Елемент нематеріальної культурної спадщини «Художнє ткацтво Волинського полісся» побутує у селах Ковельського, Камінь-Каширського, Луцького районів Волинської області. Основні осередки знаходяться у селах Кортеліси, Велимче, Прохід, Замшани, Великий Курінь, Проходи, Прилісне, Велика Яблунька, Крижівка, Поліське, Брунетівка.
    Розквіт ткацтва на Поліссі датований XVI-XI ст. до н.е. Літописні записи Х-ХХ ст. вказують на виробництво тканин з льону та конопель. У писемних джерелах згадується про значну кількість сільських ремісників на Волині у 1570 році, зокрема, в Луцькому повіті – 134, Володимирському – 98. З податкових списків /ХУІ-ХУШ ст../ дізнаємося: одним із видів натуральних податків селян, була десятина від збору льону та конопель, що й сплачували у вигляді «мотків».
     Головними носіями даного елементу тепер є мешканки області – Уляна та Раїса Дордюки, Ольга Гайдучик, Надія Видрич, Наталія Ковч, Оксана Грицевич (Ратнівська ТГ), Любов Крисько (Любешівська ТГ), Наталія Гладун, Людмила Коснюк, Леся Терещенко (Маневицька ТГ), Людмила Забожчук, Валентина Книш, Світлана Антонюк, Валентина Біляшевич (Рожищенська ТГ). Вік носіїв елемента нематеріальної культурної спадщини становить від 40 до 80 років. Більшість майстринь мають ткацькі верстати переважно вдома, тому здебільшого знання і вміння ткацької справи передаються всередині родини (від матері – доні). Подібні елементи НКС є й в інших областях України, проте вони відрізняються своєю технікою виготовлення, колористикою, візерунком.
     Ткацтво охоплює усю сукупність технологічних процесів з виробництва тканин – від вирощування, обробки сировини до виготовлення тканих виробів. Обробка льону, конопель, їх білення чи фарбування – складний і тривалий процес. Майстрині тчуть, використовуючи верстати двох типів – вертикальний і горизонтальний. За функціональним призначенням ткані вироби поділяють на групи: одні для одягу (сорочки, костюми, спідниці (пилки), літники, фартухи, кибалки, крайки), інші – для прикрашення житла та побутових потреб (серветки, рушники, скатертини, рядна, портки, ходники).
     Візерунки тканин створюються у процесі переплетення ниток основи та піткання різнобарвної або однобарвної пряжі, внаслідок чого майстри досягають колірних і фактурних ефектів. Ткалі підбирають нитки, узори, кольори, роблять покрій. Високий художній смак виявляється в умінні застосовувати орнамент відносно розміру тканини, її форми та призначення.
    Особливістю волинського ткацтва було і залишається поєднання активних кольорових акцентів перебірного ткацтва з фактурним візерунком білого чи сірого тла. І до наших днів збереглися давні техніки виконання узорів.
     Серед узорного ткання та декорування тканин найбільш поширеною є техніка ручного перебору – «перетику», «набірування», «ткання під дошку», які в народі називали «вишиванням». Техніка ткання обумовила виникнення геометричних орнаментальних мотивів. Вони представляють одну велику групу в орнаментиці волинського ткацтва і найбільш поширені у – Любешівській, Камінь-Каширській, Ковельській, Старовижівській, Маневицькій, Любомльській, Рожищенській, Ратнівській та Шацькій територіальних громадах.
    В орнаментах переважають геометричні мотиви, скомпоновані у горизонтальні смуги, відбувається поєднання червоного й невеликої кількості чорних кольорів. Для поліської орнаментики характерні спрощені геометричні узори. Це, наприклад, декілька рядків вписаних один в одного ромбів, часом з подовже¬ними кінцями, іноді зі зрізаними знизу і зверху кутами, або тільки половинками ромбів, контури яких збагачені виступа¬ми чи гачкоподібними елементами, що здебільшого групуються вгорі. Найпростіші мотиви орнаментів – «в ялинку», «в ромби», «трикутники», «хрест», «зигзаг». Трапляються хрестоподібні мотиви, діагонально перехрещені квадрати і прямокутники, що знайшли своє відображення у вишивці, ткацтві й інших видах народного мистецтва. Ці мотиви повторюються і чергуються на тканинах поодинці або групами, визначаючи характер і зміст орнаменту. В різних місцевостях їх називали по різному, зокрема, на Волині вони називаються – «звізди», «зірки», «ключі», «хрести», «павучки».
     Однією з найголовніших рис орнаментації тканих виробів колись вважалася передача зашифрованої інформації від одного покоління до наступного. Тут особливу роль окрім кольору відігравали знаки-символи, які використовувались певною етнічною групою. Один з найбільш поширених мотивів восьмипелюсткової «зірки» (квітки) має у своїй основі елементи фігури хреста, яка в епоху неоліту розшифровувалася як знак вогню, нічного протистояння, символ неба і землі, чоловічого і жіночого начала.
     Для виготовлення тканих виробів використовуються нитки з вовни, льону, конопель, тертка, дерно, кужіль, тіпалка, ткацький верстат, човник, цівка, веретено, стільниця.
     Вироби ткацтва є в музеях, презентуються на багатьох районних, обласних, Всеукраїнських виставках декоративно-прикладного мистецтва, використовуються у фрагментах обрядів аматорами сцени під час проведення різноманітних свят, концертів, фестивалів, тощо. Ці вироби купують для оздоблення інтер’єрів, як в Україні так і за кордоном (де є українська діаспора – в Канаді, Аргентині, Бразилії та Америці).
    Широке використання тканих речей використовується у сучасному побуті: рядна, ходники, рушники.
     Аби зберегти знання, вміння та навики, відродити і примножити культурну спадщину свого народу, майстрині долучають молоде покоління, проводячи майстер-класи, навчання в гуртках.