Бортництво
на Волині має тисячолітню історію, адже
бджолиний мед завжди був цілющим нектаром, яким смакували і діти, і дорослі,
використовували при приготуванні обрядових страв і ліків. Мед згадується у щедрівках, народних
побутових піснях. Колоди, давні вулики, можна було зустріти у волинських лісах
ще в середині ХХ столітті. Колись це були лісові пасіки, де бджоли самостійно
селилися у дуплах. Пізніше волиняни почали виготовляти з колод вулики і селити
туди бджіл. Розміщували їх здебільшого неподалік лугів і узлісь, де було
достатньо квітучої рослинності. Колоди
були зручними будиночками для комах і для видобування меду. З новою активністю
бортництво та бджільництво почало відроджуватися на Волині у 90-х роках, тоді
значно зросла потреба на мед.
Одним із найстаріших членів «Братства
бджолярів Землі Волинської Ройовий Стан» є носій цього елемента Іван Душак.
Чоловік не просто добуває мед, вирощує божих комах, а й займається племінною
справою, розводить королев вулика – маток, на яких тримається усе життя
бджолиної сім’ї. Адже вони відповідають за виведення потомства, відкладають
яйця, з яких виводяться нові крилаті трудівниці, що дарують мед. Душака Івана Анастасійовича
знають у селі як хорошого пасічника, відомого не лише на Волині, а й за її
межами. Іван Анастасійович має більш як 100 вуликів і чималий досвід роботи з
божими комахами. Із 1989 року він завідував колгоспною пасікою, якою до нього
опікувався Іван Гураль (його, пан Іван,
називає своїм вчителем, бо він
прищепив йому любов до бджілок). Коли
приймав пасіку було 17
бджолосімей. А через кілька років господарювання вже мав 110 бджолиних сімей.
У різні пори року
«глядіння пчіл» відрізняється. Наприклад, колись на «Святого
Олексія» (30 березня), пасічники прогрівали вулики на сонці, окроплюючи їх
освяченою в храмі водою.
Цілу весну бджолярі стежать за обльотами
та за тим, як розвиваються сім’ї. Після
обльоту, швидко оглядаютьcя бджолині сім'ї та виконуютьcя необхідні роботи:
видаляють підмор, зайві та опроношені рамки, поповнюють кормові запаси, в тому
числі білкові (медово-пергові рамки із запасу).
Влітку
спостерігають за кількістю бджіл у вулику, бо стара бджола починає «отпадати»,
займаються врівноваженням сімей у вулику. Зокрема, не можна поміщати слабкі
бджоли із сильними. Влітку, коли цвітуть різні медоносні квіти, є можливість
принести чималі «взятки». Коли рамки наповняться, пасічнику можна брати мед. Важливо правильно
вибрати день для відкачування меду. Потрібно уважно слідкувати за барометром,
яким є льоток у вулику, коли на льотку немає бджіл, погода зазвичай хороша, тоді
можна приступати до справи. Колись пасічники
обов’язково молилиcя, мили руки перед початком роботи, одягалися в чистий одяг.
В
серпні пасічники починають готувати бджіл до зими, обробляють їхні домівки від
шкідників. Взимку, час від часу, потрібно оглядати вулики та «слухати» їх. Є
різні звуки по яких можна розрізнити, що коїться всередині. Якщо гучний шум –
може бути, що завівся шкідник, соломина з льотка говорить про те, що поруч з
бджолами поселилася миша, яку обов’язково потрібно ліквідувати. Про
температурний режим (мікроклімат) у вулику добре ілюструє зимовий ранок, коли видно як тонкою
цівкою піднімається пара.Найкраща температура для зимівника – від 0°С до +
2°С, допустимо до + 4°С, бо подальше підвищення спричиняє
збудження бджіл, вони можуть виповзати з льотка та гинути. Буває коли недостатня температура (низька), то за таких
умов можна вулик забрати до хати, а потім розмістити у льосі. В засніжену зиму
– нагортають сніг на вулик, роблять так званий кожух, який зберігає тепло і не
дає бджолам вилетіти дуже рано.
Головний
носій елемента «Бортництво «Глядіння пчіл по-Баївські» Душак Іван Анастасійович
корінний житель села Баїв Луцького району. Незважаючи на поважний вік, 72 роки,
працює завідувачем клубу-музею та веде гурток бжільництва для дітей сіл
Городище, Баїв. Середній вік членів громади, які переймають дідову науку – 30
років.
Перейняти
науку «глядіння пчіл» до пана Душака приїжджають бджолярі-початківці з усієї
України. Пан Іван завжди
охоче ділиться своїм досвідом з усіма бажаючими. 12 осіб Боратинської громади
наполегливо вивчають премудрості догляду
пчіл у досвідченого пасічника, мають наміри продовжити його справу. Чимало з
них і собі завели бджілок (Кривич Володимир, Конечна Ніна, Антон та Марія
Шотіки та інші). Любов до комах-трудівниць дідусь передає й дітям-односельчанам:
Давидчукам Дмитру та Діані; Супрунюк Олені; Палімончук Вікторії; своїм онукам –
Сергієві, Григорію, Олександрі, які із задоволенням допомагають йому поратися в
крилатому господарстві. Пасічник організував школу бджолярства у клубі-музеї села Баїв, єдиному не
лише в області, а й в Україні. Школа
бджолярства працює понад 10 років. Тут
премудростям бджолиної справи навчаються місцеві школярі. На території
музею кожен гуртківець має свій вулик, в якому доглядає бджолину родину: виготовляє
хатку для бджіл та рамку, вчиться прикріплювати вощину (суш), поведінки з
бджолами, вміння одягатися до бджіл, підгодовувати їх тощо.
У діда Івана у клубі-музею велике
господарство – 25 робочих вуликів, у яких він розводить маток та 70
вуликів-експонатів. Найбільша його гордість – вулик-дуплянка (1805 р.). Найцікавіша реліквія пасічника – знамена
бортників (пасічників часів Київської Русі), її
передав Івану Анастасійовичу 96-річний дідусь Гарлінський Анатолій Никандрович
(1925 р.н.), який проживав у селі Вівчицьк Ковельського району. Таку перлину
старожитності можна побачити лише у
музеї Баєва. Загалом тут у дворі зібрані
будиночки для бджіл різних конструкцій. Привертають увагу вулики-колоди, які колись наші предки розміщували
на деревах, аби ведмеді не могли
дістатися до них. Для цього придумали хитромудрий пристрій, який бив їх по
лапах, коли намагалися запустити її у бджолину оселю. Є на території музею і
вулики-шафи, і нуклеуси, де виводять маток.Окремі
прототипи будиночків для крилатих трудівниць, які ставили наші предки, Іван Душак змайстрував сам.
Лідія КЛІМЧУК,
провідний спеціаліст народної творчості
Обласного
науково-методичного центру культури
