Елемент
НКС «Гончарство Рокитівського осередку чорнодимленої кераміки», (друга назва «Сива,
чорна, димлена кераміка») побутує у Дубечненській
територіальній громаді Волинської області. Історично елемент побутував у селах
Рокита та Дубечне Старовижівського району Волинської області.
Носіями елементу «чорнодимлена кераміка»
нині є гончарі села Рокита: Грицюк Іван Якович (1933р.н.); Лазарук Петро
Данилович (1929р.н.); Курилюк Василь Пилипович (1958р.н.) та його більше ста
учнів (серед яких випускниця Львівської академії мистецтв за спеціальністю
«Кераміка» Резюк Оксана). Ці майстри живлять та підтримують багатовікову
традицію Чорнодимленої кераміки Рокитівського гончарного осередку. Василь
Курилюк нині передає свої знання та вміння молодшому поколінню на гуртку «Гончарик», що працює на базі ЗОШ І-ІІІ села
Дубечне.
Художньо-технологічні особливості процесу
виготовлення чорнодимленої кераміки полягають у використанні фізико-хімічних,
пластичних і декоративних властивостей місцевої глини, у нерозривному
взаємозв’язку технік формотворення (формування на ножному гончарному крузі,
ручне ліплення, набивання глини у форми) і художніх технік обробки поверхні
(заглиблене декорування, лощення, малювання), у спеціальній технології випалу
без доступу повітря, що формує мистецьку цілісність виробів.
Перші
відомості про майстрів, що виготовляли чорнодимлену кераміку знаходимо ще в описах
Ратенського староства за 1500-1512 рр. У Реєстрі прибутків і данин, зібраних у
1500-му році згадується, що між платниками данини з села Дубечне (суміжне з
Рокитою село) Жук-гончар, який платить
фертона. Тому за цим історичним фактом можна стверджувати про існування і розвиток гончарства в селі Дубечне, бо вже Люстрація 1565р. тільки в Дубечному нараховує
аж 24 гончарі. Вони мали обов'язок давати до Ратенського замку горщики та
їздити до Любліна, Красностава, Хелма, Любомля, Грубешева, Городла та Ратна. До
цих міст вони перевозили своїм транспортом вантажі та продавали горщики.
Проте
зараз можна стверджувати, що з часом гончарське ремесло не стало провідним для
села Дубечне. Так, на початку XX століття гончарний круг мала невелика
кількість господарів. Виготовляли вони головним чином кухонний посуд. У той же
час у сусідньому селі Рокита, яке нині належить до Дубечненської громади, за статистичними архівними даними, на початку XX ст. працювало 185 гончарів.
Цьому сприяли великі поклади глини в урочищах Терехівка та Горовата. Споконвіку
це робилося шахтним способом, копаючи шурф на глибину від 30 сантиметрів до 1
метра. Оцей шар i давав сіру глину на сировину гончарям. Більше проблем
виникало iз глиною чорною, яка «жирніша» через трудомісткість роботи з нею:
довго висихала, потребувала спеціального температурного режиму. Але вироби з
неї за якістю значно переважали тi, що випалювались iз cipoї глини.
Виготовлялись
вироби на гончарних кругах, що мають
свої особливості. Верхню його частину
іменували тарілкою, нижню – підніжком. Їх з’єднує веретено. Ярмо підтримує
веретено. Пуприця у вигляді металевої пластинки робить це знизу. Вироблені
висушені горщики лощили – затирали крем’яним камінцем. Завершує технологічний
процес унікальне випалювання у земляній печі (горні), що має особливу міцну
конструкцію, щоб витримати високий тиск та температуру при яких посуд
задимлюється без доступу повітря, набуваючи чорного кольору.
Серед
гончарних виробів майстрів с. Рокита кінця ХІХ –початку XX ст. виділяються кулькоподібні горщики, глечики для збирання ягід
(набірахи, набирачі), глиняні посудини з вузьким горлом для зберігання рідин
(баньки, пушки), а також миски та макітри. Найбільшого розквіту гончарство в
Рокиті досягло у 50–60-х роках минулого
століття. У 1968 році було створено гончарний цех у селі Рокита, де діяли 4
гончарні круги, на яких вручну формували посуд та горщики для кімнатних рослин.
З 1987 р. відкрито гончарний цех на Дубечненському керамічному заводі.
Продукція охоче розкуповувалася квітковими господарствами з yciєї України,
частина розходилась по музеях. Проіснував цех до 1996 року.
Побутування димленого начиння з лощеним
візерунком визначає мистецьке обличчя та унікальність осередку. Сьогодні вироби
широко використовуються як подарунок,
елемент дизайну та декору інтер’єру. Виробництво чорнодимленої кераміки трудомісткий і довготривалий процес.
Глину в Рокиті добували найчастіше відкритим способом в урочищі Терехівка та
Горовата. Тут зосереджені унікальні поклади сірої, чорної та блакитної глини.
Сировину піддавали обробці та очистці:
били дерев'яним товкачем (довбнею), або веслом, стругали стругом і дротом, щоб
позбавитись природних домішок. Перед формовкою глину місили як тісто. Таким
чином, масу обробляли декілька разів, зліпивши її у вальки, складали у
глинник. Для одержання матеріалу
необхідного кольору, вогнетривкості тощо майстри змішували різні сорти глин.
Формували
вироби на гончарному крузі, що мав два
дерев’яних круги: більший нижній (спідняк) і менший верхній (верхняк).
Пальцями, а також дерев’яним ножем (стеком) посудині надавали необхідної форми,
а її стінкам – певної товщини та гладкості. Рельєфне орнаментування робили
спеціальними паличками при повільному обертанні гончарного круга.
Сформований
посуд виставляли для просушки, а потім випалювали в спеціальній печі, яку
споруджували у дворі гончаря або за селом. Піч складалась з двох частин:
великої – кабиці і малої – горнила. По досягненні певної температури, піч
герметично закидалась землею і дрова просто тліли без доступу повітря,
«задимлюючи» вироби.
Для
декорування посуду в Рокиті застосовують розеткову та концентричну композиційні
схеми, переважають ритовані та лощені
рослинно-геометричні й лінійні композиції із вертикальним нанесенням елементів
(сосонки, стовпчики, лінії, хвильки, сітка). Носіями уміння виготовлення
чорнодимленої кераміки за технологією Рокитівського гончарного осередку
володіють 5 діючих майстрів, що проживають на Волині та їх чисельні учні віком
від 14 до 34років. Наймолодшому з майстрів носіїв елементу 43 роки, найстаршому
– 89 років.
У
Волинському обласному краєзнавчому відбуваються виставки Рокитівської
чорнодимленої кераміки ХХ-ХХІ століття. У школах та позашкільних закладах
освіти Волинської області ведуться заняття з гончарства. Майстри гончарі, носії
елементу, діляться своїми практичними
навичками з молоддю. Вони є постійними учасниками традиційних етно-фестивалів –
Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня» та «Поліське літо з
фольклором» у Луцьку. Василь Курилюк щоліта працює з молоддю на воркшопах на
Світязі.
Василь Курилюк за кругом
Виставка-музей с. Дубечне
Збанок
Макітра і варишок
