиція, практична мудрість наших бабусь і прабабусь, які знали, як зберігати продукти без холодильника, як годувати велику родину, як тримати хату й господарство в достатку. 
     Сало – це не тільки продукт. Це символ української щедрості, гостинності, працьовитості. У ньому – дух села, родинне тепло, прадавні звичаї. Тому й нині, ми дбайливо зберігаємо ці знання та передаємо далі – щоб не забувалося, щоб жило. 

Елемент традиції давнього способу засолювання сала в сім’ї Тетяни Балабаш із с. Столинські Смоляри можна подивитися за посиланням: 
 
Всі права захищено © 2025
Волинський обласний науково-методичний центр культури
Розробка сайту: веб-студія "WebMaestro"